я повернувся… це моя Ітака… священна ціль бродячого сюжету…
не впізнаю' нікого і нічого… ні Пенелопи з саваном… ні сина…
пожерли все і Посейдон і Хронос… а я лишився в голосі сирен…
мій дім – дорóга… а загиблі друзі – усе, що є живого на землі…
у серці затонулі кораблі… моя могила – море… мор чумний
чужого дому – погребальний дим… з очей знімаю вдавлені монети…
і затуляю голу мою душу… вона вже вкотре тіло воскресила…
я засинаю в темному хліві киваючи сліпому силуету…
замовкло горе… втамувався біль… смішна пекельна ноша ностальгії…
Аїдові тепер складаю гімни… пророчі… та хіба ж у тому річ? …
… і Одіссей встає посеред ночі бере човна і відпливає в ніч…