ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.10
23:47
Поповзла завіса, схоже,
Зал готує очі й слух.
Ми удвох. Затишна ложа
І легкий парфумів дух.
У житті ми ті ж актори.
Не на сцені хоч, але
Почуттів примхливе море
Зал готує очі й слух.
Ми удвох. Затишна ложа
І легкий парфумів дух.
У житті ми ті ж актори.
Не на сцені хоч, але
Почуттів примхливе море
2025.12.10
22:41
Гадаю, що байка про Зайця й Ведмедя багатьом відома. Оповім її тим, хто ще не чув.
Якось стрілись віч-на-віч наші герої. Привітались. А потім Заєць каже Ведмедю: «Хочеш у морду?»
«Од тебе?»- питає з глуздом ошелешений Ведмідь.
«Ні! Там, за рогом, усім
2025.12.10
20:55
Не сховаєшся уже у нішах.
Лише ти і голизна світів.
Ти стоїш, немов самотній інок,
У краю зруйнованих мостів.
Не сховаєшся за ті ідеї,
Що зітліли і упали в прах.
Не сховаєшся в краю Медеї,
Лише ти і голизна світів.
Ти стоїш, немов самотній інок,
У краю зруйнованих мостів.
Не сховаєшся за ті ідеї,
Що зітліли і упали в прах.
Не сховаєшся в краю Медеї,
2025.12.10
16:42
Парашутистко приземлись на мене
Парашутистко приземлись на мене
Я вхоплю Нью Орлеан
І Керолайна має сенс
Парашутистко зі мною ти лети
Парашутистко зі мною ти лети
Я робитиму гру в Далласі
Парашутистко приземлись на мене
Я вхоплю Нью Орлеан
І Керолайна має сенс
Парашутистко зі мною ти лети
Парашутистко зі мною ти лети
Я робитиму гру в Далласі
2025.12.10
15:07
Життя цікава повість.
Від весен до зими
то засуха, то повінь,
а то гучні громи.
Жертовна у любові —
за радістю сльоза.
Бог згарди калинові
Від весен до зими
то засуха, то повінь,
а то гучні громи.
Жертовна у любові —
за радістю сльоза.
Бог згарди калинові
2025.12.10
14:29
Якби я знав дванадцять мов,
То був би мов Франко немов.
Всіма руками і ногами
Я лезом лізу між світами,
Шукаю істини горіх
Щоби спокутувать свій гріх.
Не хочу знати навіть де ти?
Не простягай свої лабети!
2025.12.10
14:05
Едвард:
Сон – це тканина з овечої шерсті,
В яку загорнули сувій з портоланом.
І що тоді лишиться лелекам-апостолам
Що летять на озера кольору Сонця?
Філіппа:
Зафарбуй оксамит сьогодення
Сон – це тканина з овечої шерсті,
В яку загорнули сувій з портоланом.
І що тоді лишиться лелекам-апостолам
Що летять на озера кольору Сонця?
Філіппа:
Зафарбуй оксамит сьогодення
2025.12.10
13:00
Нагороди
З уст народу
Визнавав і визнаю, -
А ось інші
Геть не тішать
Душу праведну мою.
Бо донині
В Україні
З уст народу
Визнавав і визнаю, -
А ось інші
Геть не тішать
Душу праведну мою.
Бо донині
В Україні
2025.12.10
04:17
Якщо можна написати 1 вірш, можна про це ж саме написати і 2-й.
Про те ж саме тими самими словами (майже). Від цього виникає посилення.
Можна писати про те саме далі. Якщо один вірш це - випадок, 2 - вже замір, 3 - навмисне, 4 - тенденція, 5 - манера
2025.12.09
22:11
Все одно, панотче, не спитаєш
Те, про що б хотів розповісти.
Сам, напевне, достеменно знаєш:
Грішний – я, та праведний – не ти!
Моя сповідь – що вона для тебе?
Якщо хочеш, не відповідай –
Знаю сам: лише церковна треба.
Те, про що б хотів розповісти.
Сам, напевне, достеменно знаєш:
Грішний – я, та праведний – не ти!
Моя сповідь – що вона для тебе?
Якщо хочеш, не відповідай –
Знаю сам: лише церковна треба.
2025.12.09
18:01
Знову відчай рве душу сьогодні --
Самота, самота, самота.
Наче око жахливе безодні --
Безнадією все огорта.
Де ж ті душі чутливі і чулі,
Що розрадять і лік принесуть?
І відіб'ють невидимі кулі,
Самота, самота, самота.
Наче око жахливе безодні --
Безнадією все огорта.
Де ж ті душі чутливі і чулі,
Що розрадять і лік принесуть?
І відіб'ють невидимі кулі,
2025.12.09
17:57
Замовкло дев'ятнадцяте сторіччя,
Цинічне двадцять перше на зв'язку.
Романтика нікому тут не личить.
Знайти надію? Хто би знав, яку?
Сумний митець ховатиме обличчя
І серце у крамольному рядку.
Життя йому дає лише узбіччя,
Цинічне двадцять перше на зв'язку.
Романтика нікому тут не личить.
Знайти надію? Хто би знав, яку?
Сумний митець ховатиме обличчя
І серце у крамольному рядку.
Життя йому дає лише узбіччя,
2025.12.09
17:04
Для інших, ніби то, своя,
та не збагну ще й досі?
На тебе не дивлюся я,
а ти на мене зовсім.
Ми різні палуби, авжеж? —
залізні та бетонні.
Мовчить мій телефон, твій теж
та не збагну ще й досі?
На тебе не дивлюся я,
а ти на мене зовсім.
Ми різні палуби, авжеж? —
залізні та бетонні.
Мовчить мій телефон, твій теж
2025.12.09
15:07
В моїм мезозої
є зорі від Зої до зойків.
Вони на світанні
щоразу зникали востаннє,
лишаючи тільки
хвощів захаращені хащі,
де сплять динозаври,
роззявивши пастково пащі…
є зорі від Зої до зойків.
Вони на світанні
щоразу зникали востаннє,
лишаючи тільки
хвощів захаращені хащі,
де сплять динозаври,
роззявивши пастково пащі…
2025.12.09
12:47
Кішка, яка приблудилася
і так само раптово
утекла. Дружба виявилася
нетривалою. Що хотіла
сказати доля цією кішкою?
Що означала її раптова поява?
Кішка як таємнича подруга,
яка нічого не залишила
і так само раптово
утекла. Дружба виявилася
нетривалою. Що хотіла
сказати доля цією кішкою?
Що означала її раптова поява?
Кішка як таємнича подруга,
яка нічого не залишила
2025.12.09
09:12
Явився грудень-плакса в поволоці.
Де втратив білосніжність хмурень?
Спадають крапель сірі монологи
І кам'яні мокріють мури.
Брудні дороги лізуть зі сльотою,
А грудень не спішить нікуди.
Застряг на місці разом з темнотою.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Де втратив білосніжність хмурень?
Спадають крапель сірі монологи
І кам'яні мокріють мури.
Брудні дороги лізуть зі сльотою,
А грудень не спішить нікуди.
Застряг на місці разом з темнотою.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Серго Сокольник /
Поеми
Тема РИМ. поэма (16+)
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тема РИМ. поэма (16+)
Предисловие. Данная поэма является вольным авторским переводом моей же поэмы "Рим" на украинском языке по моему же оригинальному сюжету
Славься в веках, о величие Рима!
Вечного града, жемчужины мира!
Где акведуки такие увидишь?
Силу величия где ты узришь?
Улицы, полные шумного люда-
Бедных с богатыми толпы смешались-
Где ты театра расцвета коснешься?
Где еще духа подъем ощутишь?
Где еще в мире возможны законы,
Неотвратимее Римского Права?
Где осознаешь величье Арены,
Смерти порыв- гладиаторов бой?..
...... ...... ...... ...... ......
...Пир во дворце у Нерона сегодня...
Вина и фрукты в бокалах и вазах...
Важным гостям угощенья подносят
Юные в белых туниках рабы.
Важных гостей, возлежащих на ложе,
Нежно и страстно гетеры ласкают,
Девы, с которыми в мире сравниться
Даже и солнце само не смогло б.
Уж выступали красавцы- актеры,
Вирши и оды слагая Нерону.
Хмурые воины- преторианцы
Молча сурово на страже стоят...
Все надоело... Кривлянье актеров...
Оды поэтов и мимов изгибы...
Что-то покинуло вдруг вдохновенье-
Ныне стихов не читает Нерон...
Что посмотреть? Чем бы можно заняться,
Голову мысли терзают Нерону,
Чтоб вдохновенье к стихам появилось?
Что бы придумать, чтоб время убить?..
Двое девчонок в нарядных туниках,
С ножками стройными в легких сандалиях,
Дружные с детства служанки-рабыни,
В амфорах вИна подлить принесли.
-Гляньте на этих красивых девчонок!
Где вас купили? Почем? Вы невинны?
Быстро ко мне!- тут Нерон встрепенулся-
Насмерть сразиться велю для меня!
Быстро, девчонки, снимайте туники!
Выдать мечи, и щиты им, и шлемы!
Видеть желаю, как голыми бьетесь!
Кто победит- мне невинность отдаст!
Будет, о Мудрый, вовек тебе слава!-
С шумом мгновенно дворец встрепенулся-
Лишь Сын Богов это смог бы придумать!-
Гости проснулись от пьяного сна.
Место покинули мигом актеры.
Стихло... Оружие в залу приносят...
Гости глядят... И две девушки юных
Вовсе нагие средь залы стоят.
Видели ль вы гладиаторов битвы?..
Были подругами, стали врагами...
Нечего делать... Согласно приказу
Девушки насмерть сразиться должны...
Девичья пластика в битве движений...
Влажны тела их, покрытые потом...
Гости- ценители судят со смаком,
Кто победит... Выставляют заклад.
Девушки биться совсем не умеют...
Нежные руки мечам не подмога...
Ножки дрожат... Груди дышат надрывно...
И не прикрыться тяжелым щитом...
Но- ни усталости места, ни страху...
Звон все сильнее оружия в зале...
Что может в жизни важнее быть цели-
Богу- Нерону невинность отдать?
И- кульминация! Резким движеньем
Рвется подруга к намеченной цели!
Выбивши меч из ладони подруги,
Меч погрузила под сердце ее!..
Бедная девушка на пол упала...
Ноги красивые дрожью забились...
Вздрогнуло тело... Меч острый под сердце-
Словно бы в ЖЕНСКУЮ входит МУЖСКОЙ...
Черные слуги схватили девчонку
За ноги прямо. И белое тело
По полу тянут со следом кровавым
Прочь из дворца... На задворки, долой...
А победившая, гордо и смело,
Бросивши меч, распалясь от желанья,
Пред императором пав на колени,
Девственность на пол свою пролила.
...... ...... ...... ...... ......
Снова дворец излучает веселье.
О достижении полной победы,
Сквозь все преграды стремлении к цели,
Стих вдохновенный слагает Нерон!..
...... ...... ...... ...... ......
В яме, куда изливают отходы,
Где лишь позорные, мерзкие шлюхи
Плотских утех артефакты позора-
Мертвых детей извергают своих,
Девичье тело невинно лежало...
Словно луч света на темной одежде...
Как перламутр... И урчали, вгрызаясь
В тело голодные стаи собак...
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115012802037
Славься в веках, о величие Рима!
Вечного града, жемчужины мира!
Где акведуки такие увидишь?
Силу величия где ты узришь?
Улицы, полные шумного люда-
Бедных с богатыми толпы смешались-
Где ты театра расцвета коснешься?
Где еще духа подъем ощутишь?
Где еще в мире возможны законы,
Неотвратимее Римского Права?
Где осознаешь величье Арены,
Смерти порыв- гладиаторов бой?..
...... ...... ...... ...... ......
...Пир во дворце у Нерона сегодня...
Вина и фрукты в бокалах и вазах...
Важным гостям угощенья подносят
Юные в белых туниках рабы.
Важных гостей, возлежащих на ложе,
Нежно и страстно гетеры ласкают,
Девы, с которыми в мире сравниться
Даже и солнце само не смогло б.
Уж выступали красавцы- актеры,
Вирши и оды слагая Нерону.
Хмурые воины- преторианцы
Молча сурово на страже стоят...
Все надоело... Кривлянье актеров...
Оды поэтов и мимов изгибы...
Что-то покинуло вдруг вдохновенье-
Ныне стихов не читает Нерон...
Что посмотреть? Чем бы можно заняться,
Голову мысли терзают Нерону,
Чтоб вдохновенье к стихам появилось?
Что бы придумать, чтоб время убить?..
Двое девчонок в нарядных туниках,
С ножками стройными в легких сандалиях,
Дружные с детства служанки-рабыни,
В амфорах вИна подлить принесли.
-Гляньте на этих красивых девчонок!
Где вас купили? Почем? Вы невинны?
Быстро ко мне!- тут Нерон встрепенулся-
Насмерть сразиться велю для меня!
Быстро, девчонки, снимайте туники!
Выдать мечи, и щиты им, и шлемы!
Видеть желаю, как голыми бьетесь!
Кто победит- мне невинность отдаст!
Будет, о Мудрый, вовек тебе слава!-
С шумом мгновенно дворец встрепенулся-
Лишь Сын Богов это смог бы придумать!-
Гости проснулись от пьяного сна.
Место покинули мигом актеры.
Стихло... Оружие в залу приносят...
Гости глядят... И две девушки юных
Вовсе нагие средь залы стоят.
Видели ль вы гладиаторов битвы?..
Были подругами, стали врагами...
Нечего делать... Согласно приказу
Девушки насмерть сразиться должны...
Девичья пластика в битве движений...
Влажны тела их, покрытые потом...
Гости- ценители судят со смаком,
Кто победит... Выставляют заклад.
Девушки биться совсем не умеют...
Нежные руки мечам не подмога...
Ножки дрожат... Груди дышат надрывно...
И не прикрыться тяжелым щитом...
Но- ни усталости места, ни страху...
Звон все сильнее оружия в зале...
Что может в жизни важнее быть цели-
Богу- Нерону невинность отдать?
И- кульминация! Резким движеньем
Рвется подруга к намеченной цели!
Выбивши меч из ладони подруги,
Меч погрузила под сердце ее!..
Бедная девушка на пол упала...
Ноги красивые дрожью забились...
Вздрогнуло тело... Меч острый под сердце-
Словно бы в ЖЕНСКУЮ входит МУЖСКОЙ...
Черные слуги схватили девчонку
За ноги прямо. И белое тело
По полу тянут со следом кровавым
Прочь из дворца... На задворки, долой...
А победившая, гордо и смело,
Бросивши меч, распалясь от желанья,
Пред императором пав на колени,
Девственность на пол свою пролила.
...... ...... ...... ...... ......
Снова дворец излучает веселье.
О достижении полной победы,
Сквозь все преграды стремлении к цели,
Стих вдохновенный слагает Нерон!..
...... ...... ...... ...... ......
В яме, куда изливают отходы,
Где лишь позорные, мерзкие шлюхи
Плотских утех артефакты позора-
Мертвых детей извергают своих,
Девичье тело невинно лежало...
Словно луч света на темной одежде...
Как перламутр... И урчали, вгрызаясь
В тело голодные стаи собак...
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115012802037
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1496 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1496 seconds