ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.11.22 23:09
не вистачає часу
якісно перечитати
усе що понаписував
дідим
не переймайся тим
лови свій diem carpe
гуляй допоки світ
засни із ним

Борис Костиря
2026.11.22 22:27
Пишу я ампулою ці
Такі стражденні вірші.
Стікають кров'ю на лиці
Рядки, осінні, грішні.

Пишу сльозами у собі,
Молитвою і криком.
Спалю на давньому вогні

Артур Курдіновський
2026.11.22 18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві

Ірина Вовк
2026.11.22 18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить

8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»

(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)

Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий

Володимир Бойко
2026.11.22 18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!

Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину

Вячеслав Руденко
2026.11.22 17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.

Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Немодна Монада
2026.01.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Наталка Янушевич (1974) / Проза

 комсомол
Напевно, мій інтерес до комсомолу з’явився років у тринадцять, коли просто на урок праці до нас залетіла групка старшокласниць. Радісно сповістивши свою класну керівничку про те, що їх прийняли у комсомол, дівчата збуджено розповідали подробиці дамі, яка чомусь ошивалася в нас на уроці – чи то зайшла на хвилину, чи заміняла когось. Найбільше пам’ятаю Елю. Тепер вона ще й комсомолка!
Ця Еля мешкала в сусідньому будинку і щоранку мозолила очі всьому потоку напівсонних школярів своєю надзвичайною красою. Ні в тому потоці, ні де-інде в околиці не знайшлося б жодної особи, здатної заперечити незаперечний факт краси Елі. Смаглява, схожа чимось на тих єгипетських красунь, які вдруге вмирали від нудьги в наших підручниках з історії. До того ж, дівчина не була надто пихатою (плюс в репутацію), вчилася непогано, а її батько щоранку бігав на порослому травами стадіоні поруч з домом. Словом, зірка місцевого масштабу. Якщо взяти до уваги той факт, що Еля – єдина донька своїх батьків, щасливець той, який покохає її. Комсомолку.
У ті роки моду диктували універмаги і журнали типу «Радянської жінки» чи «Крестьянки». Елю вдягали не там і не так. Чи то якась закордонна родина долучалася до формування гардеробу, чи таємна кравчиня постачала їй наряди – достеменно невідомо, проте моя сусідка завжди мала неперевершений вигляд. Кожного разу, коли ми зустрічалися, у моїй голові з олімпійською швидкістю пролітали думки: для чого я вчуся, для чого багато читаю і ходжу на фортепіано, коли такі, як Елька затьмарять таких, як я, назавжди; у них все складається на «відмінно», вони ніколи не плачуть і не страждають, бо неможливо страждати у такій фірмовій курточці.
Тепер Елька могла носити ліворуч на грудях охайний темно-червоний значок з профілем самі знаєте кого, а я залишалася мало того, що на кілька літ молодшою (і цього не зміниш!), а ще й з галстуком на шиї. Той галстук я як слухняна учениця підпрасовувала мало не щоранку, бо він чомусь м’явся так, ніби я всі сім уроків вертіла його навколо шиї. Думаю, це й було прихованим мотивом вступу до «веелькаесем» – мені остогидло його прасувати. А ще те, що комсомолець в моїй уяві точно вважався старшокласником, що для піонера рівноцінно слову «дорослий».
Краси і стилю Ельки нікому не наздогнати, але комсомол – це та об’єднуюча сила, яка робить нас із нею одним цілим. Я стану в ту саму шеренгу, що й незаперечно красива дівчина. І я теж одна в батьків.
«Наблизитись до краси» я змогла через два роки. Хоча на той момент Еля вже була студенткою. Не те, щоб я нав’язливо мріяла про вступ, однак солодкий щем пробрався у тіло, коли у кабінеті історії з питання вступу в комсомол зібрали кращих з кращих - найбільшу надію радянської молоді. Думаю, наша завуч Катерина Степанівна над цим не заморочувалася, а сухо й бюрократично сказала класним керівникам подати списки таких дітей. Ті також не заморочувалися, а просто попорпалися в стосиках своїх паперів та записали тих, хто добре вчився і не порушував поведінку. Якби відбір проводився більш ґрунтовно, дорослі докопалися б до злочинів, скоєних мною проти соціалістичної дійсності в початковій школі. Мало того, що я кожного Різдва обходила з колядою не тільки наш під’їзд, але половину вулиці в компанії трьох-чотирьох дівчат ( в Елі не відчиняли дверей). Був гріх більший за коляду. І він ніяк не в’яжеться з моїм табелем. З моїми табелями, за всі роки навчання. Колись у нашому класі проводили опитування, яке складалося з одного-єдиного запитання «Чи є Бог?». Так от, за результатами, я і ще одна дівчинка відповіли ствердно. Решта чи то були навчені батьками приховувати такі відповіді, чи то справді відносились до атеїстів. Зараз важко сказати, особливо, враховуючи той факт, що через тридцять років всі ці люди щонеділі ходять до церкви.
Отже, Бог є! А мене пхають в комсомол як передовичку. І ці два поняття не конфліктували в моїй голові. Я не думала тоді про витоки і цілі молодіжної організації, і навіть про те, чи воно мені треба. Комсомольський квиток був перепусткою до підліткового віку, до дискотек і поїздок, до Елі, хоч вона вже в інституті. І моя бурхлива уява малювала спільні просиджування на зборах, синхронні промовляння речівок і розпалювання вогнищ.
У кабінеті історії Катерина Степанівна монотонно розповідала нам деякий час про створення захмарноомріяної спілки, куди нам випадало небувале щастя незабаром потрапити. Потім педагогині набридло говорити і вона так само монотонно продиктувала нам все, що потрібно знати і вміти, щоб стати справжнім комсомольцем. Справжнім мені хотілося. Нехай з Елькою не вийде, то там багато-іншого цікавого буде. До того ж, час дали. Тільки роби!
І я робила. Дотепер пригадую той змарнований час, який я відгризла від книжок і прогулянок, від розмов і знайомств. Життя робило стрімкі кола, ставало все цікавішим і цікавішим. Замість того, щоб насолоджуватися ним, я зубрила статут і ще якісь дурниці, які, до речі, навіть не можна було так називати - цить! Єдине добро, що тривало все це недовго, бо нас забажали прийняти в комсомол, як приймають невизнаного генія до офіційної державної спілки – посмертно.
Я не розуміла тоді, що коїться. То була агонія комсомолу, і всі партійні ватажки (наш варіант – завучі), які колись були молодіжними лідерами та не уявляли собі, як ВЗАГАЛІ можна виховувати молоде покоління без вказівок партії, били на сполох. Вони хотіли запхати в лави ВЛКСМ якомога більше учнів, наче це могло зупинити гниття. Тепер усе виглядає смішно. А тоді ми з учнівською чемністю визубрили необхідне і з трепетом чекали, коли ж відбудеться дійство. Раптом, нас не приймуть? Ганьба! Як же тоді жити тому, хто вже не піонер, а ще не комсомолець?
Наші побоювання розвіялись. Актова зала була майже порожньою, хоча скомандували вбратися урочисто. Усіх п’ятнадцять учнів без зайвого пафосу і запитань, з якоюсь прихованою метушнею прийняли. Сказали кілька слів, почепили значки і відпустили.
Але такої усмішки, як в Ельки, на моєму обличчі не спостерігалося. Може, й добре, бо та урочистість була першою і останньою, яка пов’язувала мене з комсомолом. Дуже швидко він розлетівся, лавина перебудови і розпаду СРСР накрила всіх. За деякий час Катерина Степанівна вже цілком офіційно розшукувала тих, хто пам’ятає хоч якісь колядки чи щедрівки, бо на школі позначилося національне відродження. І жодна душа не знала, чи проливала ночами свої сльози завуч за тим, без чого не уявляла свого життя так само, як я не уявляла свого існування без Ельки.
Елька покинула інститут, як тільки вискочила заміж за рекетира, що взяв її штурмом. У дев’яностих вона каталася, як сир в маслі, а після того, як за нез’ясованих обставин за містом розстріляли її чоловіка, виїхала на роботу до Європи. Згодом батьки повмирали і все, що пов’язувало її з рідними краями, - запис у документах і мій світлий спогад про вступ до комсомолу. Хоча, чому світлий? Я досі шкодую про час, згаяний на штудіювання статуту організації, що ніколи так і не стала моєю.


