Акт, який декларує права і свободи підданого і встановлює спадкоємність Корони

Оскільки Духовні й Світські Лорди та Громади, що зібралися у Вестмінстері й представляють законно, повно і вільно усі стани народу цього королівства, тринадцятого дня лютого, року від Різдва Господа нашого тисяча шістсот вісімдесят восьмого, надали Їх Величностям, котрі тоді були звані й відомі під іменем і титулом Вільгельма і Марії, Принца і Принцеси Оранських, що присутні були там власною особою, письмову заяву, котру склали згадані Лорди та Громади в таких словах:
Оскільки останній король Джеймс ІІ, за допомогою різноманітних зловмисних радників, суддів і урядників, котрі перебували в нього на службі, намагався перекинути й викоренити Протестантську релігію і закони й вольності цього королівства, а саме:
– привласнюючи собі й застосовуючи владу звільняти від дії законів і призупиняти закони та їх виконання, без згоди Парламенту;
– беручи під варту і переслідуючи декотрих достойних прелатів за покірне клопотання про звільнення їх від участі у здійсненні цієї влади, що він присвоїв;
– видаючи і наказуючи привести у виконання припис за Великою Печаткою про заснування суду, званого Судом Комісарів у Церковних Справах;
– стягуючи збори на користь і в розпорядження Корони через буцімто прерогативу, за інший час і в іншому порядку, ніж те установив Парламент;
– набираючи й утримуючи в межах цього королівства у мирний час постійну армію без згоди Парламенту і розквартировуючи солдатів усупереч законові;
– забороняючи декотрим своїм добрим підданим, що є Протестантами, носити зброю, тоді як папісти були озброєні й перебували на службі всупереч законові;
– порушуючи свободу виборів членів Парламенту;
– розбираючи в Суді Королівської Лави справи й позови, що підлягають виключному віданню Парламенту, і застосовуючи різні інші довільні й незаконні форми діловодства;
– і оскільки в останні роки до списків присяжних за карними справами поверталися упереджені, підкупні й не відповідні належним умовам особи, й, зокрема, у справах про зраду – особи, котрі не були вільними землевласниками;
– і від осіб, затримуваних за карними справами, вимагалися надмірні податки, з уникненням законів, виданих для забезпечення свободи підданих;
– і було накладено надмірні штрафи;
– і було запроваджено незаконні й жорстокі покарання;
– і робилися надання й обіцянки надань із штрафів та конфіскацій до проголошення вироку над особами, котрі мали бути їм піддані;
Усі ці дії відверто і прямо противні загальновідомим законам і статутам і свободі цього королівства.
І оскільки, зважаючи на зречення згаданого короля Джеймса ІІ від урядування і, через це, незайнятість престолу, Його Високість Принц Оранський (котрого Всемогутній Бог зволив зробити преславним знаряддям звільнення цього королівства від папізму і свавільної влади) наказав (за порадою Духовних і Світських Лордів і декотрих значних осіб із Громад) написати призивні грамоти Духовним і Світським Лордам, котрі є Протестантами, та інші грамоти різним графствам, містам, університетам, містечкам і п’яти портам про обрання ними правоздатних представників до Парламенту, що мав зібратися і засідати у Вестмінстері двадцять другого дня січня тисяча шістсот вісімдесят восьмого року, для вжиття заходів, аби їхня віра, закони й вольності надалі не бували піддані небезпеці повалення – і оскільки на підставі цих грамот вибори було відповідно вчинено.
