Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.10
11:25
Заздрю Вам, Блаженний Феофілакте,
І часу, в якому Ви жили:
Сьогодні не частина, а все небо
Перетворилося на пекло,
І людина не може захисток знайти,
Аби спокійно за Божим заповітом
Квітчати Землю і багатства множить,
І розум, даний Всевишнім на пр
І часу, в якому Ви жили:
Сьогодні не частина, а все небо
Перетворилося на пекло,
І людина не може захисток знайти,
Аби спокійно за Божим заповітом
Квітчати Землю і багатства множить,
І розум, даний Всевишнім на пр
2026.03.10
10:51
Не буде яблук споважнілих,
Не буде вже дарів небес.
Ночей не буде спорожнілих,
Де вітер від краси воскрес.
Стихійне лихо нас накрило,
Як неба замисел лихий,
У таємниці потопило,
Не буде вже дарів небес.
Ночей не буде спорожнілих,
Де вітер від краси воскрес.
Стихійне лихо нас накрило,
Як неба замисел лихий,
У таємниці потопило,
2026.03.10
06:15
Весна несе не лиш турботи,
Є й задоволень аж надмір, -
Уже в саду кипить робота
І впорядковується двір.
Минає млявість безнастанна,
Коли біліє довго день, -
Весна-красна, як горда панна,
На чистоту й порядок жде.
Є й задоволень аж надмір, -
Уже в саду кипить робота
І впорядковується двір.
Минає млявість безнастанна,
Коли біліє довго день, -
Весна-красна, як горда панна,
На чистоту й порядок жде.
2026.03.09
22:56
Закоханими у себе бувають не лише політики.
Люби себе і хай тебе ревнують.
Якщо любов нерозділена, розділи її із собою.
Люби себе та не залюблюй.
У любові до себе, коханого, він позбувся усіх конкурентів.
Багато любові в одному тілі виявило
2026.03.09
22:03
Садки вишневі рідної Вкраїни
Такі прозорі, росяні, сумні.
А очі! очі! – ночі горобині...
Тому так завжди хочеться мені
Вдивлятись довше в їх тривожну вроду,
Яку тримає на одній нозі
Лелека, що живе побіля броду,
Й Чумацький Шлях, д
Такі прозорі, росяні, сумні.
А очі! очі! – ночі горобині...
Тому так завжди хочеться мені
Вдивлятись довше в їх тривожну вроду,
Яку тримає на одній нозі
Лелека, що живе побіля броду,
Й Чумацький Шлях, д
2026.03.09
19:49
Не кличу смерть, хоч бачити заважко,
Як мудрий просить хліба у нездар,
Як істина — немов безмовна пташка,
А в мікрофонах — галас і обман.
Як правота стає простим товаром,
Де цінник ліпить вищий капітал.
Як ницість, обізвавшись чистим даром,
Як мудрий просить хліба у нездар,
Як істина — немов безмовна пташка,
А в мікрофонах — галас і обман.
Як правота стає простим товаром,
Де цінник ліпить вищий капітал.
Як ницість, обізвавшись чистим даром,
2026.03.09
16:25
Весна - велика вільна витівниця!
Виблискує, всміхається вона...
Вигадує веселоньку, водицю...
Втрачає владу вогняна війна!
Веселі візеруночки вітражні...
Відродження... Вулкане, відпочинь!
Володарює вітерець відважний -
Виблискує, всміхається вона...
Вигадує веселоньку, водицю...
Втрачає владу вогняна війна!
Веселі візеруночки вітражні...
Відродження... Вулкане, відпочинь!
Володарює вітерець відважний -
2026.03.09
15:59
Коротке наше літо промайнуло,
Відпестило спекотне і барвисте.
На квітниках побачень наших вулиць
Лежить фатальним шаром жовте листя.
Ні вітер, ані дощ змінить безсилі
Безрадісний пейзаж, тепер постійний.
Кохання наше знудил
Відпестило спекотне і барвисте.
На квітниках побачень наших вулиць
Лежить фатальним шаром жовте листя.
Ні вітер, ані дощ змінить безсилі
Безрадісний пейзаж, тепер постійний.
