яка непевна все-таки
Ота кульбаба!
В травневім надвечір’ї
світанкових марень
Немов краплина сонця
що дощем упала
і враз
Розпалась
В хмарині білій
Мов пелюстка тіні…
Такий він – травень!..
Немов яєчко –
жовточок сонця
в білім німбі
Раю
Перлина світанкова
В кульбабовім вині
й бузковім морсі
скупалась –
Мов цвітне яблуко
В дорозі, –

Не Керуак
і не Тичина
Ота кульбаба
В травневому мовчанні
попід тином
Дивна
Бо дитинна
І непевна,
як і все травневе
що літу на дорогу
Пайок готує
В клунку давнім…

Так, він – Кульбабень!


Надтрав'я голубиних тиш

бузок шалений втік на вишні
вознісся променем оптичним
впіймала -
мокрий хрущ в долоні
І теплий дух травневої дороги...
Село мов скіпка на припоні
Садок, який садили можновладці
Й колиска, що вмістилась
у шкільному ранці...
А десь за милю
хвилі підійма Дніпро
Вчорашній учень
визбирав зело й зерно
Неправди
під ногами
І крутоверхими ярами
Від скіфських городищ
(Зміїних)
Ішов пророк
на хмарах
Голубиних...
І шал бузку
І пал нарцисів
Кульбабине панно
Й тюльпани дикі, -
це все воно,
оте надтрав'я
в якому хрущ -
ще мокрий до світанку -
стає щороку
тут
Шевченком
(а чи Антоничем вечірнім!)
..чи просто дідусем
моїм
що був
Черешнею
В травневім сні невиннім
де Канів наче Кана
З вином весільним
У пащі дніпровій...
якій нема початку
ані титли
ні оборогу ні стерні...
Лише бузковий морок тиші...
Утік
З криївок сірникових міст
гірчично втомлений
Всевишній