І тому названі Духовні й Світські Лорди та Громади, з огляду на згадані грамоти й вибори, зібравшись нині як повне і вільне представництво цього народу, по зрілому обговоренні найліпших засобів для досягнення вищевказаних цілей, передусім (як робили зазвичай у подібних випадках їхні пращури) заявляють, для відновлення і засвідчення своїх давніх прав і вольностей, таке:
– що гадана влада призупиняти закони або виконання законів за королівською волею, без згоди Парламенту, незаконна;
– що гадана влада позбавлення від законів або виконання законів за королівською волею, так, як її присвоювано і застосовувано в недавній час, незаконна;
– що заснування Суду Комісарів у Церковних Справах і всілякі інші заснування та суди подібного роду незаконні й згубні;
– що стягування зборів на користь і в розпорядження Корони, під приводом прерогативи, без згоди Парламенту або за довший час або в іншому порядку, ніж установив Парламент, незаконне;
– що звертатися з клопотаннями до короля то є право підданих, і всіляке затримання і переслідування за такі клопотання незаконне;
– що набір або утримання постійного війська в межах королівства в мирний час інакше, як за згодою Парламенту, є противне законові;
– що піддані, котрі є Протестантами, можуть носити зброю, відповідну їхньому становищу, і так, як дозволено законом;
– що вибори членів Парламенту повинні бути вільні;
– що свобода слова, дебатів і актів у Парламенті не повинна бути утискувана або оспорювана в будь-якому суді або місці, окрім Парламенту;
– не повинно бути вимоги надмірних застав, ані накладення надмірних штрафів або жорстоких і незвичайних покарань;
– що присяжні повинні бути належним чином внесені у списки і прикликані до черги, і присяжні, котрі вирішують долю людини у справах про зраду, повинні бути вільними землевласниками;
– що всі надання і обіцянки з сум, очікуваних від штрафів і конфіскацій, до засудження незаконні й недійсні;
– і що для усунення всіляких зловживань і для поліпшення, зміцнення і збереження законів Парламент повинен скликатися часто.
І вони виголошують, вимагають і наполягають на всіх цих пунктах і на кожному з них окремо як на своїх безсумнівних правах і вольностях; і стверджують, що жодні заяви, вироки, факти або дії, котрі відбулися на шкоду народові в будь-якому з означених пунктів, не можуть жодним чином мати наслідку для майбутнього або слугувати надалі прикладами. До цієї вимоги своїх прав, як до єдиного засобу досягнути повного виправлення і усунення вищеозначених речей, вони були особливо підбадьорені заявою Його Високості Принца Оранського.
Названі Духовні й Світські Лорди та Громади, зібравшись у Вестмінстері, постановляють, що Вільгельм і Марія, Принц і Принцеса Оранські, визнаються і оголошуються Королем і Королевою Англії, Франції та Ірландії й належних до них володінь, так, аби Корона і королівський сан названих королівств і володінь належали довічно названим Принцові й Принцесі й тому з них, хто переживе другого; і аби, протягом спільного життя названих Принца і Принцеси, виключне і повне здійснення королівської влади належало тільки названому Принцові Оранському і аби він чинив його від імені їх обох; а по кончині їх обох Корона і королівський сан названих королівств і володінь повинні перейти до низхідних спадкоємців названої Принцеси, а за відсутності таких нащадків до Принцеси Анни Данської та її низхідних спадкоємців, а за відсутності таких нащадків до низхідних спадкоємців вищеназваного Принца Оранського. І Духовні й Світські Лорди та Громади просять названих Принца і Принцесу прийняти престол відповідно до сказаного.
І постановляють, що замість колишньої присяги підданства і підкорення супрематії, котра скасовується, усі особи, що від них така присяга вимагалася за законом, повинні скласти нижчезазначену присягу.
Я, А. Б., щиросердно обіцяю і клянуся, що вірно і віддано нестиму підданство Їх Величностям Королю Вільгельмові й Королеві Марії. Тож нехай допоможе мені Бог.
Я, А. Б., клянуся, що від усього серця свого відкидаю, ненавиджу і проклинаю, як нечестиве і єретичне, те огидне вчення і положення, що державців, котрих відлучив або осудив Папа або яка-небудь влада Римського престолу, можуть усувати або убивати їхні піддані або з ними можуть зробити щось подібне. І оголошую, що жоден чужоземний державець, володар, прелат, жодна чужоземна особа або держава не має і не може мати юрисдикції, влади, верховенства, першості або церковного чи духовного авторитету в межах цього королівства. Тож нехай допоможе мені Бог.