2015

• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2015-06-29 18:13:44
Переглядів сторінки твору 3440
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.955 / 5.54)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.862 / 5.54)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.787
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2026.08.19 21:03
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2015-06-29 22:50:43 ]
Гарно написано! Особливо сподобалася побудова оповідання, гумор у ньому. А теперешні школярі в переважній більшості вже не знають, як виглядали комсомольські значки.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Луцик (М.К./Л.П.) [ 2015-06-30 11:00:43 ]
То й добре що не знають.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Наталка Янушевич (Л.П./М.К.) [ 2015-06-30 00:15:50 ]
Пане Богдане, дякую Вам за відгук.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Луцик (М.К./Л.П.) [ 2015-06-30 11:03:50 ]
А написано чудово! Цікаво було побачити як це тоді дітям відчувалося.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Наталка Янушевич (Л.П./М.К.) [ 2015-06-30 11:18:27 ]
Дякую Вам, пане Василю.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юхим Семеняко (Л.П./М.К.) [ 2015-06-30 23:00:09 ]
Не без "бліх".
Вони дрібні, а, можливо, і специфічно-суб'єктивні:
- що це за така "групка"? Існують синоніми, причому, кращі;
- взяти до уваги, а не "прийняти", як у Вас;
- сурядні речення (не завжди спочучник "і" є замінником коми);
- дієслово "зубрити" має кращі синоніми (товкти, човпти, визуджувати);
- ще деякі коми.
Якщо згадати про свою піонерію (це теж суб'єктивно), то можу згадати, що про галстуки забули ще за рік або 2 до комсомолії. Причини звичайні - техніка безпеки. З нас готували і токарів, і фізкультурників.
З задоволенням носили галстуки в піонерських таборах. Цілувалися - і це було гігієнічно і цнотливо.
Одним словом, цікаво.
І не без згадок.
Тему ще розкривати і розкривати. Вона інтересна і Вам під силу.
З повагою,
Ю.С.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Наталка Янушевич (Л.П./М.К.) [ 2015-07-01 16:49:32 ]
Дуже, дуже Вам дякую за аналіз твору. Біжу перечитувати. Думаю,будь-яку тему можна розширювати, а мені якраз сподобалося, що Ви про це подумали.