Повітря жарить. Хоч лише середина травня, а, здається, ніби справжнє літо.
Відчинене вікно не рятує від спеки. Воно пропускає звуки, але не повітря.
Ми вигинаємося серед степу.
Провідниця у білій блузі проходить поряд, за нею йде чоловік у малиновій футболці. Здається, ще трохи і моє обличчя набуде того ж відтінку.
Пляшка сильногазованої води (була 20 хвилин тому) лежить переді мною на столику.
Сусіди мовчазні. Якийсь хлопець років 25 сидить з заплющеними очима, поруч з ним лежить дорожня сумка. Навпроти нього - чоловік в посмугованій сорочці, сидить з протягнутими ногами.
М’яка синя поверхня згинається під вагою мого тіла. Сонце грайливо залишає відблиски на білій поверхні стін. Пакетик чаю лежить біля моєї чашки. Шумливо проїжджає товарний.
Зелень... усе зелене за вікном. Цікаво, коли з’явиться блакить моря?..

20.05.2015
Київ-Одеса