По чому Їхні Величності прийняли Корону і королівський сан королівств Англії, Франції та Ірландії й належних до них володінь, відповідно до рішення і бажання названих Лордів і Громад, висловленого у вищенаведеній заяві.
І по цьому Їхні Величності зволили, аби названі Духовні й Світські Лорди та Громади, що становлять дві Палати Парламенту, продовжували засідати і спільно з Їхніми Королівськими Величностями ухвалили дійсні заходи для утвердження віри, законів і вольностей цього королівства, так, аби вони на майбутній час не були знову піддані небезпеці повалення; на що названі Духовні й Світські Лорди та Громади висловили згоду і приступили до справи відповідно до вищесказаного.
Нині, на підставі викладеного, Духовні й Світські Лорди та Громади, зібравшись у Парламенті для того, аби ратифікувати, утвердити й установити названу заяву і вміщені в ній статті, умови, положення і пункти силою закону, що Парламент видасть у належній формі, просять, аби було оголошено й узаконено, що всі засвідчені й відшукувані в названій заяві права і вольності, сукупно й окремо, суть достовірні, споконвічні і безсумнівні права і вольності народу цього королівства і як такі повинні бути шановані, надавані, присуджувані, розглядувані й зрозумілі, і що всі вищенаведені статті повинні бути суворо і неухильно виконувані й дотримувані так, як їх викладено у названій заяві; і всі посадові особи й урядники повинні надалі служити завжди Їх Величностям та їхнім наступникам відповідно до сказаного.
І названі Духовні й Світські Лорди та Громади, беручи до уваги, що Всемогутній Бог, у Його дивовижному промислі й милосердній доброті до цього народу, волів, на велике щастя, обрати наперед і зберегти королівські особи Їх названих Величностей, для панування над нами на престолі їхніх нащадків, і посилаючи Йому за це з глибини сердець своїх найпокірніші подяки й хваління, – достовірно, твердо, безсумнівно і щиросердно вважають, а тому визнають, засвідчують і оголошують, що, з огляду на зречення короля Джеймса ІІ від урядування і прийняття Їх Величностями вищеозначеної Корони і королівського сану, названі Їх Величності стали, були, перебувають і по праву повинні бути, за законами цього королівства, нашими суверенними володарями, Державцем і Державицею, Королем і Королевою Англії, Франції та Ірландії й належних до них володінь, і що королівський сан, Корона і гідність названих королівств з усіма віднесеними й належними сюди почестями, найменуваннями, титулами, регаліями, прерогативами, повноваженнями, юрисдикціями та владами, найбільш повним, законним і неподільним чином уміщуються і втілюються, зосереджуються і поєднуються в їхніх державних особах.
І для запобігання всіляким сумнівам і незгодам у цьому королівстві з приводу якихось гаданих прав на Корону і для збереження визначеності у спадкуванні престолу, від котрої з Божою поміччю цілковито залежить єдність, мир і безпека цього народу, – названі Духовні й Світські Лорди та Громади благають Їх Величності, аби було узаконено, установлено й оголошено, що Корона і королівська влада названих королівств і володінь, з усім сюди віднесеним і належним, повинні бути й перебувати у володінні Їх Величностей і того з них, хто переживе другого, довічно. І що неподільне, повне і цілковите здійснення королівської влади й урядування повинно належати тільки Його Величності, котрий повинен це робити від імені обох Їх Величностей, протягом їхнього спільного життя, а по кончині їх названа Корона з усім до неї належним повинна бути й перебувати у володінні низхідних спадкоємців Її Величності, – а за відсутності таких нащадків перейти до Її Королівської Високості Принцеси Анни Данської та її низхідних спадкоємців, а за відсутності таких нащадків, до низхідних спадкоємців Його Величності; і цьому порядкові названі Духовні й Світські Лорди та Громади, від імені всього вищезгаданого народу, найпокірніше і найвірніше підкоряються за себе, своїх спадкоємців і нащадків і сумлінно обіцяють, що будуть обстоювати, підтримувати й боронити Їх Величностей, а також означене і викладене тут обмеження і наступництво Корони, у міру всіх сил своїх, не шкодуючи життя і статків, проти всіляких осіб, котрі вчинили що-небудь противне цьому.
