
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.31
07:37
Жовтіє й сохне бадилиння
Чортополоху, бо в цей час
Пора осіння безупинно
Виносить твори напоказ.
Поля вбирає в позолоту,
А в дрантя – вкутує сади,
Мов демонструє так роботи
Своєї плавної ходи.
Чортополоху, бо в цей час
Пора осіння безупинно
Виносить твори напоказ.
Поля вбирає в позолоту,
А в дрантя – вкутує сади,
Мов демонструє так роботи
Своєї плавної ходи.
2025.08.31
01:53
Тим, хто нічого доброго не сотворив, найлегше зневажати творчість інших.
Аби розібратися із чимось, окрім півлітри потрібна ще й клепка.
Шукав істину, а знайшов лише вино.
Поїв добрив і стало недобре.
Від сюрпризу зостався лише сюр.
До гарн
2025.08.30
23:03
Гармонія розладнується
під гуркотом дисонансів.
Коли душа найбільше потребує
прекрасного, звідкись виникає
огидний лик цинізму,
монструозне обличчя страху,
думки, ніби ратиці диявола,
цапина борідка банальності,
під гуркотом дисонансів.
Коли душа найбільше потребує
прекрасного, звідкись виникає
огидний лик цинізму,
монструозне обличчя страху,
думки, ніби ратиці диявола,
цапина борідка банальності,
2025.08.30
20:43
У забутім гнізді розоренім
Не оселиться знову птах.
На душі, що ганьбою зорана,
Із журби проростає страх:
Він підніметься чорним колосом –
І зневіри впаде зерно,
У думках, у очах, у голосі
Не оселиться знову птах.
На душі, що ганьбою зорана,
Із журби проростає страх:
Він підніметься чорним колосом –
І зневіри впаде зерно,
У думках, у очах, у голосі
2025.08.30
19:46
Одного з найяскравіших політиків націонал-демократичного руху України зухвало розстріляли посеред дня у Львові
Такі не помирають від мікстур і ліків,
через тривалу душевну втому,
серед онуків у ліжку -
вдома…
Такі у Лету тихенько не кануть,
Такі не помирають від мікстур і ліків,
через тривалу душевну втому,
серед онуків у ліжку -
вдома…
Такі у Лету тихенько не кануть,
2025.08.30
12:43
Якщо ж засмутишся і перестанеш просити, то
скаржся на себе, а не на Бога, що Він не дає тобі.
. Єрм, Пастир. Заповіді, 9.
Просити у Бога
Будь для Духа Святого офірою
що живе в тобі Божою мірою.
скаржся на себе, а не на Бога, що Він не дає тобі.
. Єрм, Пастир. Заповіді, 9.
Просити у Бога
Будь для Духа Святого офірою
що живе в тобі Божою мірою.
2025.08.30
07:12
Цей грішний світ затьмарює чимсь розум
І змушує на блуд, штовхає на обман, –
Він знає все про тонкощі гіпнозу,
Як духівник про слабкості прочан.
Він володіє сутністю і плоттю,
І легко здійснює всі наміри свої,
Раз я не можу крок зробити проти
Й
І змушує на блуд, штовхає на обман, –
Він знає все про тонкощі гіпнозу,
Як духівник про слабкості прочан.
Він володіє сутністю і плоттю,
І легко здійснює всі наміри свої,
Раз я не можу крок зробити проти
Й
2025.08.30
05:12
Ніч засиляє,
мов нитку у голку,
серце у біль
одинокому вовку.
Туго стискає
слухняність за шию –
волю чи смерть
мов нитку у голку,
серце у біль
одинокому вовку.
Туго стискає
слухняність за шию –
волю чи смерть
2025.08.30
02:10
2025.08.29
22:36
Є краса квітки,
а є мудрість каменя.
Вона незмінна,
вона тверда, як вічність.
Скільки слів мудрість каменя
містить у собі,
а скільки мовчання!
Скільки крику,
а є мудрість каменя.
Вона незмінна,
вона тверда, як вічність.
Скільки слів мудрість каменя
містить у собі,
а скільки мовчання!
Скільки крику,
2025.08.29
17:35
Дід Василь перебирав важкі стиглі качани кукурудзи, які перед тим щойно позривав на полі, здирав з них зелену листяну шкіру, обтинав жовті бороди і сортував на три великих полив’яних миски:
- То для онучків, то на продаж, а то для хрума.
Кукурудзу нин
2025.08.29
05:46
Прогриміли вибухи і зразу
Здійнялись пожежі навкруги, –
І дими ядуче-чорномазі
Огорнули щільно береги.
Темна мла забарвлювала місто
Пройняте плачами, від яких
Струменіли тихо тужні вісті
По дорогах давніх і нових.
Здійнялись пожежі навкруги, –
І дими ядуче-чорномазі
Огорнули щільно береги.
