Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.28
21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
2026.04.28
19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска -
Це життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска -
Це життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
20:50
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
2026.04.27
16:08
Кораблі нашого жеребу
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Данчак Надія Мартинова (1948) /
Проза
Дитяче оповідання СУСІДСЬКІ ВІЙНИ
ДИТЯЧЕ ОПОВІДАННЯ - СУСІДСЬКІ ВІЙНИ /оповідання/
Наш Могилів-Подільський , це місто де зійшлося багато націй, народностей .Тут проживають общини циган євреїв, вірмен , румун, поляків, росіян, українців, молдован, і ще дуже багато різних націй Це зрозуміло, бо це був ШЛЯХ і на Захід, і на СХІД , і на ПІВНІЧ, а на КРИМ, то прямо по річці ДНІСТЕР. Наш Яришівський МТС на горі , над Дністром, 7 км від нього, це така відстань, як від Яришівської школи, де ми училися.
У МТСі жили різні люди по національності і по характеру. Наша сусідка тьотя Оля мала красуню доцю Лену, яка училася в 9 чи 10 класі з сусідським хлопчиком Мойшею/ Мішею/. Це такий період, як говорила моя мама, що любов «нечаянно нагрянет». Хтось з сусідів помітив, що Мойша з Лєною держалися за руки, весело сміялися і розказали тьоті Олі. Вона зробила Лєні допрос, сварила її за що, не ясно.
В нашім домі зробили маленький ремонт, побілили, щось замінили , а вечером залили цементом порожки, бо діти, тай дорослі спотикалися. То ми, діти , сиділи вдома і чекали вечерю, яку мама варила, я вибігала , бо дуже смачно пахло у кухні. Ось тут мене підкараулила тьотя Оля, дала мені цукерку , подушечку, дуже смачну. Тихеньким голосом сказала, що дасть ще більше цукерок, якщо я допоможу їй відвадити «жениха « Лени. Я правда ні чого не зрозуміла, але зразу сказала «да». Вона дала мені завдання нацарапати на порозі Мойші якесь слово ЖИД, що я і зробила, але мама помітила, що я кудись вибігала і зробила мені «допрос» Я була чесною дівчинкою, збрехати мамі я не могла, а підвести тьотю Олю з її цукерками я теж не хотіла, то я мовчала. Через деякий час у дворі почувся крик Еті Яківлівни, мами Мойші. Вона так кричала так, що всі сусіди повибігали і кинулися до неї, бо треба було її спасати. Етя Яківлівна кричала, що ці «грязні хохли і кацапи « не дають їм життя. Вони лізуть в їхнє життя, пьючи їхню « чисту благородну єврейську кров» Вони, євреї, мають гордість і честь, ні кого не кривдять, а тут нові «фашисти» зживають їх зі світу. Етя Яківлівна довго кричала про свою честь, свободу, совість. Кричала на свого чоловіка, що Ізя не може захистити свою сім*ю від цієї «здичілої свори». Моя мамочка підійшла до Еті і хотіла її заспокоїти, але вона, показувала на поріг і кричала, що це могли зробити тільки «фашисти» Мамочка моя говорила, що це п*яний дядько йшов з чайної і міг таке зробити, на що Етя Яківлівна відповіла: «Ганю, я вас дуже поважаю, але не робіть з мене тупу єврейську дуру», на що мама довго переконувала її, що вона дуже толерантна , гарна жінка. Завтра все перероблять і знову зацементують поріг. Етя Яківлівна пішла до кімнати «гризти» свого Ізю.
Ось і наш татусь прийшов з роботи , мамочка тихенько розказала про цей казус. Батько взяв ремінь і пішов на мене, я з переляку полізла під стіл. Так ми з татом кружляли він за столом , а я під столом , увертаючись від ремня.
»Вилазь і стань в куток, і будеш держати портфель над головою, щоб знала як розпалювати «міжнародну ворожнечу» - сказав тато. Я відповіла , що не буду брати цукерки у тьоті Олі. Тато пішов до сусідки поговорити , що вона наробила, натравила дітей.
Вранці поріг Еті Яківлівни був залитий цементом. Етя Яківлівна, сказала, що в цьому «ГЕТЕ» вона більше жити не може, через деякий час вони виїхали з МТСу . Тьотя ОЛЯ була надзвичайно рада.
