Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.06
19:03
не перевершити себе
до чого навіть намагатись
це усміхання де-не-де
не зовсім позначає радість
ту радість що усе підносить
і салютує бозна-чим
котрій ніколи не є досить
такий її бентежний чин
до чого навіть намагатись
це усміхання де-не-де
не зовсім позначає радість
ту радість що усе підносить
і салютує бозна-чим
котрій ніколи не є досить
такий її бентежний чин
2026.04.06
17:06
Коли я повернусь, перший сніг долетить до землі,
А старенький таксист довезе із вокзалу додому.
Я згадаю, як мама казала слова непрості,
Як стрічала мене на порозі в халаті м’якому.
Коли я повернусь, місто буде холодним, чужим.
Наплюю, що ось так п
А старенький таксист довезе із вокзалу додому.
Я згадаю, як мама казала слова непрості,
Як стрічала мене на порозі в халаті м’якому.
Коли я повернусь, місто буде холодним, чужим.
Наплюю, що ось так п
2026.04.06
16:34
Столітній парк розорений, розбитий,
Осквернений вандалами, стоїть
У сотнях невловимих смолоскипах,
Де гасне час, перемагає мить.
Завзяті лиходії й тимчасовці
Спроможні потолочити красу.
Вони взялися погасити сонце
Осквернений вандалами, стоїть
У сотнях невловимих смолоскипах,
Де гасне час, перемагає мить.
Завзяті лиходії й тимчасовці
Спроможні потолочити красу.
Вони взялися погасити сонце
2026.04.06
15:53
Сергій Островой (1911-2005)
У лісі наодинці
жила Зима в хатинці;
вона солила сніжки,
поклавши їх до діжки;
замети нагортала,
У лісі наодинці
жила Зима в хатинці;
вона солила сніжки,
поклавши їх до діжки;
замети нагортала,
2026.04.06
11:35
лютого 2026 року в Україну повернули тисячу тіл (останків) загиблих захисників…
В безсонячний лютневий день
одна за одною машини:
колона траурна іде —
німі холодні домовини…
Нам повернули лиш тіла,
В безсонячний лютневий день
одна за одною машини:
колона траурна іде —
німі холодні домовини…
Нам повернули лиш тіла,
2026.04.06
11:24
…Як дні летять! Їх годі зупинити.
І аркуші злітають стрімголов
З календаря, мов невідчутні миті,
Та крізь папери проступає кров.
Зима, весна і літо пронесуться,
Як марення, як навіжений сон.
Крізь них прогляне невмолима сутність,
Немов гучн
2026.04.06
09:22
Весна заграє радісну симфонію,
Акордами розпустяться бруньки.
Я теж хотів піти до філармонії,
Та в долі закінчилися квитки.
Закрила серце злим чотирикутником
Тверда холодна кам'яна стіна.
Я не завжди був тінню та відлюдником!
Акордами розпустяться бруньки.
Я теж хотів піти до філармонії,
Та в долі закінчилися квитки.
Закрила серце злим чотирикутником
Тверда холодна кам'яна стіна.
Я не завжди був тінню та відлюдником!
2026.04.06
08:54
Втрачені сенси неможливо відновити.
Можна виростити інші – через ціннісне сито
просіяти коштовне зерня від лушпіння та інших видів сміття –
перетворивши втрату на зачин для нового життя.
Сенси, які загинули, мали базові вади:
приховані, замаскова
Можна виростити інші – через ціннісне сито
просіяти коштовне зерня від лушпіння та інших видів сміття –
перетворивши втрату на зачин для нового життя.
Сенси, які загинули, мали базові вади:
приховані, замаскова
2026.04.06
05:56
Коли поволі повзаю
Угору чи униз, -
Ловлю себе на роздумі
Про неймовірну слизь
Отам, де є залишені
Колінами сліди, -
Де мрії глумом знищені
Мені болять завжди.
Угору чи униз, -
Ловлю себе на роздумі
Про неймовірну слизь
Отам, де є залишені
Колінами сліди, -
Де мрії глумом знищені
Мені болять завжди.
2026.04.05
19:35
Найперше зійшлась грищенецька рідня,
Навіть ті, кого, на жаль, досі не знав.
А ось із саду лутовок, що на горі,
Став несміло Езоп на поріг.
Неспішно Овідій з Причорномор’я прийшов,
Струшує куряву з подертих уже підошов.
З мольбертом і скрипкою (не ч
Навіть ті, кого, на жаль, досі не знав.
А ось із саду лутовок, що на горі,
Став несміло Езоп на поріг.
Неспішно Овідій з Причорномор’я прийшов,
Струшує куряву з подертих уже підошов.
З мольбертом і скрипкою (не ч
2026.04.05
17:54
Мовчазна жура у домі
позбирала ртуть.
Бідолашний, ще не в комі,
я, ще поряд, тут.
