Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.26
00:26
Чергова порція зими
маною оповила душу.
Ні голосом,
ані крильми
я спокою твого не зрушу.
Зійшла у крижані сніги —
коли і як —
маною оповила душу.
Ні голосом,
ані крильми
я спокою твого не зрушу.
Зійшла у крижані сніги —
коли і як —
2026.01.25
23:32
О, ці святі у рясах, що сотні ставлять на коліна!
Я бачу твої солодкі сни — без жалю і покути.
Бачу чорні руки зі святою книгою, яка важить більше за душу сліпого читача.
Ви не бачите чорта, навіть коли він гортає ваші сторінки.
Я бачу твої солодкі сни — без жалю і покути.
Бачу чорні руки зі святою книгою, яка важить більше за душу сліпого читача.
Ви не бачите чорта, навіть коли він гортає ваші сторінки.
2026.01.25
19:31
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2026.01.25
18:12
Шум далекий, шлях не близький.
Заморозилося… слизько.
Йдеш. Не хочеш, а йти треба.
Ти звертаєшся до себе —
Повернутися б, забути…
Відпочити би, роззутись
І пірнуть під одіяло.
Майже… майже ідеально.
Заморозилося… слизько.
Йдеш. Не хочеш, а йти треба.
Ти звертаєшся до себе —
Повернутися б, забути…
Відпочити би, роззутись
І пірнуть під одіяло.
Майже… майже ідеально.
2026.01.25
16:25
Я озираюсь на паркову рідну алею...
Світле минуле... Попереду - крок у безодню.
Так і не став я сучасності тихим лакеєм!
Тільки хода моя вже беззмістовно-самотня.
Я озираюсь... Душа так зігрітися хоче!
Серце шматує незіграна зболена правда.
Тихо л
Світле минуле... Попереду - крок у безодню.
Так і не став я сучасності тихим лакеєм!
Тільки хода моя вже беззмістовно-самотня.
Я озираюсь... Душа так зігрітися хоче!
Серце шматує незіграна зболена правда.
Тихо л
2026.01.24
23:17
Агнець мовчить в кошарі
бо поряд з ним хижак,
не дати шанс цій тварі –
тому веде ся так.
Мав на роду мовчати
багато літ і зим,
хижак же мав повчати
бо поряд з ним хижак,
не дати шанс цій тварі –
тому веде ся так.
Мав на роду мовчати
багато літ і зим,
хижак же мав повчати
2026.01.24
19:42
Він марив Яблуницьким перевалом,
Щоб далі аж до Річиці дійти...
І раптом смеречина перервала,
Що замірявсь зробити в цім житті.
Тремтіла смеречина, мов зайчатко,
А він лежав під нею горілиць.
Не знала смеречина, чи кричати,
Чи почекать конвалій і с
Щоб далі аж до Річиці дійти...
І раптом смеречина перервала,
Що замірявсь зробити в цім житті.
Тремтіла смеречина, мов зайчатко,
А він лежав під нею горілиць.
Не знала смеречина, чи кричати,
Чи почекать конвалій і с
2026.01.24
16:39
В повітрі знову рій металобрухту.
Летить на місто черговий фугас.
А нам, незламним, спеціальні пункти
Допомагають вижити в цей час.
Тут можна відігріти ноги й руки
І навіть зарядити телефон.
А ми рахуємо прильотів звуки,
Летить на місто черговий фугас.
А нам, незламним, спеціальні пункти
Допомагають вижити в цей час.
Тут можна відігріти ноги й руки
І навіть зарядити телефон.
А ми рахуємо прильотів звуки,
2026.01.24
09:35
Та годі вже цькувати Президента!
Бо президентом бути – це не сміх:
в свій офіс, ледь прокинувшись, він плента –
і мерзне там, один за нас усіх!
Він здрить удаль – й важку гадає думу,
йому – от чесно! – соромно за нас:
чому не надонатили всю суму
Бо президентом бути – це не сміх:
в свій офіс, ледь прокинувшись, він плента –
і мерзне там, один за нас усіх!
