Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.12
15:16
Я чув, що скоро весняна відлига
Розтопить лід прозоро-кришталевий...
І дійсно! Тануть вже баби зі снігу...
Та серед них немає королеви.
Усупереч весні у серці зимно.
Куди не подивлюсь - нема нікого.
О, руйнівна фантазіє нестримна!
Розтопить лід прозоро-кришталевий...
І дійсно! Тануть вже баби зі снігу...
Та серед них немає королеви.
Усупереч весні у серці зимно.
Куди не подивлюсь - нема нікого.
О, руйнівна фантазіє нестримна!
2026.03.12
11:36
Зло, не покаране належне за життя,
Спроможне мстити навіть з того світу.
В далекому минулім Ірод,
В нашу епоху біснуватий Гітлер
Керує помислами всіма із того світу
Пройдисвітів сьогоднішніх безпросвітних,
Готових на будь-яке зло, навіть на яде
Спроможне мстити навіть з того світу.
В далекому минулім Ірод,
В нашу епоху біснуватий Гітлер
Керує помислами всіма із того світу
Пройдисвітів сьогоднішніх безпросвітних,
Готових на будь-яке зло, навіть на яде
2026.03.12
11:08
Подорожній іде
невідомо куди, він продирається
крізь ніч. Його ніхто
не чекає. Його вічним посохом
стала самотність,
а вічним другом - покинутість.
До кого він постукає у двері?
До відчаю, зневіри?
невідомо куди, він продирається
крізь ніч. Його ніхто
не чекає. Його вічним посохом
стала самотність,
а вічним другом - покинутість.
До кого він постукає у двері?
До відчаю, зневіри?
2026.03.12
10:43
Його музика давала натхнення майже кожному композитору європейської традиції - від Моцарта до Шенберга. Навіть рок-музиканти світового рівня Кіт Емерсон та Інгві Мальмстін вважають його своїм вчителем.
Тарас Шевченко згадував Баха у повісті «Варнак».
Тарас Шевченко згадував Баха у повісті «Варнак».
2026.03.12
07:24
Тишком-нишком
Лізе мишка
До куточка,
Де шматочків
Кілька шкірки
Вже до нірки
Притягнула
Ця товстуля,
Лізе мишка
До куточка,
Де шматочків
Кілька шкірки
Вже до нірки
Притягнула
Ця товстуля,
2026.03.12
01:36
Вимкну світло і звуки, хай зникне поволі усе навкруги,
І залишу цей світ за порогом, щоб спокій цілющий послухати.
Хай розчиняться в темряві й тиші старі призабуті гріхи,
Що навряд чи у крику та галасі будуть смиренно спокутані.
Мені б тиші ковток,
І залишу цей світ за порогом, щоб спокій цілющий послухати.
Хай розчиняться в темряві й тиші старі призабуті гріхи,
Що навряд чи у крику та галасі будуть смиренно спокутані.
Мені б тиші ковток,
2026.03.11
22:40
Дощ, що падав щоп’ятниці
(Згори вниз, з хмар в океан)
Нагадував пілігримам пізнання
Тендітного юнака-елліна
(О, Патрокле, ти горезнавець!)
З того часу
Як ведмедиці стали зорезнавцями,
Як птахи навчились кричати
(Згори вниз, з хмар в океан)
Нагадував пілігримам пізнання
Тендітного юнака-елліна
(О, Патрокле, ти горезнавець!)
З того часу
Як ведмедиці стали зорезнавцями,
Як птахи навчились кричати
2026.03.11
17:44
Будівничі готичної вежі
Задивлялися в Небо:
А може там провесінь?
Хотіли летіти
(Як ластівки)
Але Небо було камінним
(Бо сповнилося мовчанням –
Лиховісним,
Задивлялися в Небо:
А може там провесінь?
Хотіли летіти
(Як ластівки)
Але Небо було камінним
(Бо сповнилося мовчанням –
Лиховісним,
2026.03.11
15:49
Вони настільки маленькі,
що їх не бачать і топчуть.
Але настільки розумні,
що виростати не хочуть…
І ми вже настільки виросли,
що нас вони не помічають.
