Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.11
12:29
Арчі —
мій малий читирилапий друг —
завершив свій ранковий ритуал
на газоні біля під’їзду.
Потім він подивився на мене
цими вологими очима,
у яких —
і любов, і виклик,
мій малий читирилапий друг —
завершив свій ранковий ритуал
на газоні біля під’їзду.
Потім він подивився на мене
цими вологими очима,
у яких —
і любов, і виклик,
2026.02.11
11:23
Про ідеал, мій друже, не пишіть —
дурман ілюзій в полисках звабливих.
Немає цвіту в змореній душі,
це Вам здалося, що я особлива.
То Ви мене намріяли з пісень,
зліпили із фантазій феєричних.
А я скажу відверто Вам, лишень,
дурман ілюзій в полисках звабливих.
Немає цвіту в змореній душі,
це Вам здалося, що я особлива.
То Ви мене намріяли з пісень,
зліпили із фантазій феєричних.
А я скажу відверто Вам, лишень,
2026.02.11
10:18
Чи може бути
обличчя мовчання?
Обличчя у того,
у чого його не може
бути за визначенням.
Обличчя мовчання -
це лице пустки,
це хмара накуреного диму
обличчя мовчання?
Обличчя у того,
у чого його не може
бути за визначенням.
Обличчя мовчання -
це лице пустки,
це хмара накуреного диму
2026.02.11
03:35
Невиліковний біль уже не вщухне.
Всі вірші, від початку до кінця, -
Естетика прокуреної кухні
Та сповідь непочутого мерця.
Метафора - мов порція отрути,
А цілий твір - отруєне вино.
Спостерігає чорним оком лютий,
Всі вірші, від початку до кінця, -
Естетика прокуреної кухні
Та сповідь непочутого мерця.
Метафора - мов порція отрути,
А цілий твір - отруєне вино.
Спостерігає чорним оком лютий,
2026.02.11
02:24
На кухні маленькій сиділа зима,
І в спальні, в вітальні... Усюди
Така безпардонна, здавалося аж,
Що в гості прийшли саме люди
Та як без ключів і без дозволу та
В будинки вкраїнські проникла?
Яка ціль візиту, причина, мета?
І в спальні, в вітальні... Усюди
Така безпардонна, здавалося аж,
Що в гості прийшли саме люди
Та як без ключів і без дозволу та
В будинки вкраїнські проникла?
Яка ціль візиту, причина, мета?
2026.02.10
21:20
Із Леоніда Сергєєва
Наречена:
Зійди мерщій з фати, підкидьку божий,
не міг взуття почистити до дна!
А я, дурна, проґавила Серьожу,
там хоч свекруха звір, зате одна.
Наречена:
Зійди мерщій з фати, підкидьку божий,
не міг взуття почистити до дна!
А я, дурна, проґавила Серьожу,
там хоч свекруха звір, зате одна.
2026.02.10
19:23
Між нами - тільки тиша і тепло.
Така тонка, прозора невагомість.
Все, що до тебе в серці зацвіло,
переросло сьогодні у свідомість.
Я п'ю твій погляд, наче джерело,
В якому небо відбиває зорі.
І як би нас далеко не несло,
ми два вітрила в золотому
Така тонка, прозора невагомість.
Все, що до тебе в серці зацвіло,
переросло сьогодні у свідомість.
Я п'ю твій погляд, наче джерело,
В якому небо відбиває зорі.
І як би нас далеко не несло,
ми два вітрила в золотому
2026.02.10
18:53
Зло, не покаране належне за життя,
Спроможне мстити навіть з того світу.
В далекому минулім Ірод,
В нашу епоху біснуватий Гітлер
Керує помислами всіма із того світу
Пройдисвітів сьогоднішніх безпросвітних,
Готових на будь-яке зло, навіть на яде
Спроможне мстити навіть з того світу.
В далекому минулім Ірод,
В нашу епоху біснуватий Гітлер
Керує помислами всіма із того світу
Пройдисвітів сьогоднішніх безпросвітних,
Готових на будь-яке зло, навіть на яде
2026.02.10
15:13
А ми існуємо іще
по два боки одної долі...
ти у полоні, я на волі,
попри жалі, душевний щем
до мене линеш ти дощем,
а я до тебе вітром в полі.
ІІ
по два боки одної долі...
