Коли холодні янголи зими
Піднімуть в небо довгі срібні труби,
Й поллється сум-мелодія, а ми
Уявим, як примерзли їхні губи;
Коли Земля зупиниться в пітьмі –
Ділити всім живим грудневі зорі,
Й поділить, і залишиться в умі
Той залишок, в якому ми – прозорі;
Коли Господь прихилиться чолом,
Щоб подивитись людові у очі,
І вклякнуть люди: „Господи... Шолом!”
Й Господь перехреститися захоче;
Тоді і я, і друг мій – ще не мрець,
За стільки слів не схибивши ні разу,
Через ліси і гори – навпростець,
Дійдемо у пітьмі до Фішбейнstrasse,
Й три пари рук розкинемо в хресті,
Як і тоді, коли була причина,
Бо на коли – ми маємо – тоді,
А на причину – рима – Батьківщина,
Тоді Господь від праведних щедрот
Запалить день на самім сході суші
І усміхнеться з зоряних широт,
Й земля здригнеться
й далі колом
рушить...