Від нашої сили гинучи,
якісь НЛО вивчають…
що їх не бачать і топчуть.
Але настільки розумні,
що виростати не хочуть…
І ми вже настільки виросли,
що нас вони не помічають.
Від нашої сили гинучи,
якісь НЛО вивчають…
2026.03.11
14:04
У моїм сні бабусині груші, сливи і вишні,
Квітник, де всміхаються сонцю жоржини розкішні,
Ранкова роса і яблука жовті, червоні,
Що трохи замерзли і просяться в теплі долоні.
Метелики, джміль і гамак у саду, та сестричка —
В її рученятах червоні пахуч
Квітник, де всміхаються сонцю жоржини розкішні,
Ранкова роса і яблука жовті, червоні,
Що трохи замерзли і просяться в теплі долоні.
Метелики, джміль і гамак у саду, та сестричка —
В її рученятах червоні пахуч
2026.03.11
12:15
був одводив її до вокзалу
ніс валізу замість неї
та й одводив її до вокзалу
ніс валізу замість неї
що казати про що казати
моє кохання невзаємне ~
поки поїзд не прибув я
ніс валізу замість неї
та й одводив її до вокзалу
ніс валізу замість неї
що казати про що казати
моє кохання невзаємне ~
поки поїзд не прибув я
2026.03.11
10:47
Як би я хотів відродити книжку,
яку так необачно спалив.
Я хотів би
воскресити її думки,
її фрази,
ніби коштовне каміння духу.
Ця книжка була
великим раритетом,
яку так необачно спалив.
Я хотів би
воскресити її думки,
її фрази,
ніби коштовне каміння духу.
Ця книжка була
великим раритетом,
2026.03.10
20:45
І
Ще не перекликаються сичі
і треті півні соло не співають,
а я додому думкою літаю
за журавлями заднім у ключі,
коли пропащу душу уночі
охопить туга і не відпускає.
Ще не перекликаються сичі
і треті півні соло не співають,
а я додому думкою літаю
за журавлями заднім у ключі,
коли пропащу душу уночі
охопить туга і не відпускає.
2026.03.10
18:53
А я люблю вусатого Тараса
В кожусі, шапці, вишиванці теж.
Це - образ цільний, нації окраса,
І сила духу, величі без меж.
Ніколи він не був старезним дідом,
Це -- просто виплід збочених уяв.
На себе взяв усі народу біди,
В кожусі, шапці, вишиванці теж.
Це - образ цільний, нації окраса,
І сила духу, величі без меж.
Ніколи він не був старезним дідом,
Це -- просто виплід збочених уяв.
На себе взяв усі народу біди,
2026.03.10
13:03
Дивує березень хурмою…
Підмерзла. Наче вже й весна.
Сьогодні восьме, ти зі мною
І я не той, і ти не та…
Сидиш навпроти у мовчанні,
А я з мовчанки в пам’ять зліг.
Щось є у цім протистоянні…
Чому на восьме? Видно збіг.
Підмерзла. Наче вже й весна.
Сьогодні восьме, ти зі мною
І я не той, і ти не та…
Сидиш навпроти у мовчанні,
А я з мовчанки в пам’ять зліг.
Щось є у цім протистоянні…
Чому на восьме? Видно збіг.
2026.03.10
11:25
Заздрю Вам, Блаженний Феофілакте,
І часу, в якому Ви жили:
Сьогодні не частина, а все небо
Перетворилося на пекло,
І людина не може захисток знайти,
Аби спокійно за Божим заповітом
Квітчати Землю і багатства множить,
І розум, даний Всевишнім на пр
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І часу, в якому Ви жили:
Сьогодні не частина, а все небо
Перетворилося на пекло,
І людина не може захисток знайти,
Аби спокійно за Божим заповітом
Квітчати Землю і багатства множить,
І розум, даний Всевишнім на пр
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
2026.02.05
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Микола Лукаш (1920 - 1988) /
Вірші
/
Поль Верлен (1844—1896)
Поль Верлен Із збірки «ВИШУКАНІ СВЯТА»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Поль Верлен Із збірки «ВИШУКАНІ СВЯТА»
МІСЯЧНЕ СЯЙВО
Твоя душа - витворний краєвид,
Яким проходять з піснею і грою
Чарівні маски, радісні на вид,
Та сповнені таємною журою.