Кохання наше знудил
2026.03.09
12:43
Він не просто поет, не лише малював олівцем,
Бо розірвану душу народу в рядки перелив
Із кріпацького стану, з обпеченим сонцем лицем,
Він для цілого світу глибинну Вкраїну відкрив.
І Тарасове слово гостріше, як лезо, - то сталь,
Що кайдани іржаві с
Бо розірвану душу народу в рядки перелив
Із кріпацького стану, з обпеченим сонцем лицем,
Він для цілого світу глибинну Вкраїну відкрив.
І Тарасове слово гостріше, як лезо, - то сталь,
Що кайдани іржаві с
2026.03.09
12:26
І
Як би появитися мені
хоч би невидимкою у гості
до моєї ранньої рідні?
Заглядаючи із високості,
це можливо, певно, по війні
і не за столом, а на погості.
Як би появитися мені
хоч би невидимкою у гості
до моєї ранньої рідні?
Заглядаючи із високості,
це можливо, певно, по війні
і не за столом, а на погості.
2026.03.09
11:54
Шевченко - НАШ.
І цей НАШ складається з мільйонів МІЙ.
Присутність великого Кобзаря особливо відчутна сьогодні, коли наша багатостраждальна земля здригається під ракетними ударами московитських варварів…
Тарас - поруч.
Він, як і завжди, - на передовій
2026.03.09
10:07
Невже я цього літа не відчую
Й воно пролине, ніби буревій?
Я хочу зустрічати серце бурі
Та їздити на блискавці кривій.
Невже пролинуть пристрасті та струси
Удалині, як марево степів?
І упадуть, немов сміливі Стуси,
Й воно пролине, ніби буревій?
Я хочу зустрічати серце бурі
Та їздити на блискавці кривій.
Невже пролинуть пристрасті та струси
Удалині, як марево степів?
І упадуть, немов сміливі Стуси,
2026.03.09
09:25
Борис Ласкін (1914-1983)
Броня міцна, і танки наші бистрі,
і наш народ готовий до борні:
стають у стрій Країни Рад танкісти –
своїй Вітчизні віддані сини!
Із гуркотом, у лавах без прогалин,
Броня міцна, і танки наші бистрі,
і наш народ готовий до борні:
стають у стрій Країни Рад танкісти –
своїй Вітчизні віддані сини!
Із гуркотом, у лавах без прогалин,
2026.03.09
08:36
В небесній черемсі, така чепурна,
журавка кружляє над звивистим плаєм.
У світлу кватирку проникла весна —
із сонячним зайчиком в піжмурки грає.
Нарешті діждалися, милий, тепла —
у копанці зникли холодні крижини
і пісня чудова на вістрі стебла
журавка кружляє над звивистим плаєм.
У світлу кватирку проникла весна —
із сонячним зайчиком в піжмурки грає.
Нарешті діждалися, милий, тепла —
у копанці зникли холодні крижини
і пісня чудова на вістрі стебла
2026.03.09
07:04
Серед лугу у копиці
Заховалася лисиця
І дрімала безтурботно
В ній красунечка самотня,
Поки ввечері з-за гаю
Не з'явивсь з візком хазяїн,
І відразу, ненароком
Наполохав лежебоку,
Заховалася лисиця
І дрімала безтурботно
В ній красунечка самотня,
Поки ввечері з-за гаю
Не з'явивсь з візком хазяїн,
І відразу, ненароком
Наполохав лежебоку,
2026.03.08
16:08
Наснись мені, кохана мамо,
Хоча б словечком обізвись…
Уже лелеки за морями
Полинули в холодну вись.
Погомони зі мною, рідна,
І розкажи, як далі жить,
І що тобі із неба видно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хоча б словечком обізвись…
Уже лелеки за морями
Полинули в холодну вись.