Він здрить удаль – й важку гадає думу,
йому – от чесно! – соромно за нас:
чому не надонатили всю суму
2026.01.23
22:44
Друзі, що скажу я вам:
Люди, звірі, зорі,
Воскурімо фіміам
Самохвалу Борі.
Вклякнім, хоч не кожен звик
Буть м'якішим вати.
Ми не годні черевик
Люди, звірі, зорі,
Воскурімо фіміам
Самохвалу Борі.
Вклякнім, хоч не кожен звик
Буть м'якішим вати.
Ми не годні черевик
2026.01.23
20:35
Цікаво, швендяє де лютий
І що у нього на умі?
Можливо березнем припнутий?
Можливо знов на Колимі?..
Січневі дні ось-ось злетять вже.
Морози знижаться… Чомусь
Зв’язки і світло із мережі
Лишили в пам’яті: «готуйсь»…
І що у нього на умі?
Можливо березнем припнутий?
Можливо знов на Колимі?..
Січневі дні ось-ось злетять вже.
Морози знижаться… Чомусь
Зв’язки і світло із мережі
Лишили в пам’яті: «готуйсь»…
2026.01.23
18:46
Із Леоніда Сергєєва
Якось раз, лежу в лікарні
(впав на мене стос каністр).
Й раптом чую вісті гарні:
приїздить прем’єр-міністр!
Тут набігла тьма народу,
Якось раз, лежу в лікарні
(впав на мене стос каністр).
Й раптом чую вісті гарні:
приїздить прем’єр-міністр!
Тут набігла тьма народу,
2026.01.23
17:05
плачуть листям осінні гаї
відпускають у вирій зозуль
не жалій моє серце ти їх
небо чисте і вільне від куль
за ночами проносяться дні
та за ними тужити не варто
і шукати притулку у сні
відпускають у вирій зозуль
не жалій моє серце ти їх
небо чисте і вільне від куль
за ночами проносяться дні
та за ними тужити не варто
і шукати притулку у сні
2026.01.23
16:55
Мобільний вимкнули зв'язок,
нема у домі світла, газу,
і сум проймає до кісток
щоразу, пташечко, щоразу.
Така жура, що хоч ридай
на грудях ночі безутішно.
Невже минуле через край
нема у домі світла, газу,
і сум проймає до кісток
щоразу, пташечко, щоразу.
Така жура, що хоч ридай
на грудях ночі безутішно.
Невже минуле через край
2026.01.23
11:23
Я відчуваю грань, коли настане морок.
Я відчуваю грань, коли іде розвал,
Як вічності вино проб'є недужий корок,
Здолавши метушню і миготливість зал.
Я відійду за грань людського розуміння,
По той бік цінностей, уявлень і понять.
Мене накриє
Я відчуваю грань, коли іде розвал,
Як вічності вино проб'є недужий корок,
Здолавши метушню і миготливість зал.
Я відійду за грань людського розуміння,
По той бік цінностей, уявлень і понять.
Мене накриє
2026.01.23
10:52
Розкажи,
що думаєш про мене.
Розкажи,
що сниться уночі.
Розкажи
про мрії потаєнні.
Передай
надії радісні й сумні.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...що думаєш про мене.
Розкажи,
що сниться уночі.
Розкажи
про мрії потаєнні.
Передай
надії радісні й сумні.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Серго Сокольник /
Поеми
Тема РИМ. поэма (16+)
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тема РИМ. поэма (16+)
Предисловие. Данная поэма является вольным авторским переводом моей же поэмы "Рим" на украинском языке по моему же оригинальному сюжету
Славься в веках, о величие Рима!
Вечного града, жемчужины мира!
Где акведуки такие увидишь?
Силу величия где ты узришь?
Улицы, полные шумного люда-
Бедных с богатыми толпы смешались-
Где ты театра расцвета коснешься?
Где еще духа подъем ощутишь?