Вони співають на мінорний лад,
Як від любові їм життя розквітло,
Та радості не чути з тих рулад,
Що в місячне перецвітають світло.
В тім сяєві, урочім і сумнім,
Пташки не переснять своїх фантазій,
А водограї видивом струнким
Між мармурів ридають у екстазі.
ДО КЛІМЕНИ
Ці співи фантастичні,
Мелодії містичні -
За очі голубі,
Усе тобі,
За голос твій співочий,
За усміх твій дівочий,
Що в серці будить рій
Жагучих мрій,
За те, що ти, єдина,
Мов біла лебедина,
Мов аромат лілей
У тьмі алей,
За те, що з тебе лине
Світіння янголине
I музика тонка,
Така п'янка,
Що всю мою істоту
Пронизує достоту
Вогнем своїх промінь -
Вовік амінь!
НЕДБАЛІ
- На зло судьбі ревнивій, заздрій
Помрем разом! Чи є в вас настрій?
- Боронь нас, Боже, від гріха!
- Гріха нема. Вквітчавши скроні,
Помрем, як у «Декамероні».
- Чудний коханець... Ха-ха-ха!
- Коханець з мене непоганий
I, може, навіть бездоганний.
Як хочте, разом помремо!
- Ви, справді, вмієте кохати,
Але незгірше й насміхати...
Та краще вже помовчимо.
Отак Тірсіс і Дорімена
Рядком, рамено до рамена,
Сиділи в парку, де глухі
Сміялись фавни. I даремно
Відклали смерть таку приємну
Чудні коханці... Хі-хі-хі!
КОЛОМБІНА
I дурний Леандр,
I старий Касандр-
Невдаха,
I меткий П'єро -
На брилі перо
Із птаха,
I ферт Арлекін,
Що вибіг на кін
У масці,
З-під якої, глядь,
Очі блискотять
Як в трясці,-
До-мі-соль-фа-сі,
Танцюють усі
Плав-плавом
I здіймають гам
Перед тим дівчам
Лукавим,
Що мружить до них
Очі, як на гріх,
Зелені,
То надію дасть,
То знов скаже: «Зась,
Шалені!»
Всі ті гультяї
Вплутались в її
Тенета...
За що їм така
Випала тяжка
Планета?
А вона кружля,
Платтячком метля
I надить
Дурників своїх -
Закохає всіх
I зрадить!
ПІВГОЛОСОМ
Люба, не треба розмов,
Мила, шкода голосів,
Сповнимо нашу любов
Тишею темних лісів.
Злиймо і душі, й серця,
Снімо небачені сни,
Хай шепітком вітерця
Шепче сосна до сосни.
Очі мрійливо примруж,
Руки на грудях схрести,
Нумо між синявих руж,
Ніби сновиди, брести.
Хай безгоміння росте,
Лиш шевеліє трава,
Хай верховіття густе
Нас від тривог укрива.
А як із чорних дубів
Вечір врочисто впаде,
Нашої розпачі спів
Хай соловей заведе.
СЕНТИМЕНТАЛЬНА РОЗМОВА
В старім саду серед нічної мли
Дві постаті непевнії пройшли.
В них зір погас, уста у них змарніли,
I ледве чутно голоси бриніли.
В старім саду, в зимову ніч сумну
Два привиди будили давнину.
- Ти згадуєш, як ми колись любились?
- Навіщо вам ті згадки знадобились?
- Чи бачиш ти й тепер мене вві сні?
Чи рвешся серцем ти до мене? - Ні.
- Як ми колись удвох жили щасливо,
Зливаючи серця й вуста! - Можливо.
- Де синь небес, де сяєво надій?
- Надії ті почезли в тьмі густій.
Отак ішли вони у ніч зимову,
I тільки місяць чув чудну розмову.
Твоя душа - витворний краєвид,
Яким проходять з піснею і грою
Чарівні маски, радісні на вид,
Та сповнені таємною журою.
