Тут білий білий сніг, високі кучугури,
Тут ліхтарі горять, похрипли, бо туман.
Тихцем ідуть - снують зіщулені фігури,
Самотні перехожі, а рядом лиш паркан.

Паркан, коли не можна чи вправо, чи то вліво,
Такі собі мордори у темряві стоять.
Зіщулені фігури ідуть - снують несміло,
Паркани чи мордори, тепер їх ціла рать.

Ті ліхтарі замерзли, та ще й чомусь не світять,
Багато темряви та мало ліхтарів.
Та ще й паркани довгі чомусь у цьому світі,
Дорогою слизькою іти поміж дворів.

Дорогою слизькою зіщулені фігури,
Вдивляються у темінь в надії на тепло.
Та все чомусь блукають, чи може вже забули,
Де правильна дорога, чи добре їм було ?

Чому блукають довго, не бачать своїх вікон?
Пороша, вітер, слизько, але ж ви не слабі ?
Кругами та дворами, невже отак довіку ?
Коли не бачиш світла, то запали в собі.

23.09.2014 р.