Где еще в мире возможны законы,
Неотвратимее Римского Права?
Где осознаешь величье Арены,
Смерти порыв- гладиаторов бой?..
...... ...... ...... ...... ......
...Пир во дворце у Нерона сегодня...
Вина и фрукты в бокалах и вазах...
Важным гостям угощенья подносят
Юные в белых туниках рабы.
Важных гостей, возлежащих на ложе,
Нежно и страстно гетеры ласкают,
Девы, с которыми в мире сравниться
Даже и солнце само не смогло б.
Уж выступали красавцы- актеры,
Вирши и оды слагая Нерону.
Хмурые воины- преторианцы
Молча сурово на страже стоят...
Все надоело... Кривлянье актеров...
Оды поэтов и мимов изгибы...
Что-то покинуло вдруг вдохновенье-
Ныне стихов не читает Нерон...
Что посмотреть? Чем бы можно заняться,
Голову мысли терзают Нерону,
Чтоб вдохновенье к стихам появилось?
Что бы придумать, чтоб время убить?..
Двое девчонок в нарядных туниках,
С ножками стройными в легких сандалиях,
Дружные с детства служанки-рабыни,
В амфорах вИна подлить принесли.
-Гляньте на этих красивых девчонок!
Где вас купили? Почем? Вы невинны?
Быстро ко мне!- тут Нерон встрепенулся-
Насмерть сразиться велю для меня!
Быстро, девчонки, снимайте туники!
Выдать мечи, и щиты им, и шлемы!
Видеть желаю, как голыми бьетесь!
Кто победит- мне невинность отдаст!
Будет, о Мудрый, вовек тебе слава!-
С шумом мгновенно дворец встрепенулся-
Лишь Сын Богов это смог бы придумать!-
Гости проснулись от пьяного сна.
Место покинули мигом актеры.
Стихло... Оружие в залу приносят...
Гости глядят... И две девушки юных
Вовсе нагие средь залы стоят.
Видели ль вы гладиаторов битвы?..
Были подругами, стали врагами...
Нечего делать... Согласно приказу
Девушки насмерть сразиться должны...
Девичья пластика в битве движений...
Влажны тела их, покрытые потом...
Гости- ценители судят со смаком,
Кто победит... Выставляют заклад.
Девушки биться совсем не умеют...
Нежные руки мечам не подмога...
Ножки дрожат... Груди дышат надрывно...
И не прикрыться тяжелым щитом...
Но- ни усталости места, ни страху...
Звон все сильнее оружия в зале...
Что может в жизни важнее быть цели-
Богу- Нерону невинность отдать?
И- кульминация! Резким движеньем
Рвется подруга к намеченной цели!
Выбивши меч из ладони подруги,
Меч погрузила под сердце ее!..
Бедная девушка на пол упала...
Ноги красивые дрожью забились...
Вздрогнуло тело... Меч острый под сердце-
Словно бы в ЖЕНСКУЮ входит МУЖСКОЙ...
Черные слуги схватили девчонку
За ноги прямо. И белое тело
По полу тянут со следом кровавым
Прочь из дворца... На задворки, долой...
А победившая, гордо и смело,
Бросивши меч, распалясь от желанья,
Пред императором пав на колени,
Девственность на пол свою пролила.
...... ...... ...... ...... ......
Снова дворец излучает веселье.
О достижении полной победы,
Сквозь все преграды стремлении к цели,
Стих вдохновенный слагает Нерон!..
...... ...... ...... ...... ......
В яме, куда изливают отходы,
Где лишь позорные, мерзкие шлюхи
Плотских утех артефакты позора-
Мертвых детей извергают своих,
Девичье тело невинно лежало...
Словно луч света на темной одежде...
Как перламутр... И урчали, вгрызаясь
В тело голодные стаи собак...
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115012802037
Славься в веках, о величие Рима!
Вечного града, жемчужины мира!
Где акведуки такие увидишь?
Силу величия где ты узришь?