Вони співають на мінорний лад,
Як від любові їм життя розквітло,
Та радості не чути з тих рулад,
Що в місячне перецвітають світло.
В тім сяєві, урочім і сумнім,
Пташки не переснять своїх фантазій,
А водограї видивом струнким
Між мармурів ридають у екстазі.
ДО КЛІМЕНИ
Ці співи фантастичні,
Мелодії містичні -
За очі голубі,
Усе тобі,
За голос твій співочий,
За усміх твій дівочий,
Що в серці будить рій
Жагучих мрій,
За те, що ти, єдина,
Мов біла лебедина,
Мов аромат лілей
У тьмі алей,
За те, що з тебе лине
Світіння янголине
I музика тонка,
Така п'янка,
Що всю мою істоту
Пронизує достоту
Вогнем своїх промінь -
Вовік амінь!
НЕДБАЛІ
- На зло судьбі ревнивій, заздрій
Помрем разом! Чи є в вас настрій?
- Боронь нас, Боже, від гріха!
- Гріха нема. Вквітчавши скроні,
Помрем, як у «Декамероні».
- Чудний коханець... Ха-ха-ха!
- Коханець з мене непоганий
I, може, навіть бездоганний.
Як хочте, разом помремо!
- Ви, справді, вмієте кохати,
Але незгірше й насміхати...
Та краще вже помовчимо.
Отак Тірсіс і Дорімена
Рядком, рамено до рамена,
Сиділи в парку, де глухі
Сміялись фавни. I даремно
Відклали смерть таку приємну
Чудні коханці... Хі-хі-хі!
КОЛОМБІНА
I дурний Леандр,
I старий Касандр-
Невдаха,
I меткий П'єро -
На брилі перо
Із птаха,
I ферт Арлекін,
Що вибіг на кін
У масці,
З-під якої, глядь,
Очі блискотять
Як в трясці,-
До-мі-соль-фа-сі,
Танцюють усі
Плав-плавом
I здіймають гам
Перед тим дівчам
Лукавим,
Що мружить до них
Очі, як на гріх,
Зелені,
То надію дасть,
То знов скаже: «Зась,
Шалені!»
Всі ті гультяї
Вплутались в її
Тенета...
За що їм така
Випала тяжка
Планета?
А вона кружля,
Платтячком метля
I надить
Дурників своїх -
Закохає всіх
I зрадить!
ПІВГОЛОСОМ
Люба, не треба розмов,
Мила, шкода голосів,
Сповнимо нашу любов
Тишею темних лісів.
Злиймо і душі, й серця,
Снімо небачені сни,
Хай шепітком вітерця
Шепче сосна до сосни.
Очі мрійливо примруж,
Руки на грудях схрести,
Нумо між синявих руж,
Ніби сновиди, брести.
Хай безгоміння росте,
Лиш шевеліє трава,
Хай верховіття густе
Нас від тривог укрива.
А як із чорних дубів
Вечір врочисто впаде,
Нашої розпачі спів
Хай соловей заведе.
СЕНТИМЕНТАЛЬНА РОЗМОВА
В старім саду серед нічної мли
Дві постаті непевнії пройшли.
В них зір погас, уста у них змарніли,
I ледве чутно голоси бриніли.
В старім саду, в зимову ніч сумну
Два привиди будили давнину.
- Ти згадуєш, як ми колись любились?
- Навіщо вам ті згадки знадобились?
- Чи бачиш ти й тепер мене вві сні?
Чи рвешся серцем ти до мене? - Ні.
- Як ми колись удвох жили щасливо,
Зливаючи серця й вуста! - Можливо.
- Де синь небес, де сяєво надій?
- Надії ті почезли в тьмі густій.
Отак ішли вони у ніч зимову,
I тільки місяць чув чудну розмову.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Поль Верлен. Із збірки «ДОБРА ПІСНЯ»"
• Перейти на сторінку •
"Поль Верлен. Із збірки «САТУРНІЧНІ ПОЕЗІЇ»"
• Перейти на сторінку •
"Поль Верлен. Із збірки «САТУРНІЧНІ ПОЕЗІЇ»"
Про публікацію
