В багряний вересень дорогами війни
до наших хат, що згарищами тліли,
на танках, на гарбах, на скакунах зіпрілих,
з пустинь, степів, з-над Волги і Чуни -
нечувано, негадано з'явилися вони
і ми їх, як гостей, по звичаю зустріли.

І мітинги були, і фільм, і патефон
в димах махри і чаді словоблуддя,
притихли дзвони і еректеон,
і страх пішов по селах на полюддя,
бо там, де мало бути правосуддя,
стояв камінний ідол-фараон.

Хтось плакав, хтось моливсь, впрягаючись в ярмо,
дививсь на світ, як Ной перед потопом,
і, заслонивши душу і вікно
і рот заткнувши, наче бочку чопом,
наш вільний хлоп зробився знов холопом -
ледь випливши - знову пішов на дно.

А потім...потім...Люди поможіть
звільнити душу від гріха мовчання!
Були могили, кров, колючий дріт,
тіла знівечені, прокльони і ридання -
спокута за сумирність, за вітання...
і тисячі голгоф на наш убогий рід.

Тепер зітхають: "Всіх нас в тім вина,
що сплодили й пестили супостата,
спасителем назвали суперката!"
Феміда - й ця, зворушившись до дна
(яка ж то незвичайна дивина!),-
вмиває руки і вдає Пилата.

В багряний вересень дорогами війни
до наших сіл, що билися з бідою,
нова біда приїхала гарбою
і сіла нам на барки восени,
щоб потім нас,виновних без вини,
піднять на хрест катівською рукою.

Вересень 1989
---------------------------------