2015р
Більше не спатиму ніколи. Загублена й розгублена, не цікава і ніким не почута. Як завжди ближче всіх лиш кава. Залякана міфічними страхами нав’язую себе цілунками… навіщо? Кому потрібний такий спосіб поведінки? Які тут можуть жити почуття? Моєї нездоланної безглуздої тривоги, що за ланцюг тягну з собою все життя. Так, правий. Нічого геть не вмію, просто типова боягузка. І кроки тільки виважені і конкретні, так. Ні плавати, ні на велосипеді, навіть літати, й просто вдома прибирати ні вмію. Скрізь у всім нікчемна і безглузда. Нудьга. І в тім болоті вже по пояс намертво загрузла. Самій не вилізти. А кликати на поміч кого ще можу я тепер. Адже сама самісінька в болотах власних страхів. Серед мух та мурахів одна. Чекаю власного краху. Останніх спалахів надій. Чим іще розважити тут душу? У кого перепрошувати мушу? У сонця, Бога, вітру, в кого? Чи краще замовчати й більше не вимовляти й слова. Допоки кожну відповідь знайду. Допоки із душі не згине вся тривога. До того часу краще замовчу. А зміст говорити, коли ніхто не слухає? Так і про себе можна щось казати, і ніхто не буде того знати. І так ось сам-на-сам все будеш істинну ректи, і ні за що не знатимеш – то самообман. Хоч як те все назви.
І так мов дерево посеред поля всім вітрам на розтин і поклони, під спів птахів все сльози ллю. Оплакую мрію мою, таку тендітну й незабутню. Не здійснену… бо як завжди достатня сила волі намертво відсутня. Цілеспрямована до зовсім навпаки. Повністю статична. До Світу мого ні рукою ні на слух вже не дотична. Звільнена болем у полон страхів. І не врятує від такого жоден спів птахів, тут ще хіба що колискова. Та хто співатиме? Сама собі? Заснути б задрімати знову, а цей солодкий сон такий. Я є і нездоланна, всеперемагаюча, сонцем сяюча, любов’ю благодатна. Несу мов воїн службу, і служба справжня ратна. Геть можу все. А тільки оступлюсь на крок – тут завжди є підтримка. Найперший хто поможе – Бог, підкладе перинку. І в хмарку з пір’ячка пірну, і не заб’юся, одразу рівно стану. Бо тут вільна, тут жива і жити гідна. Тут подвигам героїчним лунає гучна слава. І страх розчавлений до краплі, крапка поставлена, і в кожнім реченні всі інші розділові знаки. Країна мрій-при-марень. Сон мій дрімотливий, такий чудовий, вічний і важливий. Лишилось тільки оченьки закрить і спати.
А краще б поряд із тобою подрімати. Обійняти коханий стан, залишити все на потім – увесь список справ. І лягти навпроти – без причин й підстав – лиш бути поряд. І вдихати твій ритмічний подих, і своїм серцем твого такт ловити. За руку взяти і заснути до самісінького ранку. І буде так. Коли наважусь бути вільною. Із любов’ю буду неподільною. І тоді впізнаєш хто є я. Кохана дівчинка твоя. В тебе закохана навічно і без тями.