I

Він був штатним фотографом і мав кенон із потрісканим шкіряним ремінцем;

тоді таких було на всю область штуки три;

командировки розкидали його по всьому союзу; він клав на плівку всяких ташкентських керівників, що стиснули один одному руки на тлі щойно зведених заводів та електростанцій, глав обкомів, що поспішили прибути на закінчення будівельних робіт, їхніх усміхнених дружин та покірних вузькооких дітей;

а коли вертався, то бажання змити пил киргизьких і т.д. степів та уповноважені погляди ставало нестерпним, і він забирався на вершини недобудованих багатоповерхівок, ставив триногу і знімав місто, в якому виріс, доки воно не помирало у заході, на чиєму полотні виднілися второвані шляхи фабричних димів;

“…щоб уявити, якими очима кондор бачить Анди, над якими летить, варто подивитися в об'єктив” – щось подібне він підлітком вичитав у енциклопедії, і саме тому все склалося так, як склалося

II

Потім часи стали псуватися, але не так швидко, щоб він міг це помітити;

у дев’яносто першому три кулі влучили у пульсуючий м’яз поза ребрами, й він уже не згадає їхній порядок – так, ніби усі вони, попри закони балістики, вилетіли з одного ствола одночасно, дружина, інсульт і ці двоє на жигулях з якоїсь чи інспекції,чи кооперативу, чи профспілки, які заявились на його хотянівську дачу і забрали кенон зі шкіряним ремінцем;

просто увесь цей час його кенон із цим довбаним ремінцем, що постійно заважав сконцентруватись, ні, навіть не кенон, очі його кондора були казенною власністю;

він стояв на літньому ганку у джмелях та квітах; позаду під вишнями хилитався гамак; вони кинули апарат і триногу в багажник і поїхали, здіймаючи спекотну куряву

III

З тої пори минуло два з половиною десятиліття, і ось він лежить і уривчасто бурмоче це все, а поруч на тумбі стоїть недопита прострочена упаковка кефіру; і він збиваючись питає невідомо в кого, чому ніхто не прийде і не принесе йому свіжий кефір, натискає на кнопку виклику, прибігає рудоволоса медсестра і довго стоїть над ним, не розуміючи, що від неї хочуть, а він трясе її руку і благає вийняти кулі, щоб кондор знову побачив гори;

вона відповідає, що може лише дати йому анальгін з димедролом внутрішньом’язово, а краще внутрішньовенно, і що це чи не єдине, що входить у її сестринські повноваження, а виймати кулі – справа хірурга, який зараз дуже зайнятий;

то коліть уже, аби старий нарешті відрубився і не заважав, озивається голос із глибини палати, і рудоволоса медсестра розгублено шукає в шухляді шприц

27.03.2015