Не знаходжу собі місця
для негожих рук.
Це за буревійним містом
позбирала ртуть.
Бідолашний, ще не в комі,
я, ще поряд, тут.
Не знаходжу собі місця
для негожих рук.
Це за буревійним містом
2026.04.05
17:51
Скажу чесно, без дешевої доброти і цехової фамільярності: модернізм, як Ви зазначили у таблиці, у цього вірша є, але "легкий", така собі модерністська стилізація експериментальної поезії без ознак високого модерну.
Втім, є модерністські риси, які у в
2026.04.05
17:31
Шановні друзі - однодумці! Вибачайте, це мій останій допис в Поетичні Майстерні. Маю вам зізнатись, що був інколи нестримний до ваших зауважень щодо моєї писанини… Огризався на гризотню де-яких… Але я горжусь тим, що прожив свій час, Богом даним, у пошука
2026.04.05
17:01
ніч постає
безрадно
непідзвітно
мов змок чи замк
ненависть продається
що ходовий артикул
будь спок будь спок
жеровисько як є
безрадно
непідзвітно
мов змок чи замк
ненависть продається
що ходовий артикул
будь спок будь спок
жеровисько як є
2026.04.05
14:32
Шум вітрів долинає з вікна
В заметілі епох і формацій.
Прозвучить незглибима вина,
Над якою не владний Горацій.
Шум часів у шаленості снів,
В какофонії дикій, нестерпній,
В мерехтінні безжалісних днів,
В заметілі епох і формацій.
Прозвучить незглибима вина,
Над якою не владний Горацій.
Шум часів у шаленості снів,
В какофонії дикій, нестерпній,
В мерехтінні безжалісних днів,
2026.04.05
14:22
Часи лихі і непевні для краю настали,
Коли ляхи погромили козаків повсталих.
Павлюка і Остряниці полки подолали.
«Золоте десятиліття» для ляхів настало.
Навіть, Січ козацьку ляська залога зайняла,
Козаків по всіх усюдах звідти розігнала.
Хто у плавн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли ляхи погромили козаків повсталих.
Павлюка і Остряниці полки подолали.
«Золоте десятиліття» для ляхів настало.
Навіть, Січ козацьку ляська залога зайняла,
Козаків по всіх усюдах звідти розігнала.
Хто у плавн
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любовь Весна (1963) /
Проза
Встреча двоих
Она оставила ему свой взгляд,
Такой горячий, жгучий и манящий,
Чтоб только он один сумел понять,
Взгляд - любящий и настоящий.
После полудня клонило ко сну, мысли текли вяло и без размышлений. Она отказывалась оставаться в жалкой реальности, одной, одинокой без него.
И потихоньку ощущалось лёгкое приятное покалывание...сидя на камне, у воды, она погрузилась в себя. Всё притихло, замерло, и она совсем затаила своё дыхание.
Её охватило полное одиночество,с отчаянием души, усталость, внутреннее опустошение, печаль отразились в её голубых глазах.
Вдруг, напротив присела птица, обыкновенный - Ворон, они смотрели друг на друга. Остановилось время быстротечности, всё на свете затихло...и плеск реки, который периодически набегал на берег, лаская его и целуя нежностью холодных глубоких вод, пение ветра и шепот деревьев...
Она почувствовала всем своим естеством, кожей, душой, а сердце трепетно заколотилось от того, что знает, её - птицу всю свою жизнь, каждой клеточкой, всю вечность, возможно ни одну свою жизнь! Она прикрыла глаза, моргнула...узнала его по дыханию, родным глазам цвета крепкого кофе...
И птица взмахнула крыльями, обернулась мужчиной, улыбаясь он протянул ей руки.
Она всё ещё не решалась ступить на землю и сделать шаг на встречу, смятение наконец то отпустило...Они слились в объятиях друг друга, замкнув своими руками весь мир. Она смотрела на него и не верила в такую возможность, в такой подарок Судьбы, сотканный из бесчисленных жемчужин - дорог Млечного пути на Небесах и одной из тропинок на Земле, что привели их во времени параллельных Вселенных. Ущипни меня, попросила она его, мне не сниться? ты пригласил меня на свидание и не куда нибудь, а на Радугу, на самую настоящую живую планету! Теплый ветерок деликатно шурша трепал её русые волосы, стараясь не потревожить двух влюблённых. Это был миг, миг Душ обречённых жить в своих параллельных мирах и любящих друг друга из жизни в жизнь. Ведь они оба ведали в сердце своём, что есть" врата времени" и оба приходили к месту встречи, когда так скучали, мечтали слиться в нежности и любить, и разговаривать, и дышать одним светом счастья, обнявшись молчала смотреть на звёзды, такие близкие - далёкие, мерцающие и манящие, щедро осыпавшие небосвод над головой.
