
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.11
00:09
Я стою під дощем, і мене обпікають потоки.
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
2025.10.10
21:23
Отже, 9 жовтня Шведська академія оголосила ім‘я лавреата Нобелівської премії з літератури 2025 року. Володарем цієї найпрестижнішої нагороди «за переконливу та пророчу творчість, що серед апокаліптичного терору підтверджує силу мистецтва", став 71-річний
2025.10.10
19:21
Плаксивий Жовтень… що тут вдієш?
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
2025.10.10
18:58
Під завалами, що на «львівщині»,
Схороню свої душі залишки.
Передбачення, снами віщими,
Не торкатимусь, зайві заклики…
І лежатиму під завалами
Сотні, тисячі років скривджених
Своїм побутом, хай віддаленим
Але ж вибритим і остриженим…
Схороню свої душі залишки.
Передбачення, снами віщими,
Не торкатимусь, зайві заклики…
І лежатиму під завалами
Сотні, тисячі років скривджених
Своїм побутом, хай віддаленим
Але ж вибритим і остриженим…
2025.10.10
17:14
Танцює дощ легенький знов,
Плете із неба холоди.
А я дивлюсь німе кіно,
Де зранку всі спішать кудись.
2.І дощ біжить, немов літа.
А під дощем стоїть дівча.
Чи жде когось, чи просто так.
Плете із неба холоди.
А я дивлюсь німе кіно,
Де зранку всі спішать кудись.
2.І дощ біжить, немов літа.
А під дощем стоїть дівча.
Чи жде когось, чи просто так.
2025.10.10
15:36
Потік бажаного тепла
Тече по всьому тілу
Не лиш тому, що не дотла
Осінні дні згоріли.
Горить нестримано вогонь
Дерев різномаїтих,
А я теплом твоїх долонь
Все більш і більш зігрітий.
Тече по всьому тілу
Не лиш тому, що не дотла
Осінні дні згоріли.
Горить нестримано вогонь
Дерев різномаїтих,
А я теплом твоїх долонь
Все більш і більш зігрітий.
2025.10.10
15:20
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
2025.10.10
15:18
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
2025.10.10
15:18
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
2025.10.09
22:26
Чи є сенс шукати дівчину
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
2025.10.09
21:47
Той, хто по смерті захоче розшукать мене,
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
2025.10.09
20:59
Закричав болотяний бугай
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
2025.10.09
20:04
Хан не встигне іще й чхнути у Бахчисараї,
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
2025.10.09
15:56
КУЛЯ, ЯКА ПОЧИНАЄ ГРУ.
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
2025.10.09
13:39
Я шпарку заб’ю, через неї дощить
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
2025.10.09
12:49
Яскравими фарбами осінь
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Данчак Надія Мартинова (1948) /
Проза
Дитяче оповідання СУСІДСЬКІ ВІЙНИ
ДИТЯЧЕ ОПОВІДАННЯ - СУСІДСЬКІ ВІЙНИ /оповідання/
Наш Могилів-Подільський , це місто де зійшлося багато націй, народностей .Тут проживають общини циган євреїв, вірмен , румун, поляків, росіян, українців, молдован, і ще дуже багато різних націй Це зрозуміло, бо це був ШЛЯХ і на Захід, і на СХІД , і на ПІВНІЧ, а на КРИМ, то прямо по річці ДНІСТЕР. Наш Яришівський МТС на горі , над Дністром, 7 км від нього, це така відстань, як від Яришівської школи, де ми училися.
У МТСі жили різні люди по національності і по характеру. Наша сусідка тьотя Оля мала красуню доцю Лену, яка училася в 9 чи 10 класі з сусідським хлопчиком Мойшею/ Мішею/. Це такий період, як говорила моя мама, що любов «нечаянно нагрянет». Хтось з сусідів помітив, що Мойша з Лєною держалися за руки, весело сміялися і розказали тьоті Олі. Вона зробила Лєні допрос, сварила її за що, не ясно.
В нашім домі зробили маленький ремонт, побілили, щось замінили , а вечером залили цементом порожки, бо діти, тай дорослі спотикалися. То ми, діти , сиділи вдома і чекали вечерю, яку мама варила, я вибігала , бо дуже смачно пахло у кухні. Ось тут мене підкараулила тьотя Оля, дала мені цукерку , подушечку, дуже смачну. Тихеньким голосом сказала, що дасть ще більше цукерок, якщо я допоможу їй відвадити «жениха « Лени. Я правда ні чого не зрозуміла, але зразу сказала «да». Вона дала мені завдання нацарапати на порозі Мойші якесь слово ЖИД, що я і зробила, але мама помітила, що я кудись вибігала і зробила мені «допрос» Я була чесною дівчинкою, збрехати мамі я не могла, а підвести тьотю Олю з її цукерками я теж не хотіла, то я мовчала. Через деякий час у дворі почувся крик Еті Яківлівни, мами Мойші. Вона так кричала так, що всі сусіди повибігали і кинулися до неї, бо треба було її спасати. Етя Яківлівна кричала, що ці «грязні хохли і кацапи « не дають їм життя. Вони лізуть в їхнє життя, пьючи їхню « чисту благородну єврейську кров» Вони, євреї, мають гордість і честь, ні кого не кривдять, а тут нові «фашисти» зживають їх зі світу. Етя Яківлівна довго кричала про свою честь, свободу, совість. Кричала на свого чоловіка, що Ізя не може захистити свою сім*ю від цієї «здичілої свори». Моя мамочка підійшла до Еті і хотіла її заспокоїти, але вона, показувала на поріг і кричала, що це могли зробити тільки «фашисти» Мамочка моя говорила, що це п*яний дядько йшов з чайної і міг таке зробити, на що Етя Яківлівна відповіла: «Ганю, я вас дуже поважаю, але не робіть з мене тупу єврейську дуру», на що мама довго переконувала її, що вона дуже толерантна , гарна жінка. Завтра все перероблять і знову зацементують поріг. Етя Яківлівна пішла до кімнати «гризти» свого Ізю.
