Спочатку на запрошення Валентини Попелюшки і Степана Жука приїхати у Вінницю на презентацію збірки «Воїнам світла» я погодилася, а потім, мотивуючи тим, що погодні умови цієї весни надзвичайно складні і я і досі не можу посадити город, відмовилася. Щось звичайно шкребло на душі, а тут і Людмила Кострюкова зателефонувала і запитала, чи їду, бо вона хоче зробити благодійний внесок і придбати ще п’ять збірок – попередні розлетілися миттєво. І ще наговорила багато приємних слів на адресу і авторів ідеї і співавторів. А дощ щодня поливає город, роботи ніякої і коли пан Степан зателефонував і переконливо почав мені доводити, що от ви збираєте речі, готуєте їжу і передаєте цю допомогу на фронт, а презентація збірки це також велика допомога, тільки духовна і вона дуже потрібна, я погодилась. Виїжджала з дому якраз на другий день, як розпогодилося і відчувала себе найгіршою господинею на землі. З такими відчуттями і у потяг сідала, але вибір зроблений і подумки почала себе налаштовувати на майбутні зустрічі. Опівночі з потяга мене зустріла Галина Рибачук-Прач і поволі ми рушили тихою спокійною Вінницею до її оселі. По дорозі зав’язалася невимушена розмова і поки дійшли до дому, то враження було таке, що знайомі уже дуже давно. Посеред ночі Галина побігла зустрічати Валентину , Степана і маленького мандрівника Теодорчика. Їм по суті ніколи було і відпочити бо вранці ми уже, набивши сумку книгами, вирушила на заплановану зустріч у Транспортний коледж. Зустріли нас зворушливо і тепло. Ми з організаторами узгодили сценарій наших виступів, бо вони повинні були органічно вписатися у ту програму, яку підготували студенти. Перед початком презентації Степан Жук провів майстер-клас по виготовленню книг. Багатьом присутнім було дуже цікаво спостерігати за вправними рухами пана Степана і його самотужки сконструйованими допоміжними засобами, завдячуючи яким на очах народжувалася книга. Студенти і викладачі підходили, спостерігали потім відходили, підходили нові люди, але від початку і до кінця не відходила група, яку по -справжньому зацікавило усе те, що показував пан Степан. Презентація у коледжі пройшла на дуже високому патріотичному рівні. Зал був повний. Були присутні воїни ЗСУ і бійці батальйону «Айдар». Правдивою і цікавою була розповідь бійця батальйону «Айдар» активної учасниці Майдану – Світлани Бевз. П’ять випускників коледжу нині воюють на фронті, а ще двоє уже загинули і атмосфера трепетної поваги і великої пошани до їх подвигу панували у залі. І багатьом з нас було притаманне розуміння того, що такі творчі зустрічі надзвичайно потрібні у наш тривожний час молодим людям. Щирі вдячні обійми, нові друзі і відчуття потрібності супроводжували нас від зустрічі до зустрічі. Пообідавши у пані Галини ми вирушили на зустріч у з Обласною самообороною. Там зібралися представники самооборони, багато з них є і волонтерами. Мужні жінки їдуть у район бойових дій, щоб усе довезти за призначенням нашим захисникам. Свою патріотичну поезію нам прочитала дуже гарна жінка – член Обласної самооборони, волонтер –Бобровська Людмила. І книга «Воїнам світла попадала у руки тим, хто її заслужив – воїнам, бійцям Самооборони і справжнім патріотам – волонтерам. Наморені, але щасливі, ми з відчуттям добре виконаної роботи вирішили хоч трішечки відпочити, а заодно і привітати нашу надзвичайно відповідальну господиню – пані Галину з Ювілеєм, бо за організацією цієї зустрічі їй і ніколи було його святкувати. Велика подяка їй і чудовим дітям пані Галини – донечці Наталі і зятю Володимиру, як добре, що є такі люди на землі - допомагали впродовж двох днів і трьох ночей чим могли. Я їхні добрі душі ніколи не забуду.