Темна мла забарвлювала місто
Пройняте плачами, від яких
Струменіли тихо тужні вісті
По дорогах давніх і нових.
2025.08.28
22:01
Крізь хмару тютюнового диму
не можна побачити істину,
а лише диявола.
Сон розуму породжує чудовиськ.
Літери стають
так само розпливчатими,
як дим. Крізь смог безумства
не можна побачити
не можна побачити істину,
а лише диявола.
Сон розуму породжує чудовиськ.
Літери стають
так само розпливчатими,
як дим. Крізь смог безумства
не можна побачити
2025.08.28
21:43
Із Бориса Заходера
– Скажіть, а хто пошкодив сир,
нарив у ньому стільки дір?
«Без жодних сумнівів, не я!» –
квапливо рохнула Свиня.
«Це загадка! – ґеґекнув Гусь,
– Скажіть, а хто пошкодив сир,
нарив у ньому стільки дір?
«Без жодних сумнівів, не я!» –
квапливо рохнула Свиня.
«Це загадка! – ґеґекнув Гусь,
2025.08.28
19:27
Цар москальський скликав кодло все на раду.
Пика скривлена, немов життю не радий.
Вся зібралася на раду ту «еліта».
Скоса зиркають, немовби пси побиті.
Забагато розвелося «горлопанів»,
Що говорять й по тверезому, й по п‘яні,
Що зажерлась влада та на
Пика скривлена, немов життю не радий.
Вся зібралася на раду ту «еліта».
Скоса зиркають, немовби пси побиті.
Забагато розвелося «горлопанів»,
Що говорять й по тверезому, й по п‘яні,
Що зажерлась влада та на
2025.08.28
06:17
Вишгород високий, Вишгород горбатий,
Вишгород яристий і зелений вкрай, –
У віках не зникнув та красу не втратив,
Попри грабування під гарматний грай.
Вишгород прадавній берегом похилим
До Дніпра приникнув, а не в бран попав,
Бо з ріки святої набува
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вишгород яристий і зелений вкрай, –
У віках не зникнув та красу не втратив,
Попри грабування під гарматний грай.
Вишгород прадавній берегом похилим
До Дніпра приникнув, а не в бран попав,
Бо з ріки святої набува
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Любовь Весна (1963) /
Проза
Встреча двоих
Она оставила ему свой взгляд,
Такой горячий, жгучий и манящий,
Чтоб только он один сумел понять,
Взгляд - любящий и настоящий.
После полудня клонило ко сну, мысли текли вяло и без размышлений. Она отказывалась оставаться в жалкой реальности, одной, одинокой без него.
И потихоньку ощущалось лёгкое приятное покалывание...сидя на камне, у воды, она погрузилась в себя. Всё притихло, замерло, и она совсем затаила своё дыхание.
Её охватило полное одиночество,с отчаянием души, усталость, внутреннее опустошение, печаль отразились в её голубых глазах.
Вдруг, напротив присела птица, обыкновенный - Ворон, они смотрели друг на друга. Остановилось время быстротечности, всё на свете затихло...и плеск реки, который периодически набегал на берег, лаская его и целуя нежностью холодных глубоких вод, пение ветра и шепот деревьев...
Она почувствовала всем своим естеством, кожей, душой, а сердце трепетно заколотилось от того, что знает, её - птицу всю свою жизнь, каждой клеточкой, всю вечность, возможно ни одну свою жизнь! Она прикрыла глаза, моргнула...узнала его по дыханию, родным глазам цвета крепкого кофе...
И птица взмахнула крыльями, обернулась мужчиной, улыбаясь он протянул ей руки.
Она всё ещё не решалась ступить на землю и сделать шаг на встречу, смятение наконец то отпустило...Они слились в объятиях друг друга, замкнув своими руками весь мир. Она смотрела на него и не верила в такую возможность, в такой подарок Судьбы, сотканный из бесчисленных жемчужин - дорог Млечного пути на Небесах и одной из тропинок на Земле, что привели их во времени параллельных Вселенных. Ущипни меня, попросила она его, мне не сниться? ты пригласил меня на свидание и не куда нибудь, а на Радугу, на самую настоящую живую планету! Теплый ветерок деликатно шурша трепал её русые волосы, стараясь не потревожить двух влюблённых. Это был миг, миг Душ обречённых жить в своих параллельных мирах и любящих друг друга из жизни в жизнь. Ведь они оба ведали в сердце своём, что есть" врата времени" и оба приходили к месту встречи, когда так скучали, мечтали слиться в нежности и любить, и разговаривать, и дышать одним светом счастья, обнявшись молчала смотреть на звёзды, такие близкие - далёкие, мерцающие и манящие, щедро осыпавшие небосвод над головой.
