У тебе амнезія?
Чи ні?
Мені здалося?
Засмагло-жовтим, буйним
стало її волосся,
А твоє вицвіло,
не дочекавшись літа.
Та й чого чекати?
Тонуть острови,
підмива материки.
Ну, чого чекати?
Давай візьмемо фарбу,
старенькі олівці
і підем малювати
ті бідні острівці.
Бо, ба, скоро не стане -
усе живе, як тінь...
Та й неживе відходить
під тиском усього.
Я знаю, є сьогодні,
є завтра, тиждень є,
а після нього все.
Ти куриш? Ні?
Може, ти п'єш?
Для когось бережеш оправу?
Чи, може, все не те питаю?
Душею я відпочиваю,
подорожуючи туди,
де крига є,
скресли сніги,
вітри то дують,
то несуть
солоні хвилі за собою.
Там можна впасти
в нерухомість,
там можна слухати себе,
там можна просто посидіти,
не боячись, що знайдуть,
гріти долоні в холоді зими...
На противагу -
я люблю...
до крику й сліз,
промені сонця.
Не зраджу горам,
їм - ніколи.
І знову море,
тільки не холодне,
і геть не крижане.
Воно змінилось трохи,
сонцем залилось.
Мої дві сиві мрії,
викохані у глибоких снах,
мої дві країни,
тепер -
я йду до Вас...

02.02.2015