Ось і наш татусь прийшов з роботи , мамочка тихенько розказала про цей казус. Батько взяв ремінь і пішов на мене, я з переляку полізла під стіл. Так ми з татом кружляли він за столом , а я під столом , увертаючись від ремня.
»Вилазь і стань в куток, і будеш держати портфель над головою, щоб знала як розпалювати «міжнародну ворожнечу» - сказав тато. Я відповіла , що не буду брати цукерки у тьоті Олі. Тато пішов до сусідки поговорити , що вона наробила, натравила дітей.
Вранці поріг Еті Яківлівни був залитий цементом. Етя Яківлівна, сказала, що в цьому «ГЕТЕ» вона більше жити не може, через деякий час вони виїхали з МТСу . Тьотя ОЛЯ була надзвичайно рада.
© Copyright: Надежда Мартынова Данчак, 2015
Свидетельство о публикации №215012001351
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дитяче оповідання СУСІДСЬКІ ВІЙНИ
різноголосе дитинство
Надежда Мартынова /Данчак/
ДИТЯЧЕ ОПОВІДАННЯ - СУСІДСЬКІ ВІЙНИ /оповідання/
Наш Могилів-Подільський , це місто де зійшлося багато націй, народностей .Тут проживають общини циган євреїв, вірмен , румун, поляків, росіян, українців, молдован, і ще дуже багато різних націй Це зрозуміло, бо це був ШЛЯХ і на Захід, і на СХІД , і на ПІВНІЧ, а на КРИМ, то прямо по річці ДНІСТЕР. Наш Яришівський МТС на горі , над Дністром, 7 км від нього, це така відстань, як від Яришівської школи, де ми училися.
У МТСі жили різні люди по національності і по характеру. Наша сусідка тьотя Оля мала красуню доцю Лену, яка училася в 9 чи 10 класі з сусідським хлопчиком Мойшею/ Мішею/. Це такий період, як говорила моя мама, що любов «нечаянно нагрянет». Хтось з сусідів помітив, що Мойша з Лєною держалися за руки, весело сміялися і розказали тьоті Олі. Вона зробила Лєні допрос, сварила її за що, не ясно.
В нашім домі зробили маленький ремонт, побілили, щось замінили , а вечером залили цементом порожки, бо діти, тай дорослі спотикалися. То ми, діти , сиділи вдома і чекали вечерю, яку мама варила, я вибігала , бо дуже смачно пахло у кухні. Ось тут мене підкараулила тьотя Оля, дала мені цукерку , подушечку, дуже смачну. Тихеньким голосом сказала, що дасть ще більше цукерок, якщо я допоможу їй відвадити «жениха « Лени. Я правда ні чого не зрозуміла, але зразу сказала «да». Вона дала мені завдання нацарапати на порозі Мойші якесь слово ЖИД, що я і зробила, але мама помітила, що я кудись вибігала і зробила мені «допрос» Я була чесною дівчинкою, збрехати мамі я не могла, а підвести тьотю Олю з її цукерками я теж не хотіла, то я мовчала. Через деякий час у дворі почувся крик Еті Яківлівни, мами Мойші. Вона так кричала так, що всі сусіди повибігали і кинулися до неї, бо треба було її спасати. Етя Яківлівна кричала, що ці «грязні хохли і кацапи « не дають їм життя. Вони лізуть в їхнє життя, пьючи їхню « чисту благородну єврейську кров» Вони, євреї, мають гордість і честь, ні кого не кривдять, а тут нові «фашисти» зживають їх зі світу. Етя Яківлівна довго кричала про свою честь, свободу, совість. Кричала на свого чоловіка, що Ізя не може захистити свою сім*ю від цієї «здичілої свори». Моя мамочка підійшла до Еті і хотіла її заспокоїти, але вона, показувала на поріг і кричала, що це могли зробити тільки «фашисти» Мамочка моя говорила, що це п*яний дядько йшов з чайної і міг таке зробити, на що Етя Яківлівна відповіла: «Ганю, я вас дуже поважаю, але не робіть з мене тупу єврейську дуру», на що мама довго переконувала її, що вона дуже толерантна , гарна жінка. Завтра все перероблять і знову зацементують поріг. Етя Яківлівна пішла до кімнати «гризти» свого Ізю.
Ось і наш татусь прийшов з роботи , мамочка тихенько розказала про цей казус. Батько взяв ремінь і пішов на мене, я з переляку полізла під стіл. Так ми з татом кружляли він за столом , а я під столом , увертаючись від ремня.
»Вилазь і стань в куток, і будеш держати портфель над головою, щоб знала як розпалювати «міжнародну ворожнечу» - сказав тато. Я відповіла , що не буду брати цукерки у тьоті Олі. Тато пішов до сусідки поговорити , що вона наробила, натравила дітей.
Вранці поріг Еті Яківлівни був залитий цементом. Етя Яківлівна, сказала, що в цьому «ГЕТЕ» вона більше жити не може, через деякий час вони виїхали з МТСу . Тьотя ОЛЯ була надзвичайно рада.
© Copyright: Надежда Мартынова Данчак, 2015
Свидетельство о публикации №215012001351
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію