Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.18
00:08
Нещодавно снився дивний сон,
ніби в мене вдома на подвір'ї,
під старий, гаркавий патефон,
Гусаків товчуть чубаті Півні.
Заєць з вовком п'ють на брудершафт,
грають в доміно з Кролями Свині.
Напідпитку Місячний ландшафт
зачепився за тумани сині.
ніби в мене вдома на подвір'ї,
під старий, гаркавий патефон,
Гусаків товчуть чубаті Півні.
Заєць з вовком п'ють на брудершафт,
грають в доміно з Кролями Свині.
Напідпитку Місячний ландшафт
зачепився за тумани сині.
2025.12.17
23:48
Ворог наш такий як є –
віднімає, топче, б’є.
Чи настав, чи настає
час забрати все своє.
Спадок наш, країв Земля –
зазіхання від кремля.
Ця околиця Русі
віднімає, топче, б’є.
Чи настав, чи настає
час забрати все своє.
Спадок наш, країв Земля –
зазіхання від кремля.
Ця околиця Русі
2025.12.17
20:15
У жодну віру не вкладається життя.
Усі вони – лиш скалки мудрості Всевишнього.
Усі вони – одне лиш каяття
За скоєні й нескоєні гріхи супроти Істини.
***
Як поєднать здоровий глузд із вірою,
Аби лишилася ще й шпарка на дива,
Усі вони – лиш скалки мудрості Всевишнього.
Усі вони – одне лиш каяття
За скоєні й нескоєні гріхи супроти Істини.
***
Як поєднать здоровий глузд із вірою,
Аби лишилася ще й шпарка на дива,
2025.12.17
16:51
Кришталеві
Води огортають все у синь
Прохолодну
Чуйна, грішна
Ця любов є над усе красива
Знаю, де лишився би
Свій почавши день
Води огортають все у синь
Прохолодну
Чуйна, грішна
Ця любов є над усе красива
Знаю, де лишився би
Свій почавши день
2025.12.17
14:01
Хмари чередою
Випасає вечір.
Не сумуй за мною
В темній порожнечі.
Маячіють миті,
Лиш зірки палають.
В небі оксамитнім
Випасає вечір.
Не сумуй за мною
В темній порожнечі.
Маячіють миті,
Лиш зірки палають.
В небі оксамитнім
2025.12.17
12:49
Ніхто не йде до цієї
Богом забутої вулиці
у глибокій провінції.
Вона занесена листям,
пилом і снігами.
Вулиця міліє, як ріка
під час посухи.
Молодь виїжджає
Богом забутої вулиці
у глибокій провінції.
Вона занесена листям,
пилом і снігами.
Вулиця міліє, як ріка
під час посухи.
Молодь виїжджає
2025.12.17
10:51
Сама себе обманюєш, кохана,
Вдаєш із себе леді ти залізну.
І демонструєш, надто аж старанно,
Що, мабуть, у твоєму віці пізно
Не те, щоб поринати в вир любови,
А просто саму думку допускати
Вдаєш із себе леді ти залізну.
І демонструєш, надто аж старанно,
Що, мабуть, у твоєму віці пізно
Не те, щоб поринати в вир любови,
А просто саму думку допускати
2025.12.17
00:04
Привіт!
Мене звати Портос. Можете сміятися, я вже звик. Можете також задавати дурнуваті запитання на кшталт «А чому не Араміс чи Дартаньян», гадаєте ви перші? Таких персонажів із таким «тонким» почуттям гумору я за свої тридцять з гаком років зустр
2025.12.16
17:55
Після ерзац-замінників зими
Прийшла зима упевнена і справжня.
Прийшла зима із лютої тюрми,
Прийшла, як генерал з найвищим рангом.
Прийшла зима, мов армія міцна
З настирливістю танків і піхоти.
Заснула в лісі змучена весна,
Прийшла зима упевнена і справжня.
Прийшла зима із лютої тюрми,
Прийшла, як генерал з найвищим рангом.
Прийшла зима, мов армія міцна
З настирливістю танків і піхоти.
Заснула в лісі змучена весна,
2025.12.16
13:22
Порадуй моє тіло – я готовий.
На ланцюгах моя труна – ореля.
Тих не почуй, хто про мій дух злословить.
Вони ніколи не були в моїх постелях.
Дай доторкнутися рукою до любові,
не відсахнись від мертвої руки, –
бо то не смерть, – то понагусло крові
На ланцюгах моя труна – ореля.
Тих не почуй, хто про мій дух злословить.
Вони ніколи не були в моїх постелях.
Дай доторкнутися рукою до любові,
не відсахнись від мертвої руки, –
бо то не смерть, – то понагусло крові
2025.12.16
13:21
Не спішіть серед шторму і злив
промовляти: "Пройшов!". Все складніше.
"Пал, що наскрізь обох пропалив,
безпритульними потім залишив".
Не спішіть ви твердити про те,
що прочитаний вже до основи
ваш роман. Є багато ще тем.
промовляти: "Пройшов!". Все складніше.
"Пал, що наскрізь обох пропалив,
безпритульними потім залишив".
