ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2025.04.30 14:05
Про що ти хочеш розповісти, Скрипко?
Чом смутком просякнута до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?

Артур Сіренко
2025.04.30 11:11
Доктор Марк Маркус жив самотиною в будинку на березі озера, що здивовано зазирало в Небо. Цей забутий світом і людьми будинок він колись випадково надибав під час своїх завжди несподіваних прогулянок околицями (сосновими лісами і вересовими пустищами) і п

Тетяна Левицька
2025.04.30 09:02
Якщо любиш, тоді відпусти —
Хай нап'ється він волі з надлишком!
Викинь з серця образу в затишку
І сама смак відчуй висоти!
Відпусти!

Більш за поли його не тримай!
Хоче йти, хай іде світ за очі.

Віктор Кучерук
2025.04.30 05:55
Хоч не відводжу погляд ревний
Убік подалі від спокус, –
Ще потаємних струн душевних
Не доторкаюся чомусь.
Беру невпевнено акорди
До нетривалих увертюр,
А я ж умілий і негордий,
І самобутній балагур.

Борис Костиря
2025.04.29 21:30
Так хочеться вкритися листям
Й заснути на довгі роки,
Немовби небаченим змістом,
Що з'єднує все навіки.

Так хочеться в сон зазирнути
Між грізних скелястих громадь,
Порвавши ненависні пута,

Віктор Насипаний
2025.04.29 18:36
Цілий день синок надворі.
Мамі врешті став жалітись:
- Певно, мамо, трохи хворий.
Бо живіт почав боліти.

- Бо не хочеш, хлопче, їсти.-
Каже мама до малого.-
В животі, синочку, пусто.

Іван Потьомкін
2025.04.29 18:32
Це ти, Ізраїлю, де стільки зайд перебувало,
Котрі не сіяли й не жали, ліси на шпали порубали,
Господній гріб від бозна кого визволяли
І Храм Його дощенту зруйнували...
Чи ж дивина, що болотами й колючками,
А не молочними й медовими річками
Став ти,

Артур Курдіновський
2025.04.29 16:02
Далека музо з добрими очима!
Багато під ногами кропиви!
Блукаю між рядочками сумними
У пошуках квітневої трави.

Ваш голос зігріває люті зими,
В душі зникають зболені рови.
Удвох, натхненні формами твердими,

Віктор Кучерук
2025.04.29 14:05
Коли навкруг цвіте бузок
І зеленіє пряна м'ята, -
Зробити можна швидко крок,
Який нелегко виправляти.
Тюльпани ронять пелюстки
І жалю дух стоїть в садибі,
Неначе мста за помилки,
Немов ціна за хибний вибір.

Юрій Гундарєв
2025.04.29 09:38
Дві п‘ятірки - не лише відмінно,
це не тільки наступний клас,
а й нерідко знешкоджені міни
на шляху кожного з нас.

Але попри тривожний вітер,
щоденне сиренне безсоння
вперед до жаданого світла -

Тетяна Левицька
2025.04.29 06:11
Несамовитий крик сирени, ковдра тепла,
Шахед над головою бавиться... Нестерпно...
Укрилась повністю, тремтять шибки віконні
Формальдегідом пахне смерть в повітрі — стогін.
На схід із бункера жене отар вовчисько,
Гримить і бахкає гроза — ракети близьк

Борис Костиря
2025.04.28 21:56
Людина може перевтілитися
у дельфіна.
Людина може перевтілитися
у ящірку, хранительку
мудрості. Людина може
перевтілитися в ніщо.
Різноманітні форми
перевтілення. Але як важко

С М
2025.04.28 18:31
Мало не остриг
Хайр, у невиразний день
Трохи запатлав
Типу так, але хотів не те
Не остригся, і дивуюся з чуття
Якби утримав дивацький стяг
Ніби віру, що потрібна комусь

Ярослав Чорногуз
2025.04.28 17:50
Розвалився неба п'єдестал,
На комп'ютерні розпався глюки...
Ти раніш Богинею була,
А тепер лише - ревнива злюка.