Улицы, полные шумного люда-
Бедных с богатыми толпы смешались-
Где ты театра расцвета коснешься?
Где еще духа подъем ощутишь?
Где еще в мире возможны законы,
Неотвратимее Римского Права?
Где осознаешь величье Арены,
Смерти порыв- гладиаторов бой?..
...... ...... ...... ...... ......
...Пир во дворце у Нерона сегодня...
Вина и фрукты в бокалах и вазах...
Важным гостям угощенья подносят
Юные в белых туниках рабы.
Важных гостей, возлежащих на ложе,
Нежно и страстно гетеры ласкают,
Девы, с которыми в мире сравниться
Даже и солнце само не смогло б.
Уж выступали красавцы- актеры,
Вирши и оды слагая Нерону.
Хмурые воины- преторианцы
Молча сурово на страже стоят...
Все надоело... Кривлянье актеров...
Оды поэтов и мимов изгибы...
Что-то покинуло вдруг вдохновенье-
Ныне стихов не читает Нерон...
Что посмотреть? Чем бы можно заняться,
Голову мысли терзают Нерону,
Чтоб вдохновенье к стихам появилось?
Что бы придумать, чтоб время убить?..
Двое девчонок в нарядных туниках,
С ножками стройными в легких сандалиях,
Дружные с детства служанки-рабыни,
В амфорах вИна подлить принесли.
-Гляньте на этих красивых девчонок!
Где вас купили? Почем? Вы невинны?
Быстро ко мне!- тут Нерон встрепенулся-
Насмерть сразиться велю для меня!
Быстро, девчонки, снимайте туники!
Выдать мечи, и щиты им, и шлемы!
Видеть желаю, как голыми бьетесь!
Кто победит- мне невинность отдаст!
Будет, о Мудрый, вовек тебе слава!-
С шумом мгновенно дворец встрепенулся-
Лишь Сын Богов это смог бы придумать!-
Гости проснулись от пьяного сна.
Место покинули мигом актеры.
Стихло... Оружие в залу приносят...
Гости глядят... И две девушки юных
Вовсе нагие средь залы стоят.
Видели ль вы гладиаторов битвы?..
Были подругами, стали врагами...
Нечего делать... Согласно приказу
Девушки насмерть сразиться должны...
Девичья пластика в битве движений...
Влажны тела их, покрытые потом...
Гости- ценители судят со смаком,
Кто победит... Выставляют заклад.
Девушки биться совсем не умеют...
Нежные руки мечам не подмога...
Ножки дрожат... Груди дышат надрывно...
И не прикрыться тяжелым щитом...
Но- ни усталости места, ни страху...
Звон все сильнее оружия в зале...
Что может в жизни важнее быть цели-
Богу- Нерону невинность отдать?
И- кульминация! Резким движеньем
Рвется подруга к намеченной цели!
Выбивши меч из ладони подруги,
Меч погрузила под сердце ее!..
Бедная девушка на пол упала...
Ноги красивые дрожью забились...
Вздрогнуло тело... Меч острый под сердце-
Словно бы в ЖЕНСКУЮ входит МУЖСКОЙ...
Черные слуги схватили девчонку
За ноги прямо. И белое тело
По полу тянут со следом кровавым
Прочь из дворца... На задворки, долой...
А победившая, гордо и смело,
Бросивши меч, распалясь от желанья,
Пред императором пав на колени,
Девственность на пол свою пролила.
...... ...... ...... ...... ......
Снова дворец излучает веселье.
О достижении полной победы,
Сквозь все преграды стремлении к цели,
Стих вдохновенный слагает Нерон!..
...... ...... ...... ...... ......
В яме, куда изливают отходы,
Где лишь позорные, мерзкие шлюхи
Плотских утех артефакты позора-
Мертвых детей извергают своих,
Девичье тело невинно лежало...
Словно луч света на темной одежде...
Как перламутр... И урчали, вгрызаясь
В тело голодные стаи собак...
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115012802037
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