Не спішіть ви твердити про те,
що прочитаний вже до основи
ваш роман. Є багато ще тем.
2025.12.16
12:37
Дивлюся в небо — там зірки і вічність,
А під ногами — грузько, як життя.
Сусід Євген, утративши логічність,
Штовха у безвість баки для сміття.
А я стою, немов антична статуя,
В руці —"Первак", у серці — порожнеча.
Дружина каже: «Досить вже бухати,
А під ногами — грузько, як життя.
Сусід Євген, утративши логічність,
Штовха у безвість баки для сміття.
А я стою, немов антична статуя,
В руці —"Первак", у серці — порожнеча.
Дружина каже: «Досить вже бухати,
2025.12.16
12:21
Сувора Совість дивиться на мене,
Тримає міцно землю й небеса.
Ніколи не виходила на сцену -
Далеко не для всіх її краса.
Тверді слова не промовляє гучно,
Все пошепки. І погляд вольовий.
Мені нелегко. Я - її заручник,
Тримає міцно землю й небеса.
Ніколи не виходила на сцену -
Далеко не для всіх її краса.
Тверді слова не промовляє гучно,
Все пошепки. І погляд вольовий.
Мені нелегко. Я - її заручник,
2025.12.16
10:42
Я - чарівник, слуга сяйних казок,
Ерато благородної невільник.
Тож віршопад пахтить, немов бузок,
У строфах - муси, слоїки ванільні.
МрійнА оаза! Щастя береги!
Повсюди айви, квітнучі оливи!
Рожевий мед любової жаги
Ерато благородної невільник.
Тож віршопад пахтить, немов бузок,
У строфах - муси, слоїки ванільні.
МрійнА оаза! Щастя береги!
Повсюди айви, квітнучі оливи!
Рожевий мед любової жаги
2025.12.16
09:36
Буває, що чоловіки
ідуть із дому без валізи,
без штампа в паспорті та візи,
без вороття і навіки
в країну вільних душ, туди,
де благодать незрозуміла
стирає росяні сліди
серпанків яблунево-білих.
ідуть із дому без валізи,
без штампа в паспорті та візи,
без вороття і навіки
в країну вільних душ, туди,
де благодать незрозуміла
стирає росяні сліди
серпанків яблунево-білих.
2025.12.16
06:08
Зима розквітла білизною
І світ морозом обдала, -
Красу створивши бахромою,
Оторочила півсела.
Сніжок порипує й блискоче
Навкруг холодна бахрома, -
Така зима милує очі
Та душу тішить крадькома.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І світ морозом обдала, -
Красу створивши бахромою,
Оторочила півсела.
Сніжок порипує й блискоче
Навкруг холодна бахрома, -
Така зима милує очі
Та душу тішить крадькома.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любовь Весна (1963) /
Проза
Встреча двоих
Она оставила ему свой взгляд,
Такой горячий, жгучий и манящий,
Чтоб только он один сумел понять,
Взгляд - любящий и настоящий.
После полудня клонило ко сну, мысли текли вяло и без размышлений. Она отказывалась оставаться в жалкой реальности, одной, одинокой без него.
И потихоньку ощущалось лёгкое приятное покалывание...сидя на камне, у воды, она погрузилась в себя. Всё притихло, замерло, и она совсем затаила своё дыхание.
Её охватило полное одиночество,с отчаянием души, усталость, внутреннее опустошение, печаль отразились в её голубых глазах.
Вдруг, напротив присела птица, обыкновенный - Ворон, они смотрели друг на друга. Остановилось время быстротечности, всё на свете затихло...и плеск реки, который периодически набегал на берег, лаская его и целуя нежностью холодных глубоких вод, пение ветра и шепот деревьев...
Она почувствовала всем своим естеством, кожей, душой, а сердце трепетно заколотилось от того, что знает, её - птицу всю свою жизнь, каждой клеточкой, всю вечность, возможно ни одну свою жизнь! Она прикрыла глаза, моргнула...узнала его по дыханию, родным глазам цвета крепкого кофе...
И птица взмахнула крыльями, обернулась мужчиной, улыбаясь он протянул ей руки.
Она всё ещё не решалась ступить на землю и сделать шаг на встречу, смятение наконец то отпустило...Они слились в объятиях друг друга, замкнув своими руками весь мир. Она смотрела на него и не верила в такую возможность, в такой подарок Судьбы, сотканный из бесчисленных жемчужин - дорог Млечного пути на Небесах и одной из тропинок на Земле, что привели их во времени параллельных Вселенных. Ущипни меня, попросила она его, мне не сниться? ты пригласил меня на свидание и не куда нибудь, а на Радугу, на самую настоящую живую планету! Теплый ветерок деликатно шурша трепал её русые волосы, стараясь не потревожить двух влюблённых. Это был миг, миг Душ обречённых жить в своих параллельных мирах и любящих друг друга из жизни в жизнь. Ведь они оба ведали в сердце своём, что есть" врата времени" и оба приходили к месту встречи, когда так скучали, мечтали слиться в нежности и любить, и разговаривать, и дышать одним светом счастья, обнявшись молчала смотреть на звёзды, такие близкие - далёкие, мерцающие и манящие, щедро осыпавшие небосвод над головой.