Рядом с ним она забывалась... так любила его , за силу и теплую нежность рук, любила слушать его бархатный голос, воспевающий хвалу господства - АУМ, чувствовать биение любви в сердце, любила растворяться в нём без остаточка...Он так же не видел смысла жизни без неё.
Но время шло, нет, оно бежало своей дорогой....
Словно золотой песок сыпался сквозь пальцы ...
Она вздохнула...Он ещё крепче обнял её...Молчание нарушил взмах крыльев и мужчина снова стал птицей, расправив свои крылья взлетел в бездонную пустоту, совсем чёрного неба, слившись с ним своим оперением. Ночь укрыла и землю своим покрывалом тишины и тайной загадочности.
Она ещё мгновение смотрела ...подойдя к изумрудной воде в которой отражался золотой месяц, обернулась ундиной - русалкой и водная гладь поглотила её с любовью заботливой матери.
Там....
Где то там, далеко в своих параллельных мирах, они всегда носили в сердце частичку друг друга. Оставляя Надежду на новую встречу.
Они носили в сердце частичку друг друга.
Помнили запах медовый, трав луговых,
Ароматом полыни дышит округа ...
А сердце у них - ОДНО НА ДВОИХ!!!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Встреча двоих
Она оставила ему свой взгляд,
Такой горячий, жгучий и манящий,
Чтоб только он один сумел понять,
Взгляд - любящий и настоящий.
После полудня клонило ко сну, мысли текли вяло и без размышлений. Она отказывалась оставаться в жалкой реальности, одной, одинокой без него.
И потихоньку ощущалось лёгкое приятное покалывание...сидя на камне, у воды, она погрузилась в себя. Всё притихло, замерло, и она совсем затаила своё дыхание.
Её охватило полное одиночество,с отчаянием души, усталость, внутреннее опустошение, печаль отразились в её голубых глазах.
Вдруг, напротив присела птица, обыкновенный - Ворон, они смотрели друг на друга. Остановилось время быстротечности, всё на свете затихло...и плеск реки, который периодически набегал на берег, лаская его и целуя нежностью холодных глубоких вод, пение ветра и шепот деревьев...
Она почувствовала всем своим естеством, кожей, душой, а сердце трепетно заколотилось от того, что знает, её - птицу всю свою жизнь, каждой клеточкой, всю вечность, возможно ни одну свою жизнь! Она прикрыла глаза, моргнула...узнала его по дыханию, родным глазам цвета крепкого кофе...
И птица взмахнула крыльями, обернулась мужчиной, улыбаясь он протянул ей руки.
Она всё ещё не решалась ступить на землю и сделать шаг на встречу, смятение наконец то отпустило...Они слились в объятиях друг друга, замкнув своими руками весь мир. Она смотрела на него и не верила в такую возможность, в такой подарок Судьбы, сотканный из бесчисленных жемчужин - дорог Млечного пути на Небесах и одной из тропинок на Земле, что привели их во времени параллельных Вселенных. Ущипни меня, попросила она его, мне не сниться? ты пригласил меня на свидание и не куда нибудь, а на Радугу, на самую настоящую живую планету! Теплый ветерок деликатно шурша трепал её русые волосы, стараясь не потревожить двух влюблённых. Это был миг, миг Душ обречённых жить в своих параллельных мирах и любящих друг друга из жизни в жизнь. Ведь они оба ведали в сердце своём, что есть" врата времени" и оба приходили к месту встречи, когда так скучали, мечтали слиться в нежности и любить, и разговаривать, и дышать одним светом счастья, обнявшись молчала смотреть на звёзды, такие близкие - далёкие, мерцающие и манящие, щедро осыпавшие небосвод над головой.
Рядом с ним она забывалась... так любила его , за силу и теплую нежность рук, любила слушать его бархатный голос, воспевающий хвалу господства - АУМ, чувствовать биение любви в сердце, любила растворяться в нём без остаточка...Он так же не видел смысла жизни без неё.
Но время шло, нет, оно бежало своей дорогой....
Словно золотой песок сыпался сквозь пальцы ...
Она вздохнула...Он ещё крепче обнял её...Молчание нарушил взмах крыльев и мужчина снова стал птицей, расправив свои крылья взлетел в бездонную пустоту, совсем чёрного неба, слившись с ним своим оперением. Ночь укрыла и землю своим покрывалом тишины и тайной загадочности.
Она ещё мгновение смотрела ...подойдя к изумрудной воде в которой отражался золотой месяц, обернулась ундиной - русалкой и водная гладь поглотила её с любовью заботливой матери.
Там....
Где то там, далеко в своих параллельных мирах, они всегда носили в сердце частичку друг друга. Оставляя Надежду на новую встречу.
Они носили в сердце частичку друг друга.
Помнили запах медовый, трав луговых,
Ароматом полыни дышит округа ...
А сердце у них - ОДНО НА ДВОИХ!!!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
