Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.05
11:29
Ти знаєш, любий, ще живу,
якщо це можна так назвати.
Кошу жагучу кропиву
і вимітаю горе з хати.
Я ще тримаюся за тих,
хто заховав у душу втрати.
Ще є кому подать води
якщо це можна так назвати.
Кошу жагучу кропиву
і вимітаю горе з хати.
Я ще тримаюся за тих,
хто заховав у душу втрати.
Ще є кому подать води
2026.09.05
11:05
«ОСТАННІЙ ДЕНЬ ПОМПЕЇ: Гнів Везувію»
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Пліній Молодший – свідок катастрофи, що втілює пам'ять історії.
Марк – гордий римський патрицій, засліплений власним багатством.
Юлія – йог
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Пліній Молодший – свідок катастрофи, що втілює пам'ять історії.
Марк – гордий римський патрицій, засліплений власним багатством.
Юлія – йог
2026.09.05
07:16
І спалахи, і гуркоти,
І гар їдкий пожеж,
А ти, життям затурканий,
Утомлено живеш.
Вздовж згарищ, межи вирвами,
Повз ці й оті пости, -
Продовжуєш настирливо
То їхати, то йти.
І гар їдкий пожеж,
А ти, життям затурканий,
Утомлено живеш.
Вздовж згарищ, межи вирвами,
Повз ці й оті пости, -
Продовжуєш настирливо
То їхати, то йти.
2026.09.05
04:24
Осене! До тебе простягну
Те, що написали руки втомлені.
Я почув незайману весну
У голосовому повідомленні.
Це - відлуння молодих років,
Де бажанням пахли трави скошені.
Та чому за стіл я раптом сів
Те, що написали руки втомлені.
Я почув незайману весну
У голосовому повідомленні.
Це - відлуння молодих років,
Де бажанням пахли трави скошені.
Та чому за стіл я раптом сів
2026.09.05
04:23
У нашій країні вбивають за мову,
У нашій країні вбивають за правду.
А світ крізь картинно опущені брови
Цінує прибутки, біткоїни, нафту.
Завжди так було - не змінилось нічого.
Нависла кривавих сторіч веремія.
Не любо своє, бо в холопів чужого
У нашій країні вбивають за правду.
А світ крізь картинно опущені брови
Цінує прибутки, біткоїни, нафту.
Завжди так було - не змінилось нічого.
Нависла кривавих сторіч веремія.
Не любо своє, бо в холопів чужого
2026.09.04
22:44
птахи літали із криками
риби плавали мовчки
якого кричати рибі-от
для чого навіщо тощо
під водотовщею кригою
у будь-який час дня і ночі
сам би любив плисти рибою
де-небудь незаморочливо
риби плавали мовчки
якого кричати рибі-от
для чого навіщо тощо
під водотовщею кригою
у будь-який час дня і ночі
сам би любив плисти рибою
де-небудь незаморочливо
2026.09.04
21:47
Не помічаєш.
Повз проходиш знову.
Моя душа зривається услід,
в осінню, теплу, золоту обнову,
та раптом розбивається об лід.
І що тобі, скажи, до мого болю?
Чуже навік скалічене крило.
Повз проходиш знову.
Моя душа зривається услід,
в осінню, теплу, золоту обнову,
та раптом розбивається об лід.
І що тобі, скажи, до мого болю?
Чуже навік скалічене крило.
2026.09.04
21:24
Розгрішую усіх, хто нагрішив мені.
Скасовую чужі, свої борги вертаю.
Наснилося – ключі од раю маю,
Та ті ключі щодалі заховаю...
...Які ж бо заміцні закови ці земні.
Скасовую чужі, свої борги вертаю.
Наснилося – ключі од раю маю,
Та ті ключі щодалі заховаю...
...Які ж бо заміцні закови ці земні.
2026.09.04
18:44
поет має звичку
писати вірші
літо має звичку
пролітати непомітно
ось вчора ще був останній дзвоник
і ми ласували черешнями
а сьогодні вже причетні святкують
день шуфутінського
писати вірші
літо має звичку
пролітати непомітно
ось вчора ще був останній дзвоник
і ми ласували черешнями
а сьогодні вже причетні святкують
день шуфутінського
2026.09.04
17:40
Запливає сонце-коло
в ранішні майстерні,
де малюються святково
небеса пастельні.
Зеленіють аж за обрій
трави мерехтливі.
Цвіркуни бриньчать хоробрі
в ранішні майстерні,
де малюються святково
небеса пастельні.
Зеленіють аж за обрій
трави мерехтливі.
Цвіркуни бриньчать хоробрі
2026.09.04
16:54
Ай-не-не-не,
котить пісню краями дорога,
за кибиткою курява йде,
а циганська земля десь у Бога -
тільки він добре відає де...
Ай не гріш, не гніздечко нагріте
не замінять цигану коня,
котить пісню краями дорога,
за кибиткою курява йде,
а циганська земля десь у Бога -
тільки він добре відає де...
Ай не гріш, не гніздечко нагріте
не замінять цигану коня,
2026.09.04
14:41
Бажають пристрасті музеї,
Як вітер вітру емпірею
У відгалуженнях Морфея,
Де синергічний живопліт
І міль, що припадає пилом, —
Не вдвох, не втрьох,
Можливо, дивом —
Під давнім словом незрадливим
Як вітер вітру емпірею
У відгалуженнях Морфея,
Де синергічний живопліт
І міль, що припадає пилом, —
Не вдвох, не втрьох,
Можливо, дивом —
Під давнім словом незрадливим
2026.09.04
14:09
Останні помахи руки
Зими епічної, важкої,
Як покарання за гріхи.
Не вибратися нам із колій.
Спадають краплі й матюки.
Співає крига колискову.
Останні помахи зими,
Зими епічної, важкої,
Як покарання за гріхи.
Не вибратися нам із колій.
Спадають краплі й матюки.
Співає крига колискову.
Останні помахи зими,
2026.09.04
11:54
Лиш зустрілися і розійшлися –
Мимовільною вийшла стріча.
Та твій образ зі серцем зрісся –
Із розсудливістю протиріччя…
Глузд здоровий давно в ігнорі,
Він забути тебе шепоче.
Попри це, я тобою хворий,
Мимовільною вийшла стріча.
Та твій образ зі серцем зрісся –
Із розсудливістю протиріччя…
Глузд здоровий давно в ігнорі,
Він забути тебе шепоче.
Попри це, я тобою хворий,
2026.09.04
08:29
собі у вересневій порі. В день уродин)
Рожевим небо розцвіло… Зоря займається…
Десь мріє човник… і весло… А серце – крається…
Ну от… вже знову на порі осіннє марево,
І на руках… і на пері – рахманне зарево…
Твій біль на кінчику пера жаріє-леститься
Рожевим небо розцвіло… Зоря займається…
Десь мріє човник… і весло… А серце – крається…
Ну от… вже знову на порі осіннє марево,
І на руках… і на пері – рахманне зарево…
Твій біль на кінчику пера жаріє-леститься
2026.09.04
07:00
Спи, люба донечко, - спи, -
Сплять вже ліси та степи,
Спати слухняно лягла
Поміж сестричок бджола,
І в зоопарку бізон
Також поринув у сон.
Спи, люба донечко, - спи.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Сплять вже ліси та степи,
Спати слухняно лягла
Поміж сестричок бджола,
І в зоопарку бізон
Також поринув у сон.
Спи, люба донечко, - спи.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Микола Лукаш (1920 - 1988) /
Вірші
/
«Пісня про Нібелунгів»
Із «Пісні про Нібелунгів»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із «Пісні про Нібелунгів»
ПРИГОДА ПЕРВА
Як Крімгільда виростала собі в Бургундії
В бувальщині бувало багато чуд і див,
I витязів немало, і мужніх вояків.
Про подвиги героїв, про пишнії пири,
Про славу славних воїв послухайте тепер і ви.
В бургундському краї дівча колись росло,
Ніде такої кралі у світі не було.
Було тій красуні Крімгільда на ім'я,
I не один же левень за неї 'ддав життя.
Люба і люб'язна була оздоба дів,
Бути їй милим усякий муж хотів.
Гарна, вродлива, взір красоти,
А що вже честива - ніде другої не знайти.
Опікувались нею, скажу тепер,
Гунтер і Гернот, а третій Гізельгер.
Принци преславні, рицарі всі три,
Були опікунами своєї юної сестри.
Володарка багата була їх мати Ута,
А батько звався Данкрат - то справжній був могута:
Іще у юні роки слави скрізь зажив,
А вмерши, їм спадок великий залишив.
Були пани ласкаві шляхетні владарі,
Та ще й безмежно смілі, мужні моцарі.
Жили вони в Бургундії, у своїм краю,
Пізніш також у Гуннії не раз прославились в бою.
У Вормсі на Рейні пишали на престолі,
Було у них васалів - рицарства доволі:
Служили вірно й славно по самий по амінь,
Аж поки не погинули у ворожнечі двох княгинь.
Отак і панували три пишні королі,
Мужні, одважні, в потузі немалі.
Їм голдували левні, рицарські сини,
У службі ревні й певні, в боях не боюни.
Був там гордий Гаген і Данкварт, його брат,
I з Меца пан Ортвайн, прославлений стократ,
I два ще маркграфи - Гере й Еккеварт,
I Фолькер з Альцеї, що десятьох був варт.
За кухмистра в замку був голінний Румольт,
Йому допомагали Зіндольд і Гунольд,
Всьому вели порядок, як слід воно і личить;
Було ще там лицарства, та хто усіх їх перелічить?
За маршала був Данкварт, а його небіж,
3 Меца пан Ортвайн, був кравчим при дворі ж.
Зіндольд був підчаший, правдивий богатир,
А Гунольд - підкоморій. Пишався ними двір.
Отак і панували бургундські королі
Та рицарі-васали, буй-тури немалі;
Слави заживали, тішились добром -
Пишноту їх достоту не спишеш і пером.
Якось Крімгільді приснився дивний сон,
Мов був у неї сокіл, сизий білозор,
Та де не взялися два хижії орли,
Сокола розшарпали, їй жалю завдали.
Сон-той розказала неньці своїй Уті,
А та його з'ясила по силі і по суті:
"Сокіл, що ти мала, то благородний муж;
Він у небезпеці - жалься, Боже, наших душ!"
"Не мов мені про мужа, матінко моя,
Милощів мужчини не хочу знати я.
Хочу, щоб довіку цвіла моя краса:
Від любощів та милощів вона марніє і згаса".
"Не зарікайся, доню, бо доля тобі дасться,
На цій землі зазнаєш великого ти щастя
Од милощів мужчини: як Бог тобі пошле
Доблесного рицаря, ти житимеш незле".
"Шкода твоєї мови, паньматко, зрозумій!
Лихо від любові лучилось не одній...
Не матиму кохання, минатиму його,
Не знатиму й страждання, поки життя мого".
Крімгільда витривала отак собі й жила,
Коханням гордувала, трояндою цвіла,
Та не втекла від долі, попала в любий бран
Явився її суджений, рицар милодан.
То був той самий сокіл, що снився їй у сні,
Що мати віщувала, і на своїй рідні
Пізніш вона помстилась за його загин -
Поліг через одного не одної неньки син.
ПРИГОДА ДРУГА
Як виховувався Зігфрід
Ріс принц у Нідерландах, на Рейні, не деінде,
Отець йому був Зігмунд, а мати Зігелінда.
Їх стольний город Сантен був на самім Низу,
Яка міцна твердиня, я вже й не кажу.
Буде моє слово про левня-смільчака,
Якого вічна слава в потомності чека.
Із нього витязь виріс, рицар без доган,
Дали ж йому ту славу меч, спис і буздиган.
Зігфрідом звався удаха із удах,
Походив походом по багатьох царствах,
Хоробрим показався не в однім бою...
А як він подвизався у бургундському краю!
Ще заки юний Зігфрід дійшов мужніх літ,
Учинкам його мужнім вже дивувався світ:
Були тії вчинки у всіх на видноті,
Та гідно їх уславлять хіба майбутні співці.
Іще за молодощів, ще у юні дні
Чутки про нього чулись дивні та чудні,
Який то був кремез, який то був красунь -
Красунь немало надила та могутня юнь.
Ростили королевича, як вимагав той сан,
Кругом чеснотним викохавсь шляхетний молодан.
Став він окрасою отецької землі -
Любили його люди і великі, і малі.
От і виріс Зігфрід, став на стану,
I не одну дівицю, і не одну жону
Він до себе вабив - його любили всі,
I пишався рицар у повній силі і красі.
Як Крімгільда виростала собі в Бургундії
В бувальщині бувало багато чуд і див,
I витязів немало, і мужніх вояків.
Про подвиги героїв, про пишнії пири,
Про славу славних воїв послухайте тепер і ви.
В бургундському краї дівча колись росло,
Ніде такої кралі у світі не було.
Було тій красуні Крімгільда на ім'я,
I не один же левень за неї 'ддав життя.
Люба і люб'язна була оздоба дів,
Бути їй милим усякий муж хотів.
Гарна, вродлива, взір красоти,
А що вже честива - ніде другої не знайти.
Опікувались нею, скажу тепер,
Гунтер і Гернот, а третій Гізельгер.
Принци преславні, рицарі всі три,
Були опікунами своєї юної сестри.
Володарка багата була їх мати Ута,
А батько звався Данкрат - то справжній був могута:
Іще у юні роки слави скрізь зажив,
А вмерши, їм спадок великий залишив.