Рядом с ним она забывалась... так любила его , за силу и теплую нежность рук, любила слушать его бархатный голос, воспевающий хвалу господства - АУМ, чувствовать биение любви в сердце, любила растворяться в нём без остаточка...Он так же не видел смысла жизни без неё.
Но время шло, нет, оно бежало своей дорогой....
Словно золотой песок сыпался сквозь пальцы ...
Она вздохнула...Он ещё крепче обнял её...Молчание нарушил взмах крыльев и мужчина снова стал птицей, расправив свои крылья взлетел в бездонную пустоту, совсем чёрного неба, слившись с ним своим оперением. Ночь укрыла и землю своим покрывалом тишины и тайной загадочности.
Она ещё мгновение смотрела ...подойдя к изумрудной воде в которой отражался золотой месяц, обернулась ундиной - русалкой и водная гладь поглотила её с любовью заботливой матери.
Там....
Где то там, далеко в своих параллельных мирах, они всегда носили в сердце частичку друг друга. Оставляя Надежду на новую встречу.
Они носили в сердце частичку друг друга.
Помнили запах медовый, трав луговых,
Ароматом полыни дышит округа ...
А сердце у них - ОДНО НА ДВОИХ!!!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Встреча двоих
Она оставила ему свой взгляд,
Такой горячий, жгучий и манящий,
Чтоб только он один сумел понять,
Взгляд - любящий и настоящий.
После полудня клонило ко сну, мысли текли вяло и без размышлений. Она отказывалась оставаться в жалкой реальности, одной, одинокой без него.
И потихоньку ощущалось лёгкое приятное покалывание...сидя на камне, у воды, она погрузилась в себя. Всё притихло, замерло, и она совсем затаила своё дыхание.
Её охватило полное одиночество,с отчаянием души, усталость, внутреннее опустошение, печаль отразились в её голубых глазах.
Вдруг, напротив присела птица, обыкновенный - Ворон, они смотрели друг на друга. Остановилось время быстротечности, всё на свете затихло...и плеск реки, который периодически набегал на берег, лаская его и целуя нежностью холодных глубоких вод, пение ветра и шепот деревьев...
Она почувствовала всем своим естеством, кожей, душой, а сердце трепетно заколотилось от того, что знает, её - птицу всю свою жизнь, каждой клеточкой, всю вечность, возможно ни одну свою жизнь! Она прикрыла глаза, моргнула...узнала его по дыханию, родным глазам цвета крепкого кофе...
И птица взмахнула крыльями, обернулась мужчиной, улыбаясь он протянул ей руки.
Она всё ещё не решалась ступить на землю и сделать шаг на встречу, смятение наконец то отпустило...Они слились в объятиях друг друга, замкнув своими руками весь мир. Она смотрела на него и не верила в такую возможность, в такой подарок Судьбы, сотканный из бесчисленных жемчужин - дорог Млечного пути на Небесах и одной из тропинок на Земле, что привели их во времени параллельных Вселенных. Ущипни меня, попросила она его, мне не сниться? ты пригласил меня на свидание и не куда нибудь, а на Радугу, на самую настоящую живую планету! Теплый ветерок деликатно шурша трепал её русые волосы, стараясь не потревожить двух влюблённых. Это был миг, миг Душ обречённых жить в своих параллельных мирах и любящих друг друга из жизни в жизнь. Ведь они оба ведали в сердце своём, что есть" врата времени" и оба приходили к месту встречи, когда так скучали, мечтали слиться в нежности и любить, и разговаривать, и дышать одним светом счастья, обнявшись молчала смотреть на звёзды, такие близкие - далёкие, мерцающие и манящие, щедро осыпавшие небосвод над головой.
Рядом с ним она забывалась... так любила его , за силу и теплую нежность рук, любила слушать его бархатный голос, воспевающий хвалу господства - АУМ, чувствовать биение любви в сердце, любила растворяться в нём без остаточка...Он так же не видел смысла жизни без неё.
Но время шло, нет, оно бежало своей дорогой....
Словно золотой песок сыпался сквозь пальцы ...
Она вздохнула...Он ещё крепче обнял её...Молчание нарушил взмах крыльев и мужчина снова стал птицей, расправив свои крылья взлетел в бездонную пустоту, совсем чёрного неба, слившись с ним своим оперением. Ночь укрыла и землю своим покрывалом тишины и тайной загадочности.
Она ещё мгновение смотрела ...подойдя к изумрудной воде в которой отражался золотой месяц, обернулась ундиной - русалкой и водная гладь поглотила её с любовью заботливой матери.
Там....
Где то там, далеко в своих параллельных мирах, они всегда носили в сердце частичку друг друга. Оставляя Надежду на новую встречу.
Они носили в сердце частичку друг друга.
Помнили запах медовый, трав луговых,
Ароматом полыни дышит округа ...
А сердце у них - ОДНО НА ДВОИХ!!!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію