Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.28
20:51
Кажи усім, кого зустрів
О, ідімо, зі мною, о так
Кажи усім, кого зустрів
Себе звільніть, зі мною, о так
Кажи, що бігти їм не варто
Усіх можливо позбирати
Візьмімося за руки &
О, ідімо, зі мною, о так
Кажи усім, кого зустрів
Себе звільніть, зі мною, о так
Кажи, що бігти їм не варто
Усіх можливо позбирати
Візьмімося за руки &
2026.07.28
19:35
У світі, бездонному морі скорботи,
Завжди дві стихії - крилата й безкрила.
Весна - це натхненна колиска природи,
А осінь - її неминуча могила.
Беру собі осінь скорботно-барвисту,
Моє ненароджене пізнє кохання.
Про мрію розбиту зажурене листя
Завжди дві стихії - крилата й безкрила.
Весна - це натхненна колиска природи,
А осінь - її неминуча могила.
Беру собі осінь скорботно-барвисту,
Моє ненароджене пізнє кохання.
Про мрію розбиту зажурене листя
2026.07.28
19:02
Вже раки червоні і стало здаватись
Не купиш цілунку у чапель цибатих ! -
В серпневих стодолах омани
Лежать у коноплях прочани.
Люблю я їх комір крохмальний і ніжний
І жито в колоссі і камінь наріжний ,
І гілля айвове над дещо,
Не купиш цілунку у чапель цибатих ! -
В серпневих стодолах омани
Лежать у коноплях прочани.
Люблю я їх комір крохмальний і ніжний
І жито в колоссі і камінь наріжний ,
І гілля айвове над дещо,
2026.07.28
15:01
Легкий гуляє між кущами вітер,
Розносить вправно пахощі, як давню мрію.
Багато сонця і багато світла,
І гарантована аромотерапія.
Лаванди диво - фіолет шовковий,
Як океан, хвилює гармонійно душі.
Від негараздів захищає колір.
Розносить вправно пахощі, як давню мрію.
Багато сонця і багато світла,
І гарантована аромотерапія.
Лаванди диво - фіолет шовковий,
Як океан, хвилює гармонійно душі.
Від негараздів захищає колір.
2026.07.28
12:21
Колись ми повернемось знову
До рідних тополь і степів,
Зміцнивши надійну основу
З любові, беріз і дубів.
Повернемось у пекторалі,
У вічні слова, у вогонь,
У плетенні диво-спіралі
До рідних тополь і степів,
Зміцнивши надійну основу
З любові, беріз і дубів.
Повернемось у пекторалі,
У вічні слова, у вогонь,
У плетенні диво-спіралі
2026.07.28
11:58
стоять миряни
і говорять щось
наскільки щось це добре
ти не в курсі
а сам збирав би
квіточки на лузі
для милої
котра іде ось-ось
і говорять щось
наскільки щось це добре
ти не в курсі
а сам збирав би
квіточки на лузі
для милої
котра іде ось-ось
2026.07.28
10:01
Невтішна осінь п'є дощі
із глечика щербатого
і скрапує сльоза з душі
кровицею розп'ятого.
Пробачте, рідні, що була
подеколи нестримною! —
Пустують нерви, не зі зла,
із глечика щербатого
і скрапує сльоза з душі
кровицею розп'ятого.
Пробачте, рідні, що була
подеколи нестримною! —
Пустують нерви, не зі зла,
2026.07.28
07:46
Як ти, мамо, там, де тихий
Супокою час настав, -
Більш не крутишся, як вихор
І не горбишся від справ?
Нічогісінько не знаю
Про той світ без темних стеж, -
Якщо добре так у раю,
То чому мене не звеш?
Супокою час настав, -
Більш не крутишся, як вихор
І не горбишся від справ?
Нічогісінько не знаю
Про той світ без темних стеж, -
Якщо добре так у раю,
То чому мене не звеш?
2026.07.28
07:35
Штрих III: Жозефіна. Ніжність проти закону
Музичний супровід:
Франц Ксавер Моцарт.
Фортепіанний концерт № 2 мі-бемоль мажор, ор. 25 (II. Andante espressivo)
«У присмерку лемберзьких салонів Жозефіна Кавалькабо з’являлася як тонка струна, що чекає
2026.07.28
00:35
Традиційно графині з Ессексу
Відмовлялись від всякого сексу.
Хай пробачить Ессекс,
Але був таки секс,
Бо не вимерло графство Ессексу.
Уродженцеві міста Батумі
Гарантовано місце у думі.
Відмовлялись від всякого сексу.
Хай пробачить Ессекс,
Але був таки секс,
Бо не вимерло графство Ессексу.
Уродженцеві міста Батумі
Гарантовано місце у думі.
2026.07.27
22:06
Нас день на дощик нині множить легко.
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
2026.07.27
21:12
Боже, як страшно, нестерпно, смертельно
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
2026.07.27
17:11
Гупають яблука гулко, і котяться шелестно,
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
2026.07.27
16:21
Випадаю з життя, випадаю.
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
2026.07.27
14:34
Закінчується двадцять п’ятий рік пошуків.
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
2026.07.27
13:16
Не знав я, що колись у цьому місті
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Данчак Надія Мартинова (1948) /
Проза
Дитяче оповідання СУСІДСЬКІ ВІЙНИ
ДИТЯЧЕ ОПОВІДАННЯ - СУСІДСЬКІ ВІЙНИ /оповідання/
Наш Могилів-Подільський , це місто де зійшлося багато націй, народностей .Тут проживають общини циган євреїв, вірмен , румун, поляків, росіян, українців, молдован, і ще дуже багато різних націй Це зрозуміло, бо це був ШЛЯХ і на Захід, і на СХІД , і на ПІВНІЧ, а на КРИМ, то прямо по річці ДНІСТЕР. Наш Яришівський МТС на горі , над Дністром, 7 км від нього, це така відстань, як від Яришівської школи, де ми училися.
У МТСі жили різні люди по національності і по характеру. Наша сусідка тьотя Оля мала красуню доцю Лену, яка училася в 9 чи 10 класі з сусідським хлопчиком Мойшею/ Мішею/. Це такий період, як говорила моя мама, що любов «нечаянно нагрянет». Хтось з сусідів помітив, що Мойша з Лєною держалися за руки, весело сміялися і розказали тьоті Олі. Вона зробила Лєні допрос, сварила її за що, не ясно.
В нашім домі зробили маленький ремонт, побілили, щось замінили , а вечером залили цементом порожки, бо діти, тай дорослі спотикалися. То ми, діти , сиділи вдома і чекали вечерю, яку мама варила, я вибігала , бо дуже смачно пахло у кухні. Ось тут мене підкараулила тьотя Оля, дала мені цукерку , подушечку, дуже смачну. Тихеньким голосом сказала, що дасть ще більше цукерок, якщо я допоможу їй відвадити «жениха « Лени. Я правда ні чого не зрозуміла, але зразу сказала «да». Вона дала мені завдання нацарапати на порозі Мойші якесь слово ЖИД, що я і зробила, але мама помітила, що я кудись вибігала і зробила мені «допрос» Я була чесною дівчинкою, збрехати мамі я не могла, а підвести тьотю Олю з її цукерками я теж не хотіла, то я мовчала. Через деякий час у дворі почувся крик Еті Яківлівни, мами Мойші. Вона так кричала так, що всі сусіди повибігали і кинулися до неї, бо треба було її спасати. Етя Яківлівна кричала, що ці «грязні хохли і кацапи « не дають їм життя. Вони лізуть в їхнє життя, пьючи їхню « чисту благородну єврейську кров» Вони, євреї, мають гордість і честь, ні кого не кривдять, а тут нові «фашисти» зживають їх зі світу. Етя Яківлівна довго кричала про свою честь, свободу, совість. Кричала на свого чоловіка, що Ізя не може захистити свою сім*ю від цієї «здичілої свори». Моя мамочка підійшла до Еті і хотіла її заспокоїти, але вона, показувала на поріг і кричала, що це могли зробити тільки «фашисти» Мамочка моя говорила, що це п*яний дядько йшов з чайної і міг таке зробити, на що Етя Яківлівна відповіла: «Ганю, я вас дуже поважаю, але не робіть з мене тупу єврейську дуру», на що мама довго переконувала її, що вона дуже толерантна , гарна жінка. Завтра все перероблять і знову зацементують поріг. Етя Яківлівна пішла до кімнати «гризти» свого Ізю.
Ось і наш татусь прийшов з роботи , мамочка тихенько розказала про цей казус. Батько взяв ремінь і пішов на мене, я з переляку полізла під стіл. Так ми з татом кружляли він за столом , а я під столом , увертаючись від ремня.
»Вилазь і стань в куток, і будеш держати портфель над головою, щоб знала як розпалювати «міжнародну ворожнечу» - сказав тато. Я відповіла , що не буду брати цукерки у тьоті Олі. Тато пішов до сусідки поговорити , що вона наробила, натравила дітей.
Вранці поріг Еті Яківлівни був залитий цементом. Етя Яківлівна, сказала, що в цьому «ГЕТЕ» вона більше жити не може, через деякий час вони виїхали з МТСу . Тьотя ОЛЯ була надзвичайно рада.
© Copyright: Надежда Мартынова Данчак, 2015
Свидетельство о публикации №215012001351
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дитяче оповідання СУСІДСЬКІ ВІЙНИ
різноголосе дитинство
Надежда Мартынова /Данчак/
ДИТЯЧЕ ОПОВІДАННЯ - СУСІДСЬКІ ВІЙНИ /оповідання/
Наш Могилів-Подільський , це місто де зійшлося багато націй, народностей .Тут проживають общини циган євреїв, вірмен , румун, поляків, росіян, українців, молдован, і ще дуже багато різних націй Це зрозуміло, бо це був ШЛЯХ і на Захід, і на СХІД , і на ПІВНІЧ, а на КРИМ, то прямо по річці ДНІСТЕР. Наш Яришівський МТС на горі , над Дністром, 7 км від нього, це така відстань, як від Яришівської школи, де ми училися.
У МТСі жили різні люди по національності і по характеру. Наша сусідка тьотя Оля мала красуню доцю Лену, яка училася в 9 чи 10 класі з сусідським хлопчиком Мойшею/ Мішею/. Це такий період, як говорила моя мама, що любов «нечаянно нагрянет». Хтось з сусідів помітив, що Мойша з Лєною держалися за руки, весело сміялися і розказали тьоті Олі. Вона зробила Лєні допрос, сварила її за що, не ясно.
В нашім домі зробили маленький ремонт, побілили, щось замінили , а вечером залили цементом порожки, бо діти, тай дорослі спотикалися. То ми, діти , сиділи вдома і чекали вечерю, яку мама варила, я вибігала , бо дуже смачно пахло у кухні. Ось тут мене підкараулила тьотя Оля, дала мені цукерку , подушечку, дуже смачну. Тихеньким голосом сказала, що дасть ще більше цукерок, якщо я допоможу їй відвадити «жениха « Лени. Я правда ні чого не зрозуміла, але зразу сказала «да». Вона дала мені завдання нацарапати на порозі Мойші якесь слово ЖИД, що я і зробила, але мама помітила, що я кудись вибігала і зробила мені «допрос» Я була чесною дівчинкою, збрехати мамі я не могла, а підвести тьотю Олю з її цукерками я теж не хотіла, то я мовчала. Через деякий час у дворі почувся крик Еті Яківлівни, мами Мойші. Вона так кричала так, що всі сусіди повибігали і кинулися до неї, бо треба було її спасати. Етя Яківлівна кричала, що ці «грязні хохли і кацапи « не дають їм життя. Вони лізуть в їхнє життя, пьючи їхню « чисту благородну єврейську кров» Вони, євреї, мають гордість і честь, ні кого не кривдять, а тут нові «фашисти» зживають їх зі світу. Етя Яківлівна довго кричала про свою честь, свободу, совість. Кричала на свого чоловіка, що Ізя не може захистити свою сім*ю від цієї «здичілої свори». Моя мамочка підійшла до Еті і хотіла її заспокоїти, але вона, показувала на поріг і кричала, що це могли зробити тільки «фашисти» Мамочка моя говорила, що це п*яний дядько йшов з чайної і міг таке зробити, на що Етя Яківлівна відповіла: «Ганю, я вас дуже поважаю, але не робіть з мене тупу єврейську дуру», на що мама довго переконувала її, що вона дуже толерантна , гарна жінка. Завтра все перероблять і знову зацементують поріг. Етя Яківлівна пішла до кімнати «гризти» свого Ізю.
Ось і наш татусь прийшов з роботи , мамочка тихенько розказала про цей казус. Батько взяв ремінь і пішов на мене, я з переляку полізла під стіл. Так ми з татом кружляли він за столом , а я під столом , увертаючись від ремня.
»Вилазь і стань в куток, і будеш держати портфель над головою, щоб знала як розпалювати «міжнародну ворожнечу» - сказав тато. Я відповіла , що не буду брати цукерки у тьоті Олі. Тато пішов до сусідки поговорити , що вона наробила, натравила дітей.
Вранці поріг Еті Яківлівни був залитий цементом. Етя Яківлівна, сказала, що в цьому «ГЕТЕ» вона більше жити не може, через деякий час вони виїхали з МТСу . Тьотя ОЛЯ була надзвичайно рада.
© Copyright: Надежда Мартынова Данчак, 2015
Свидетельство о публикации №215012001351
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