І оскільки досвід показав, що з безпекою і добробутом цього Протестантського королівства несумісне урядування папістського державця або короля або королеви, котрі одружені з папістом або папісткою, названі Духовні й Світські Лорди та Громади просять також, аби було узаконено, що усіляка особа, котра примирилась або примириться, або підтримуватиме спілкування з Римським престолом або Церквою, або сповідуватиме папістську віру або візьме шлюб із папістом чи папісткою, повинна бути усунена і бути назавжди нездатна успадковувати, володіти і користуватися Короною й урядуванням цього королівства та Ірландії й належних до них володінь або якої-небудь частини їх, або мати, використовувати чи здійснювати яке-небудь королівське право, владу або юрисдикцію в межах їх; і в усіх таких випадках народ цих королівств, з огляду на це, звільняється від підданської присяги; і названа Корона й урядування переходить у володіння і користування тієї особи, котра є Протестантом, що повинна була б успадковувати їх у разі, якби особа, усунена від успадкування престолу з вищесказаних причин, померла природним чином.
І аби кожен король і королева, котрі б у який-небудь час, потому, успадкували Імперську Корону цього королівства, – першого дня зборів нового Парламенту після вступу на престол, сидячи на своєму троні в Палаті Лордів, у присутності зібраних там Лордів та Громад, або під час свого коронування, при складанні коронаційної присяги (котра повинна відбутися раніше), перед тією особою або особами, що будуть свідками означеної присяги, складали, підписували і прочитували вголос заяву, згадану в статуті, виданому на тринадцятому році панування короля Чарлза ІІ і пойменованого «Акт для більш дійсного збереження особи і влади короля через позбавлення папістів права засідати в тій або другій Палаті Парламенту». А якби сталося, що король або королева, по успадкуванні Корони цього королівства мали вік менший від дванадцяти років, тоді такий король або королева повинні скласти, підписати і прочитати вголос сказану заяву при коронуванні або першого дня зборів першого Парламенту по тому, як цей король або королева досягнуть віку дванадцяти років.
І Їх Величності зволили, аби всі ці положення було оголошено, узаконено й установлено владою цього нинішнього Парламенту і діяли, зберігали силу і були законом цього королівства на вічні часи, внаслідок чого їх оголошують, узаконюють і установлюють Їх Величності, за порадою і згодою Духовних і Світських Лордів та Громад, зібраних у Парламенті, й владою цього останнього.
І далі вищеназвана влада оголошує й узаконює, що, починаючи з цієї нинішньої сесії Парламенту, жодне вилучення non obstante з якого-небудь статуту або частини його не може бути дозволене, але такі вважаються нікчемними і недійсними, за винятком тих випадків, коли подібне вилучення буде допущене в цьому самому статуті або особливо передбачене одним чи декількома біллями, що пройшли в нинішній сесії Парламенту.
І постановляється, що жодна хартія, надання або помилування, даровані до двадцять третього дня жовтня тисяча шістсот вісімдесят дев’ятого року, не може бути яким-небудь чином обмежено або знесилено цим Актом, але такі повинні мати і зберігати ту саму силу і дію, як ніби цього Акта взагалі не було видано.

Переклав Василь Білоцерківський


Білль про права – акт англійського парламенту, ухвалений 16 грудня 1689 року в перебігу Славної революції. Він явив собою перезатведження у статутній формі Декларації права, яку англійський конвент надав принцу Вільгельму і принцесі Марії в березні 1689 р., запрошуючи їх стати об’єднаними суверенами Британії. Білль про права встановлює межі влади монарха і визначає права парламенту, включаючи вимогу його регулярних скликань, вільних виборів і свободу слова в парламенті. Також він установлює деякі права людини, зокрема заборону жорстокого і незвичайного покарання, і потверджує свободу протестантів носити зброю для самозахисту в межах дії закону. Крім того, в біллі описано й осуджено низку проступків короля Джеймса ІІ.