ти у полоні, я на волі,
попри жалі, душевний щем
до мене линеш ти дощем,
а я до тебе вітром в полі.
ІІ
2026.02.10
14:09
У замкнутім колі несемось галопом.
Сил оглянутись бракує чомусь.
І кожен виток засмокчує мохом…
Вигода значить з галопу комусь.
І смокче так липко… Смокчи! — запевняє,
Інакше порвем, розтопчем у слизь…
Народжених в колі — коло кохає
Тому, що навіки
Сил оглянутись бракує чомусь.
І кожен виток засмокчує мохом…
Вигода значить з галопу комусь.
І смокче так липко… Смокчи! — запевняє,
Інакше порвем, розтопчем у слизь…
Народжених в колі — коло кохає
Тому, що навіки
2026.02.10
10:05
Ранковий автобус один і той самий
Виходить з імли невблаганно, як час.
Як витязь казковий, виходить із драми,
Аби піднести до фантазії нас.
Ранковий автобус приходить невчасно,
Мов доля, яка заблукала в світах.
Ранковий автобус, як виблякле г
Виходить з імли невблаганно, як час.
Як витязь казковий, виходить із драми,
Аби піднести до фантазії нас.
Ранковий автобус приходить невчасно,
Мов доля, яка заблукала в світах.
Ранковий автобус, як виблякле г
2026.02.10
07:12
На фото пожовкле дивлюся
І згадую легко краї
В яких потрапляла бабуся
В обійми юначі мої.
Як сонцю весна, довірялась
Теплу моїх лагідних рук
І тішилась щиро помалу,
Що часто гостює онук.
І згадую легко краї
В яких потрапляла бабуся
В обійми юначі мої.
Як сонцю весна, довірялась
Теплу моїх лагідних рук
І тішилась щиро помалу,
Що часто гостює онук.
2026.02.09
21:55
Ми колись перестрінемось поглядом
в центрі міста твого серед натовпу
мимовільно, побіжно і поквапом.
Я дивитимусь пильно й не знатиму
звідки мчиш і куди повноводною
провесінньою чистою річкою.
Милуватимусь літньою вродою
і душею, що сонцем відсвіч
в центрі міста твого серед натовпу
мимовільно, побіжно і поквапом.
Я дивитимусь пильно й не знатиму
звідки мчиш і куди повноводною
провесінньою чистою річкою.
Милуватимусь літньою вродою
і душею, що сонцем відсвіч
2026.02.09
21:41
закриття сезону
закриття сезону
літо йде
мов недовгий сон
що діяти
закриття сезону
вранці ми не думали про те
закриття сезону
літо йде
мов недовгий сон
що діяти
закриття сезону
вранці ми не думали про те
2026.02.09
21:19
Кому бракує друзів – вишукує ворогів.
У московській мові слова «братство» і «рабство» пишуться по-різному, але сприймаються однаково.
Невчасно подана до обіду ложка може обернутися ложкою дьогтю.
Московському баранові Золотих воріт не бачити.
2026.02.09
20:59
Він приречено жив, бо давно розумів,
Що горітиме вперше й востаннє,
І собою вогонь запалити хотів
Неземного святого кохання.
А у неї із кременя серце було –
Почуття їй були незнайомі.
Що горіння для неї? Воно – ремесло,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що горітиме вперше й востаннє,
І собою вогонь запалити хотів
Неземного святого кохання.
А у неї із кременя серце було –
Почуття їй були незнайомі.
Що горіння для неї? Воно – ремесло,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.05
2026.02.03
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
2026.01.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Кримська (1964) /
Вірші
/
Цикл "Тео навсегда"
Колыбельная для Тео
Так, чтобы сон твой тебя напоил?
Чтобы тревоги твои распорошил,
Тяжесть забрал, а добавил бы сил.
Как мне тебя оградить от ударов,
Слов невпопад и бессонниц ночных?
Где же взять тайные нежные чары,
Чтобы твой сон был уютен и тих?
Может, узнаю я как и откуда…
Может разведаю чем и когда…
Только смогу ль и целебным, и чудным,
Сон твой налить, как святая вода.
Чтобы твой сон между болью и грустью,
Между тревогой и пустотой
В душу твою проливался, как в устье,
В ней разливался на сладкий постой.