Погомони зі мною, рідна,
І розкажи, як далі жить,
І що тобі із неба видно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Данчак Надія Мартинова (1948) /
Проза
Дитяче оповідання СУСІДСЬКІ ВІЙНИ
ДИТЯЧЕ ОПОВІДАННЯ - СУСІДСЬКІ ВІЙНИ /оповідання/
Наш Могилів-Подільський , це місто де зійшлося багато націй, народностей .Тут проживають общини циган євреїв, вірмен , румун, поляків, росіян, українців, молдован, і ще дуже багато різних націй Це зрозуміло, бо це був ШЛЯХ і на Захід, і на СХІД , і на ПІВНІЧ, а на КРИМ, то прямо по річці ДНІСТЕР. Наш Яришівський МТС на горі , над Дністром, 7 км від нього, це така відстань, як від Яришівської школи, де ми училися.
У МТСі жили різні люди по національності і по характеру. Наша сусідка тьотя Оля мала красуню доцю Лену, яка училася в 9 чи 10 класі з сусідським хлопчиком Мойшею/ Мішею/. Це такий період, як говорила моя мама, що любов «нечаянно нагрянет». Хтось з сусідів помітив, що Мойша з Лєною держалися за руки, весело сміялися і розказали тьоті Олі. Вона зробила Лєні допрос, сварила її за що, не ясно.
В нашім домі зробили маленький ремонт, побілили, щось замінили , а вечером залили цементом порожки, бо діти, тай дорослі спотикалися. То ми, діти , сиділи вдома і чекали вечерю, яку мама варила, я вибігала , бо дуже смачно пахло у кухні. Ось тут мене підкараулила тьотя Оля, дала мені цукерку , подушечку, дуже смачну. Тихеньким голосом сказала, що дасть ще більше цукерок, якщо я допоможу їй відвадити «жениха « Лени. Я правда ні чого не зрозуміла, але зразу сказала «да». Вона дала мені завдання нацарапати на порозі Мойші якесь слово ЖИД, що я і зробила, але мама помітила, що я кудись вибігала і зробила мені «допрос» Я була чесною дівчинкою, збрехати мамі я не могла, а підвести тьотю Олю з її цукерками я теж не хотіла, то я мовчала. Через деякий час у дворі почувся крик Еті Яківлівни, мами Мойші. Вона так кричала так, що всі сусіди повибігали і кинулися до неї, бо треба було її спасати. Етя Яківлівна кричала, що ці «грязні хохли і кацапи « не дають їм життя. Вони лізуть в їхнє життя, пьючи їхню « чисту благородну єврейську кров» Вони, євреї, мають гордість і честь, ні кого не кривдять, а тут нові «фашисти» зживають їх зі світу. Етя Яківлівна довго кричала про свою честь, свободу, совість. Кричала на свого чоловіка, що Ізя не може захистити свою сім*ю від цієї «здичілої свори». Моя мамочка підійшла до Еті і хотіла її заспокоїти, але вона, показувала на поріг і кричала, що це могли зробити тільки «фашисти» Мамочка моя говорила, що це п*яний дядько йшов з чайної і міг таке зробити, на що Етя Яківлівна відповіла: «Ганю, я вас дуже поважаю, але не робіть з мене тупу єврейську дуру», на що мама довго переконувала її, що вона дуже толерантна , гарна жінка. Завтра все перероблять і знову зацементують поріг. Етя Яківлівна пішла до кімнати «гризти» свого Ізю.
Ось і наш татусь прийшов з роботи , мамочка тихенько розказала про цей казус. Батько взяв ремінь і пішов на мене, я з переляку полізла під стіл. Так ми з татом кружляли він за столом , а я під столом , увертаючись від ремня.
»Вилазь і стань в куток, і будеш держати портфель над головою, щоб знала як розпалювати «міжнародну ворожнечу» - сказав тато. Я відповіла , що не буду брати цукерки у тьоті Олі. Тато пішов до сусідки поговорити , що вона наробила, натравила дітей.
Вранці поріг Еті Яківлівни був залитий цементом. Етя Яківлівна, сказала, що в цьому «ГЕТЕ» вона більше жити не може, через деякий час вони виїхали з МТСу . Тьотя ОЛЯ була надзвичайно рада.
