Не вміємо говорити…
Не разом, і не нарізно
І тільки в грудях виє
Біль той пекучо звичний…

Та раптом здригається простір:
Міцно вхопивши за руку,
Питаєш:
- Чого ти хочеш?? -
Крізь зуби грізно і терпко.

- Я знаю чого я хочу
Та спершу скажу зворотнє:
Нічого такого не треба
Чого б не хотів ти всім серцем.

- Ну а чого ж ти хочеш?? –
Стиснув передпліччя до болю
- Хочу всього й одразу
На тиждень… на місяць… на долю…
На вічність… на день … на хвилину…
Але при одній умові…

- Кажи вже свої умови! –
погрозу в голосі чую.
- Щоб щиро, відверто й прозоро,
Й без жодної застороги.

…завмер… і забув, що тримаєш,
А я терплю, не здаюся…
- А ти чого хочеш? – питаю… -
… зламався… ослаб… розколовся…
Потупив до долу очі…

- А дай я вгадаю, коханий?
Одвіку шукаєш те саме:
Одразу всього й бездоганно!
Шукаєш… чекаєш… я знаю…

Але, на жаль, не зі мною…
Навіщо тоді кохаєш?..

Мовчиш…
А що тут ще скажеш?

... Тиша скрегоче зубами
мов привід гуляє по полю...

- Тоді відпусти вже… благаю!..

Збілілі вуста шепочуть:
- Лети… тебе не тримаю…


Зіниці розлились по оку – твої і мої – бо горе
Зрікатися тої сили, що може звертати гори…

Чи віщий той сон, чи мара, чи хто його тепер знає?
… болючий синець на передпліччі досі ще відчуваю…


04.07.2015