пам'яті В.

1
годував її з ложечки…
на краю покривала
сидів… ну ще трошечки…
…а вона помирала…
стискала губи приречено
страсна нічна літургія
і була недоречною
хіміотерапія…

2
наказала – роздати речі – всі – до останньої
а що не візьмуть – те у смітник… поза питаннями
все що могло стосуватись її життя…
тішилась як дитя
коли хтось радів яскравому перстенькові
і зупиняла мене благаюче на півслові
коли просив щось залúшити і мені…
зосереджувалася щосили на всякій дурні
що їв? як спав? чому несвіжа сорочка?
замовкала… дивилася в якусь точку
якої ніхто не бачив… і висохлими губами
кудись шепотіла «я уже скоро, мамо…»

3
ти можеш мене уявити старою? каргою? –
сміється… а так я лишаюся коханою-дорогою…
для мене все – тільки починається…
ти прийдеш на все готовеньке – знов посміхається…
початок дня – неодмінно ночі кінець…
слухай, ти ж не казатимеш дурнуватого – «я вдівець»…

4
- прости і відпусти… мене… мені…
ми в смерті самі одні…
сльози такі смішні в цій пустоті палати…
- … справді? та ти ж… лишаєш мене… ще раз помирати…

5
лікар каже що ти нічого не чуєш…
- хлопче, даремно ти тут ночуєш
віщуєш тут… це ж німа палата…
тобі до психолога треба, якщо вже не до психіатра…
що знає цей лікар про наші з тобою знаки?
… і я загадково дивлюся на нього з посмішкою маніяка…

6
у тебе – кома…
а значить – крапка…
моя трикрапка…
багатокрапка…
мене рве у білому коридорі…
суцільна лінія на зеленому моніторі…

7
проводжаю тебе до річки
ми усміхнені і під ручку…
після пляшечки валер’яни
я такий балакуче-п’яний…
перезбуджений… ось торкнися…
- тобі снитися?
- ні не снися…
річка Лета тепер болото
і ти щезаєш за першим же поворотом…