Другий день розпочався з поїздки у госпіталь . Поїхали втрьох Валентина, Галина і я. Уже по дорозі вирішили, що будемо іти у неврологічне відділення, тому що для пацієнтів цього відділення книга на сьогоднішній день, можливо , зможе надати психологічну допомогу, адже пережити і побачити їм довелося немало. Вразила реакція зовсім молоденького бійця, який був у боях біля Тоненького у Донецькій області, а ще деякі з поранених просили не показувати їх фото і ми обіцянки дотримаємо. Після госпіталю пішли на зустріч у міську бібліотеку ім. Темірязєва Бібліотека нас зустріла цікавою експозицією фронтових світлин і у ній ми познайомились з дуже потужною жінкою – волонтером Валентиною Погребняк. Вона доправляє допомогу безпосередньо у зону бойових дій. Розповідаючи про себе, ця мужня жінка-українка сказала, що дуже хотіла зі зброєю у руках боронити країну, але тепер зрозуміла, що ця справа, яку роблять усі волонтери, є не менш важливою для оборони нашої землі. Завітали на цю зустріч і прекрасне подружжя бійців –айдарівців – Світлана Бевз і Володимир Бурбело. Там у бібліотеці Валентина Попелюшка була неперевершеною ведучою. Сценарій зустрічі вона відпрацювала сама, ми їй повністю довірили і не були розчаровані і на мить. А як пані Валентина читає ваші вірші , шановні співавтори, і доносить ваші вистраждані твори до слухачів, я не переставала дивуватися. Це не кожен зможе так. За усе добро, що вона робить, я думаю, Господь поверне їй сторицею, але дуже хотілось би, щоб і співавтори більше відгукувалися і розуміли наскільки важливу перед країною і Богом справу робить це невгамовне подружжя. Завершили зустріч на оптимістичній ноті - дружним виконанням пісні – «Дуля вам не Україна» . Дай Боже, щоб так і було. Додому поверталися не поспішаючи, милувалися прекрасним містом, яке зберегло свої неповторні архітектурні форми і сяяло першою весняною зеленню і чистотою.
Вночі о четвертій ранку підйом і у поїзд на Тернопіль. Я уже добре притомилася , а погожі дні нагадували і у Вінниці, що городина у мене не посіяна і картопля не посаджена, але відганяла від себе ці думки і їхала уже куди везуть. Біля вагону нас зустріли привітні молоді жінки і провели на перон, де чекало маршрутне таксі. Погрузилися і поїхали, по дорозі з цікавістю розглядаючи Тернопіль. Гарне місто, шкода, що було мало часу на оглядини. При в’їзді у село Озерне вразила своєю красою капличка, увесь комплекс забудови біля каплиці, і джерело. Підійшли до школи і назустріч нам уже бігла директор – Лариса Григорівна і радо віталася. Запросили у школу і я була вражена, бо кожен куточок цієї школи дихав добром, Україною і вірою у Бога. Я уже не дивувалася пізніше, що усі вчителі, і багато учнів читають вірші із книги «Воїнам Світла», і що після служби з храму прийшли послухати вірші жіночки поважного віку і чоловіки і як вони слухали… У цій школі не могло бути інакше, бо там могутній патріотичний дух виховується змалку. Найменші учасниці читали ваші твори, шановні співавтори, так, що усі плакали і це були не сльози розпачу, ці сльози умивали і очищували наші душі. Я сиділа і думала , що як мало презентацій у нас відбувається у селах, а які ці люди з натрудженими руками і світлими серцями – вдячні слухачі. До них майже ніколи не приїжджають поети і усе богемне життя від них далеко крутиться, а так хотілось би, щоб наші поети заглядали і до них. Я цією зустріччю вражена і зворушена настільки глибоко, що цілу ніч не змогла заснути. У голові прокручувалося багато разів усе побачене і почуте.
29. 04.2015р. Надія Таршин