Були пани ласкаві шляхетні владарі,
Та ще й безмежно смілі, мужні моцарі.
Жили вони в Бургундії, у своїм краю,
Пізніш також у Гуннії не раз прославились в бою.
У Вормсі на Рейні пишали на престолі,
Було у них васалів - рицарства доволі:
Служили вірно й славно по самий по амінь,
Аж поки не погинули у ворожнечі двох княгинь.
Отак і панували три пишні королі,
Мужні, одважні, в потузі немалі.
Їм голдували левні, рицарські сини,
У службі ревні й певні, в боях не боюни.
Був там гордий Гаген і Данкварт, його брат,
I з Меца пан Ортвайн, прославлений стократ,
I два ще маркграфи - Гере й Еккеварт,
I Фолькер з Альцеї, що десятьох був варт.
За кухмистра в замку був голінний Румольт,
Йому допомагали Зіндольд і Гунольд,
Всьому вели порядок, як слід воно і личить;
Було ще там лицарства, та хто усіх їх перелічить?
За маршала був Данкварт, а його небіж,
3 Меца пан Ортвайн, був кравчим при дворі ж.
Зіндольд був підчаший, правдивий богатир,
А Гунольд - підкоморій. Пишався ними двір.
Отак і панували бургундські королі
Та рицарі-васали, буй-тури немалі;
Слави заживали, тішились добром -
Пишноту їх достоту не спишеш і пером.
Якось Крімгільді приснився дивний сон,
Мов був у неї сокіл, сизий білозор,
Та де не взялися два хижії орли,
Сокола розшарпали, їй жалю завдали.
Сон-той розказала неньці своїй Уті,
А та його з'ясила по силі і по суті:
"Сокіл, що ти мала, то благородний муж;
Він у небезпеці - жалься, Боже, наших душ!"
"Не мов мені про мужа, матінко моя,
Милощів мужчини не хочу знати я.
Хочу, щоб довіку цвіла моя краса:
Від любощів та милощів вона марніє і згаса".
"Не зарікайся, доню, бо доля тобі дасться,
На цій землі зазнаєш великого ти щастя
Од милощів мужчини: як Бог тобі пошле
Доблесного рицаря, ти житимеш незле".
"Шкода твоєї мови, паньматко, зрозумій!
Лихо від любові лучилось не одній...
Не матиму кохання, минатиму його,
Не знатиму й страждання, поки життя мого".
Крімгільда витривала отак собі й жила,
Коханням гордувала, трояндою цвіла,
Та не втекла від долі, попала в любий бран
Явився її суджений, рицар милодан.
То був той самий сокіл, що снився їй у сні,
Що мати віщувала, і на своїй рідні
Пізніш вона помстилась за його загин -
Поліг через одного не одної неньки син.
ПРИГОДА ДРУГА
Як виховувався Зігфрід
Ріс принц у Нідерландах, на Рейні, не деінде,
Отець йому був Зігмунд, а мати Зігелінда.
Їх стольний город Сантен був на самім Низу,
Яка міцна твердиня, я вже й не кажу.
Буде моє слово про левня-смільчака,
Якого вічна слава в потомності чека.
Із нього витязь виріс, рицар без доган,
Дали ж йому ту славу меч, спис і буздиган.
Зігфрідом звався удаха із удах,
Походив походом по багатьох царствах,
Хоробрим показався не в однім бою...
А як він подвизався у бургундському краю!
Ще заки юний Зігфрід дійшов мужніх літ,
Учинкам його мужнім вже дивувався світ:
Були тії вчинки у всіх на видноті,
Та гідно їх уславлять хіба майбутні співці.
Іще за молодощів, ще у юні дні
Чутки про нього чулись дивні та чудні,
Який то був кремез, який то був красунь -
Красунь немало надила та могутня юнь.
Ростили королевича, як вимагав той сан,
Кругом чеснотним викохавсь шляхетний молодан.
Став він окрасою отецької землі -
Любили його люди і великі, і малі.
От і виріс Зігфрід, став на стану,
I не одну дівицю, і не одну жону
Він до себе вабив - його любили всі,
I пишався рицар у повній силі і красі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Гете, Йоганн Вольфганг ФРАГМЕНТИ З «ФАУСТА» I"
• Перейти на сторінку •
"Райнер Марія Рільке Із «СОНЕТІВ ДО ОРФЕЯ»"
• Перейти на сторінку •
"Райнер Марія Рільке Із «СОНЕТІВ ДО ОРФЕЯ»"
Про публікацію
