По той бік екрану, як стовп соляний –
В сльозах, одурілих від болю,
Я мантрою світ заклинаю – « не вбий!»,
Впереміш – « на все Твоя Воля».

Дими за димами. Розпечений брук
І снайпер, що цілиться з даху
крізь простір, крізь час, крізь нестямний ноутбук…
Усіх посилаючи на х…й.

Я бачу як хлопці рвонули у бій!
Як каска у днесь голубіла…
Як батько впізнав свого сина по ній.
Як тіло вкладали до тіла.

По той бік екрану, немов на посту,
обравши олтар самовидця,
над Стіксом дніпровим молюся Христу,
і в о с к р е ш а ю їх лиця.

По букві , по слову – у вірші, в рядку :
Ми рідні по крові і Духу.
А час на однім орбітальнім витку,
Транслює московську порнуху.

По той бік екрану, мов стовп соляний–,
Спресованим атомом крику
У сюрреалізмі гірких веремій
Я смерть розшифровую в ликах

Стою незворушно, фіксую момент-
Рука, наче з весел галери...
Скрегочуть набої обтяжених лєнт,
На білу болящість паперу. (Юлія Курташ-Карп)

Миколаївська книжкова толока 2015.
15.03 Палац Культури.