© Copyright: Надежда Мартынова Данчак, 2015
Свидетельство о публикации №215012001351
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дитяче оповідання СУСІДСЬКІ ВІЙНИ
різноголосе дитинство
Надежда Мартынова /Данчак/
ДИТЯЧЕ ОПОВІДАННЯ - СУСІДСЬКІ ВІЙНИ /оповідання/
Наш Могилів-Подільський , це місто де зійшлося багато націй, народностей .Тут проживають общини циган євреїв, вірмен , румун, поляків, росіян, українців, молдован, і ще дуже багато різних націй Це зрозуміло, бо це був ШЛЯХ і на Захід, і на СХІД , і на ПІВНІЧ, а на КРИМ, то прямо по річці ДНІСТЕР. Наш Яришівський МТС на горі , над Дністром, 7 км від нього, це така відстань, як від Яришівської школи, де ми училися.
У МТСі жили різні люди по національності і по характеру. Наша сусідка тьотя Оля мала красуню доцю Лену, яка училася в 9 чи 10 класі з сусідським хлопчиком Мойшею/ Мішею/. Це такий період, як говорила моя мама, що любов «нечаянно нагрянет». Хтось з сусідів помітив, що Мойша з Лєною держалися за руки, весело сміялися і розказали тьоті Олі. Вона зробила Лєні допрос, сварила її за що, не ясно.
В нашім домі зробили маленький ремонт, побілили, щось замінили , а вечером залили цементом порожки, бо діти, тай дорослі спотикалися. То ми, діти , сиділи вдома і чекали вечерю, яку мама варила, я вибігала , бо дуже смачно пахло у кухні. Ось тут мене підкараулила тьотя Оля, дала мені цукерку , подушечку, дуже смачну. Тихеньким голосом сказала, що дасть ще більше цукерок, якщо я допоможу їй відвадити «жениха « Лени. Я правда ні чого не зрозуміла, але зразу сказала «да». Вона дала мені завдання нацарапати на порозі Мойші якесь слово ЖИД, що я і зробила, але мама помітила, що я кудись вибігала і зробила мені «допрос» Я була чесною дівчинкою, збрехати мамі я не могла, а підвести тьотю Олю з її цукерками я теж не хотіла, то я мовчала. Через деякий час у дворі почувся крик Еті Яківлівни, мами Мойші. Вона так кричала так, що всі сусіди повибігали і кинулися до неї, бо треба було її спасати. Етя Яківлівна кричала, що ці «грязні хохли і кацапи « не дають їм життя. Вони лізуть в їхнє життя, пьючи їхню « чисту благородну єврейську кров» Вони, євреї, мають гордість і честь, ні кого не кривдять, а тут нові «фашисти» зживають їх зі світу. Етя Яківлівна довго кричала про свою честь, свободу, совість. Кричала на свого чоловіка, що Ізя не може захистити свою сім*ю від цієї «здичілої свори». Моя мамочка підійшла до Еті і хотіла її заспокоїти, але вона, показувала на поріг і кричала, що це могли зробити тільки «фашисти» Мамочка моя говорила, що це п*яний дядько йшов з чайної і міг таке зробити, на що Етя Яківлівна відповіла: «Ганю, я вас дуже поважаю, але не робіть з мене тупу єврейську дуру», на що мама довго переконувала її, що вона дуже толерантна , гарна жінка. Завтра все перероблять і знову зацементують поріг. Етя Яківлівна пішла до кімнати «гризти» свого Ізю.
Ось і наш татусь прийшов з роботи , мамочка тихенько розказала про цей казус. Батько взяв ремінь і пішов на мене, я з переляку полізла під стіл. Так ми з татом кружляли він за столом , а я під столом , увертаючись від ремня.
»Вилазь і стань в куток, і будеш держати портфель над головою, щоб знала як розпалювати «міжнародну ворожнечу» - сказав тато. Я відповіла , що не буду брати цукерки у тьоті Олі. Тато пішов до сусідки поговорити , що вона наробила, натравила дітей.
Вранці поріг Еті Яківлівни був залитий цементом. Етя Яківлівна, сказала, що в цьому «ГЕТЕ» вона більше жити не може, через деякий час вони виїхали з МТСу . Тьотя ОЛЯ була надзвичайно рада.
© Copyright: Надежда Мартынова Данчак, 2015
Свидетельство о публикации №215012001351
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