© Copyright: Надежда Мартынова Данчак, 2015
Свидетельство о публикации №215012001351
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дитяче оповідання СУСІДСЬКІ ВІЙНИ
різноголосе дитинство
Надежда Мартынова /Данчак/
ДИТЯЧЕ ОПОВІДАННЯ - СУСІДСЬКІ ВІЙНИ /оповідання/
Наш Могилів-Подільський , це місто де зійшлося багато націй, народностей .Тут проживають общини циган євреїв, вірмен , румун, поляків, росіян, українців, молдован, і ще дуже багато різних націй Це зрозуміло, бо це був ШЛЯХ і на Захід, і на СХІД , і на ПІВНІЧ, а на КРИМ, то прямо по річці ДНІСТЕР. Наш Яришівський МТС на горі , над Дністром, 7 км від нього, це така відстань, як від Яришівської школи, де ми училися.
У МТСі жили різні люди по національності і по характеру. Наша сусідка тьотя Оля мала красуню доцю Лену, яка училася в 9 чи 10 класі з сусідським хлопчиком Мойшею/ Мішею/. Це такий період, як говорила моя мама, що любов «нечаянно нагрянет». Хтось з сусідів помітив, що Мойша з Лєною держалися за руки, весело сміялися і розказали тьоті Олі. Вона зробила Лєні допрос, сварила її за що, не ясно.
В нашім домі зробили маленький ремонт, побілили, щось замінили , а вечером залили цементом порожки, бо діти, тай дорослі спотикалися. То ми, діти , сиділи вдома і чекали вечерю, яку мама варила, я вибігала , бо дуже смачно пахло у кухні. Ось тут мене підкараулила тьотя Оля, дала мені цукерку , подушечку, дуже смачну. Тихеньким голосом сказала, що дасть ще більше цукерок, якщо я допоможу їй відвадити «жениха « Лени. Я правда ні чого не зрозуміла, але зразу сказала «да». Вона дала мені завдання нацарапати на порозі Мойші якесь слово ЖИД, що я і зробила, але мама помітила, що я кудись вибігала і зробила мені «допрос» Я була чесною дівчинкою, збрехати мамі я не могла, а підвести тьотю Олю з її цукерками я теж не хотіла, то я мовчала. Через деякий час у дворі почувся крик Еті Яківлівни, мами Мойші. Вона так кричала так, що всі сусіди повибігали і кинулися до неї, бо треба було її спасати. Етя Яківлівна кричала, що ці «грязні хохли і кацапи « не дають їм життя. Вони лізуть в їхнє життя, пьючи їхню « чисту благородну єврейську кров» Вони, євреї, мають гордість і честь, ні кого не кривдять, а тут нові «фашисти» зживають їх зі світу. Етя Яківлівна довго кричала про свою честь, свободу, совість. Кричала на свого чоловіка, що Ізя не може захистити свою сім*ю від цієї «здичілої свори». Моя мамочка підійшла до Еті і хотіла її заспокоїти, але вона, показувала на поріг і кричала, що це могли зробити тільки «фашисти» Мамочка моя говорила, що це п*яний дядько йшов з чайної і міг таке зробити, на що Етя Яківлівна відповіла: «Ганю, я вас дуже поважаю, але не робіть з мене тупу єврейську дуру», на що мама довго переконувала її, що вона дуже толерантна , гарна жінка. Завтра все перероблять і знову зацементують поріг. Етя Яківлівна пішла до кімнати «гризти» свого Ізю.
Ось і наш татусь прийшов з роботи , мамочка тихенько розказала про цей казус. Батько взяв ремінь і пішов на мене, я з переляку полізла під стіл. Так ми з татом кружляли він за столом , а я під столом , увертаючись від ремня.
»Вилазь і стань в куток, і будеш держати портфель над головою, щоб знала як розпалювати «міжнародну ворожнечу» - сказав тато. Я відповіла , що не буду брати цукерки у тьоті Олі. Тато пішов до сусідки поговорити , що вона наробила, натравила дітей.
Вранці поріг Еті Яківлівни був залитий цементом. Етя Яківлівна, сказала, що в цьому «ГЕТЕ» вона більше жити не може, через деякий час вони виїхали з МТСу . Тьотя ОЛЯ була надзвичайно рада.
© Copyright: Надежда Мартынова Данчак, 2015
Свидетельство о публикации №215012001351
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