Де той поклоніння ідеал?
Що плекав у віршах я роками?
При тобі не можу назагал

Олена Побийголод
2025.04.28 14:21
Із Андрія Бєлого

Плещуть скупченням косматим
по сирих полях
кострубаті темні хати,
обсідають шлях.

Пригнобила їх неволя,

Тетяна Левицька
2025.04.28 13:26
Переповнилась чаша терпіння,
перейшов чорний кречет межу.
Може, я не твого, птахо, рівня
та, поглянь, у моєму саду

білопінно розквітнули груші —
на зеленім гіллі — білий сніг.
Не дозволю я кривдити душу,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Не анонімно
2025.04.27

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Наталка Янушевич (1974) / Проза

 Самотня грушка
Вона жила одна. Стара жінка, що разом із своєю хатою, здавалося, загубилася і в часі, і в місті. Хоча… У неї біля тої хати росла грушка.
Жінку звали Юстиною. Ніхто не питав у неї про прізвище, не з’ясовував достеменно її вік, не розпитував про родичів. У гості до неї не заходили. А чого заходити? І без відвідин все життя Юстини – як на долоні: її довга стара хата якимось невідомим островом збереглася посеред височенних дев’ятиповерхівок. Хто б не підходив до вікна, він хоч-не-хоч дивився телепередачу про день баби Юстини. Ось вона порається біля квітничка, ось тягне відро з криниці, ось перебирає щось, ось тріпає. Добре, що води в неї можна було набрати – нікому не відмовляла. Тому й знали всі її ім’я. Вона – жодного. Завжди привітно здоровкалася, проте наче й не виявляла особливого інтересу до людей. Замріяна якась була.
Худа й висока, як та її грушка, Юстина увесь день поралася по господарству. Балконні бабуні з сивими завивками, пропахлі корвалолом, зазираючи зі своїх гнізд, думали одну колективну думку: де Юстина силу бере?
А що то – сила? Вона від самого життя, від землі, від грушки. Від краси, від любові. Та й не думала Юстина про таке. Звісно, що роки своє додали, а проте не змогла б довікувати отак-о – «на поверсі». Хай і з дітьми. Краще – в своїй оселі. Хоч не було в неї ані дітей, ані чоловіка ніколи. Дав би Бог дожити, аби ніякому начальнику не спало на думку на місці її хати яку-небудь бетонну мару звести. Та й не годиться таке робити біля церкви. Але тепер чим тільки люди не дивують.
Юстині ніхто не платив, та вона доглядала за цим місцем. І хоч добрих тридцять років поруч з її старою хатою був Будинок школяра, а не церква, жінка не визнавала цього. Тобто, нікому й нічого вона не пояснювала, але для її серця тут завше був храм. Може, то була таємниця її сили: усе рідне та близьке, для тіла і для душі – поруч. І скільки Юстина себе пам’ятає, все отут. Хоча півстоліття тому вуличка була засіяна такими ж низенькими хатками. Це тепер Юстина почувається, як музейний експонат. А тоді… О, тоді…
Колись вона була закохана в Степана. До цього місця її прив’язав, а до себе – не зміг. Ніхто ніколи не скаже, в яку саме мить те почуття з’являється. Вони росли майже разом, бачилися в школі, в церкві. Вони зналися, добре зналися. Але коли Юстина вперше збагнула, що Степан – її світ, її сонце – не пригадає. І не треба, бо від того всередині тьохкати починає…
Вони приятелювали. Гарна ставна дівчина, старша в родині, і Степан, одинак, що змалку прислуговував у церкві. Навіть у буденних справах він поводився так, наче дивився на все крізь Боже Слово. Може, часу мав більше, може, матір, не перемучена клопотами, частіше могла мовити:
- Дивися, Степанку, яке то творіння Боже досконале! – і показати дитині комаху, новонароджений листочок чи краплину дощу з сонцем усередині.
Коли Степан вирішив учитися на священика, ніхто не здивувався. А як вивчився, Юстина щебетала у гурті молоді радісні вітальні слова, та отих особливих, наодинці, вимовити не наважилася. Наче, й не була надмір мовчазною, а як випадала нагода – щось до горла приступало і не давало й слова вицідити. Може, переконання, що парубок першим повинен почати балачку. Може, страх, що відкине її, Юстину, навік. Так і не відбулося між ними нічого. А коли поїхав, посадила цю грушу: як зацвіте, то дівоча доля вдасться – думала собі.
Ех, ніхто вже не дізнається на цім світі. Немає Степана. Як поїхав світ за очі – так і пропав. Долетіла тільки запізніла звістка, що арештували, у табір відправили. Тоді такого багато було.
І які б вітри не шугали над хатою Юстини – війни, злидні чи самотність – вона залишалася вірною своєму місцю. Кликали сестри за океан – не змогла. Кликали вдівці заміж – не хотіла. Боліло серце, коли церкву обдирали. Тоді ще хрест сховала, бо спалили б. Люди як могли рятували, але що доведеш тим, хто тільки нищити вмів?
А тепер… Що тепер? Молодшою працювала прибиральницею при тому Будинку школяра, все пильнувала стару церкву. Бувало, кажуть їй:
- Юстино, та чи тобі платять за те, що ти фарбуєш, білиш, миєш?
- Хто тебе просить, га, Юстино?
- Чи ти на премію розраховуєш?
Вона відмовчувалася. Що мала казати? Що тут її дім, де вона проросла корінням, та так міцно, аж крила знерухомила? Зрештою, не всі могли зрозуміти Юстину. Хтось любив її, хтось не дуже. Може, через малих, бо Юстина пильнувала, щоб дітлахи, яких завжди назбирувалося повне подвір’я, не нищили будівлю своїми щораз новішими витівками. Відганяла і від грушки, до якої восени добиралися навіть через паркан. Вона сварила, та не так, як пес, що стереже своє подвір’я, а лише щоб зберегти той маленький рідний їй клаптик землі.
- Ти поглянь: води їй не шкода, а ту грушку стереже, мов чоловіка. – зауважували глядачі з вікон.
І мало хто розумів, що дерево для Юстини було єдиною спорідненою душею.
Вона вже рідше виходила з хати. А коли виходила, видно було, як їй чимраз важче ступати доріжкою. Врешті, цілком злягла. Пані поважного віку з найближчої багатоповерхівки, жінка небайдужа і щира, наважилася постукати у двері. Вона застала геть слабу Юстину і деякий час щоденно навідувалася до неї – годувала, доглядала.
- До шпиталю не поїду, кожен має своє віджити. – неголосно відрізала господиня.
Так і обходилися – травами та процедурами.
Якось її доглядальниця принесла новину. Мовляв, люди зі всієї околиці хочуть відновити стару церкву. Вже й у кабінетах були, дозволяють, наче. Як добре, що знайшлося таке намолене місце в новому мікрорайоні.
Більшої втіхи годі шукати! Юстина ожила. Вона навіть з хати виходити почала. Попервах тільки своїм подвір’ям човгала, а згодом змогла на службу до церкви дійти. Постояла там кільканадцять хвилин – як у молодість вернулася. Нічого, що все тут по-новому. Зосталось інше, оте невимовне, що всеньку її долю окреслило.
- - - - -
Юстина прожила ще півроку. Її хату і паркан з часом знесли, утворилося одне велике церковне подвір’я. На ньому ще росте стара, як спогад, грушка, а в храмі донині зберігається хрест, так давно врятований нею від знищення.
2015

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2015-07-01 20:02:54
Переглядів сторінки твору 1346
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.955 / 5.54)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.862 / 5.54)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.814
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2024.11.21 23:47
Автор у цю хвилину відсутній