Рядом с ним она забывалась... так любила его , за силу и теплую нежность рук, любила слушать его бархатный голос, воспевающий хвалу господства - АУМ, чувствовать биение любви в сердце, любила растворяться в нём без остаточка...Он так же не видел смысла жизни без неё.
Но время шло, нет, оно бежало своей дорогой....
Словно золотой песок сыпался сквозь пальцы ...
Она вздохнула...Он ещё крепче обнял её...Молчание нарушил взмах крыльев и мужчина снова стал птицей, расправив свои крылья взлетел в бездонную пустоту, совсем чёрного неба, слившись с ним своим оперением. Ночь укрыла и землю своим покрывалом тишины и тайной загадочности.
Она ещё мгновение смотрела ...подойдя к изумрудной воде в которой отражался золотой месяц, обернулась ундиной - русалкой и водная гладь поглотила её с любовью заботливой матери.
Там....
Где то там, далеко в своих параллельных мирах, они всегда носили в сердце частичку друг друга. Оставляя Надежду на новую встречу.
Они носили в сердце частичку друг друга.
Помнили запах медовый, трав луговых,
Ароматом полыни дышит округа ...
А сердце у них - ОДНО НА ДВОИХ!!!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Встреча двоих
Она оставила ему свой взгляд,
Такой горячий, жгучий и манящий,
Чтоб только он один сумел понять,
Взгляд - любящий и настоящий.
После полудня клонило ко сну, мысли текли вяло и без размышлений. Она отказывалась оставаться в жалкой реальности, одной, одинокой без него.
И потихоньку ощущалось лёгкое приятное покалывание...сидя на камне, у воды, она погрузилась в себя. Всё притихло, замерло, и она совсем затаила своё дыхание.
Её охватило полное одиночество,с отчаянием души, усталость, внутреннее опустошение, печаль отразились в её голубых глазах.
Вдруг, напротив присела птица, обыкновенный - Ворон, они смотрели друг на друга. Остановилось время быстротечности, всё на свете затихло...и плеск реки, который периодически набегал на берег, лаская его и целуя нежностью холодных глубоких вод, пение ветра и шепот деревьев...
Она почувствовала всем своим естеством, кожей, душой, а сердце трепетно заколотилось от того, что знает, её - птицу всю свою жизнь, каждой клеточкой, всю вечность, возможно ни одну свою жизнь! Она прикрыла глаза, моргнула...узнала его по дыханию, родным глазам цвета крепкого кофе...
И птица взмахнула крыльями, обернулась мужчиной, улыбаясь он протянул ей руки.
Она всё ещё не решалась ступить на землю и сделать шаг на встречу, смятение наконец то отпустило...Они слились в объятиях друг друга, замкнув своими руками весь мир. Она смотрела на него и не верила в такую возможность, в такой подарок Судьбы, сотканный из бесчисленных жемчужин - дорог Млечного пути на Небесах и одной из тропинок на Земле, что привели их во времени параллельных Вселенных. Ущипни меня, попросила она его, мне не сниться? ты пригласил меня на свидание и не куда нибудь, а на Радугу, на самую настоящую живую планету! Теплый ветерок деликатно шурша трепал её русые волосы, стараясь не потревожить двух влюблённых. Это был миг, миг Душ обречённых жить в своих параллельных мирах и любящих друг друга из жизни в жизнь. Ведь они оба ведали в сердце своём, что есть" врата времени" и оба приходили к месту встречи, когда так скучали, мечтали слиться в нежности и любить, и разговаривать, и дышать одним светом счастья, обнявшись молчала смотреть на звёзды, такие близкие - далёкие, мерцающие и манящие, щедро осыпавшие небосвод над головой.
Рядом с ним она забывалась... так любила его , за силу и теплую нежность рук, любила слушать его бархатный голос, воспевающий хвалу господства - АУМ, чувствовать биение любви в сердце, любила растворяться в нём без остаточка...Он так же не видел смысла жизни без неё.
Но время шло, нет, оно бежало своей дорогой....
Словно золотой песок сыпался сквозь пальцы ...
Она вздохнула...Он ещё крепче обнял её...Молчание нарушил взмах крыльев и мужчина снова стал птицей, расправив свои крылья взлетел в бездонную пустоту, совсем чёрного неба, слившись с ним своим оперением. Ночь укрыла и землю своим покрывалом тишины и тайной загадочности.
Она ещё мгновение смотрела ...подойдя к изумрудной воде в которой отражался золотой месяц, обернулась ундиной - русалкой и водная гладь поглотила её с любовью заботливой матери.
Там....
Где то там, далеко в своих параллельных мирах, они всегда носили в сердце частичку друг друга. Оставляя Надежду на новую встречу.
Они носили в сердце частичку друг друга.
Помнили запах медовый, трав луговых,
Ароматом полыни дышит округа ...
А сердце у них - ОДНО НА ДВОИХ!!!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