Чтобы цветами подушка казалась,
Чтобы лугами казалась постель,
Чтобы ты капельку, самую малость
Слышал сквозь сон соловьиную трель.
Чтобы тебя не будили заботы,
День продолжая в виденьях твоих,
Чтобы во сне ты не помнил работы,
Чтобы весь город ушел и затих
Ради хотя бы одной только ночи,
Где б ты так выспался и отдохнул,
Словно в твои, как смородина, очи
Бог, как избраннику, тайну вдохнул.
Может, от этого Бога касанья
Тяжесть, усталость оставят твой сон.
Вот бы невнятное это гаданье
Темным химерам связало заслон.
Милый, мой ласковый, нежный ребенок,
Мальчик моей одинокой души.
Спи, улыбаясь кому-то спросонок —
Светлому образу в светлой тиши.
Я поцелую неслышно над бровью…
Как же мне хочется рядом прилечь,
Тело прикрыв твое тихой любовью,
Как покрывалом туманным — до плеч.
Как же мне хочется бледной волошкой
Быть на подушке рядом с виском.
Милый! Поспи ты младенцем немножко,
Отроком светлым…. Луны молоком
Я напою твою ночь до забвенья,
Я помолюсь о тебе всем святым,
Их называя в такт сердцебиенья,
Речитативом снабжая простым.
Маленький мой! Островок моей страсти!
Радость далекая, как небеса.
Я соберу все осколки и части,
Говоры, сказки, … словеса,
Чтобы у этой моей колыбельной
Сила молитвы и песни была.
Мира дитя! Но и мой безраздельно,
Как я тебя в своем сне создала.
Так ли тебя, убаюкать, хороший?
Так ли тревоги твои разгонять?
Слабое — пошло. Страшное — в прошлом.
Спи, милый Тео…! Пора уже спать…
2013
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Колыбельная для Тео
Милой мечте
Как мне тебя убаюкать, хороший,
Так, чтобы сон твой тебя напоил?
Чтобы тревоги твои распорошил,
Тяжесть забрал, а добавил бы сил.
Как мне тебя оградить от ударов,
Слов невпопад и бессонниц ночных?
Где же взять тайные нежные чары,
Чтобы твой сон был уютен и тих?
Может, узнаю я как и откуда…
Может разведаю чем и когда…
Только смогу ль и целебным, и чудным,
Сон твой налить, как святая вода.
Чтобы твой сон между болью и грустью,
Между тревогой и пустотой
В душу твою проливался, как в устье,
В ней разливался на сладкий постой.
Чтобы цветами подушка казалась,
Чтобы лугами казалась постель,
Чтобы ты капельку, самую малость
Слышал сквозь сон соловьиную трель.
Чтобы тебя не будили заботы,
День продолжая в виденьях твоих,
Чтобы во сне ты не помнил работы,
Чтобы весь город ушел и затих
Ради хотя бы одной только ночи,
Где б ты так выспался и отдохнул,
Словно в твои, как смородина, очи
Бог, как избраннику, тайну вдохнул.
Может, от этого Бога касанья
Тяжесть, усталость оставят твой сон.
Вот бы невнятное это гаданье
Темным химерам связало заслон.
Милый, мой ласковый, нежный ребенок,
Мальчик моей одинокой души.
Спи, улыбаясь кому-то спросонок —
Светлому образу в светлой тиши.
Я поцелую неслышно над бровью…
Как же мне хочется рядом прилечь,
Тело прикрыв твое тихой любовью,
Как покрывалом туманным — до плеч.
Как же мне хочется бледной волошкой
Быть на подушке рядом с виском.
Милый! Поспи ты младенцем немножко,
Отроком светлым…. Луны молоком
Я напою твою ночь до забвенья,
Я помолюсь о тебе всем святым,
Их называя в такт сердцебиенья,
Речитативом снабжая простым.
Маленький мой! Островок моей страсти!
Радость далекая, как небеса.
Я соберу все осколки и части,
Говоры, сказки, … словеса,
Чтобы у этой моей колыбельной
Сила молитвы и песни была.
Мира дитя! Но и мой безраздельно,
Как я тебя в своем сне создала.
Так ли тебя, убаюкать, хороший?
Так ли тревоги твои разгонять?
Слабое — пошло. Страшное — в прошлом.
Спи, милый Тео…! Пора уже спать…
2013
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
