Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Павлюк (1967) /
Вірші
Уривок із поеми-2
Контекст : http://poezia.org/ua/id/42435/
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Уривок із поеми-2
* * *
Квітнева рань.
Співають хижі птахи.
Незвані гості сходяться до нас.
У час цвітінь, державну пору краху
Весна – війна.
Свою війну я вже учора виграв
І душеньку забрав у біль і сон,
Де квіти, зорі і вогнисті тигри,
Де лонний схрон.
А тут лікують кров’ю від ілюзій,
Тирани в масках «демократ» чи «сер».
Коли мені стріляли в спину друзі,
То космос розпадавсь, як СССР.
І стогін мій, мов світло, буде довго
У ньому йти і йти кудись туди...
Де сам Дідусь по вічній Хаті човга,
Знов ліпить щось із хліба і води.
Війна вбиває музику квітневу.
Попівен провінційних чути плач.
Летять пташки і голенькі дерева.
Хрести летять...
І біси зі ствола.
А влада шинкарів у цій країні
Погубить і країну, й шинкарів.
Окраїна?..
Украйна.
Степ...
Руїна...
Душевне м’ясо.
Небо у Дніпрі.
Молився я всю ніч.
На ранок – світло.
Біль розчинився.
Біло.
Просто.
Даль.
І хочеться – щоб чесно і не підло...
І мріється – щоб мама молода...
Немає мами.
І держава... бачиш...
Війну почати легше, ніж любов.
А я із безпритульності собачої
Солідних келій так і не знайшов.
Хоча все більше монастирська пасіка
Мене голубить.
Там же мед і біль.
І Місяць в небі плюскає карасиком,
Нагулює сріблистість для весіль.
Мов сірнички з головками зеленими,
Валяються дерева молоді.
І збиті людом пам’ятники-Леніни
І кров на молодесенькій воді.
Сумна й шумна кругом і в нас погода.
Весна зі снігом.
Прірва і тоска.
І меншає в державі цій народу...
Ключі ржавіють у чужих замках.
Майбутні дні, мов букви із хмаринок,
Над горизонтом гаснуть, гаснуть, га...
Тепер усе виноситься на ринок:
Людська душа, подушка порога.
.
І важко жити...
І вмирати легко
У ці часи таких перетирань,
Що світ – немов чорнобильський лелека,
У напівсні болючім умира.
Засну і я з моїм дурненьким світом,
Що таємничий, древній, корінний.
Любив до болю землю, іскри, вітер...
Моя дорога – біла тінь струни.
Історія ж бо з крупними мазками
Мене хвилює мало – там брехня...
Над мамою росте хрестатий камінь.
Я йду з хрестом.
І пташка доганя...
Мене з хрестом догнати їй не важко.
Вона тихенько сіла на хреста.
І став хрест легший...
І душа – як пташка...
І з ангельськими крильми висота.
І кисне чорний кисень України
У золотих туманах забуття.
І знову, знову нам стріляють в спини
Під сивий космос вовчого виття.
І світло зір лимонним соком грає
У горлі тих, що впали і лежать,
Адже ніхто отут не воскресає,
Хто не навчився чесно умирать.
Ми ж міряємось болями своїми
Із ворогами й друзями тепер.
Хто біль несе найбільший –
Зі святими
Спочине в Бозі,
Коли вже помер...
Любив життя, неначе богослужбу.
За чесну битву дякував святим.
І згадував мечиська харалужного,
Який лікує душу, стертий в дим.
І вороги хвилюють кров осінню.
Я їх люблю.
Свою голублю смерть.
В чаїно-журавлинім голосінні
Минуле чорно-біле і німе.
Танцює смерть на вулицях Вкраїни.
Між кулями велика скукота...
Вони дзижчать над серцем комарино,
В якому глибиніє висота.
Поміж мечем, плачем я – тихий промінь,
Солоний спів мій без високих слів.
Рятують друзі, церква, чай із ромом...
І сіль Землі.
Моє ім'я на Бугові напишуть...
Країна хора.
Я її поет...
Як з корабля, що тоне,
Скачуть миші,
Так людські душі скачуть із планет,
Які уже втомилися крутитись
У жадібній печалі забуття.
Стою біля розбитого корита,
Немов дитя.
А наді мною журавлі і чайки.
Кругом ростуть вокзали і церкви.
П'ю чорний чай.
Смалю козацьку файку.
Дивлюсь у вир.
І вир мене вже більше не лякає.
Горить в мені лампадка золота,
Яку бабуся принесла з Почаєва?..
Не пам'ятаю.
В даль несу хреста.
Допомагаю іншим, тим, що поряд.
Мені допомагають ближні теж.
І предків кров згортається на корах.
І біль душі уже не має меж.
Лиш біль і сон.
Бодун після Майдану.
Не радують ні слава, ні хула.
І рано ще зализувати рани
У цій великій битві світла й зла.
На все я буду з космосу дивитись.
Ні смерті не боюсь і ні життя...
І квіти мені зорі, зорі – квіти...
І я уже удома, не в гостях.
Паломник я.
Попереду зірниця.
Вже осудів брехливих не боюсь.
І солодко мені дитинство сниться.
І сонячно-казково сниться Русь.
А потім сни збуваються химерно.
І плаче зірка – рибка золота.
Міняю лаври на криваві терни.
Болюче глибиніє висота.
Бо справжній Шлях земний – завжди терновий.
Розквітне терен – радісно душі.
Коли фальшиві ідоли і слово –
Небесна кров іскриться на ножі.
А я все більше з Богом, а не з вами,
Тепленькі люде, схильні до іудств.
Я не такий, як ви, бо ріс без мами.
Впадав у єресь і влітав у блуд.
Квітнева рань.
Співають хижі птахи.
Незвані гості сходяться до нас.
У час цвітінь, державну пору краху
Весна – війна.
Свою війну я вже учора виграв
І душеньку забрав у біль і сон,
Де квіти, зорі і вогнисті тигри,
Де лонний схрон.
А тут лікують кров’ю від ілюзій,
Тирани в масках «демократ» чи «сер».
Коли мені стріляли в спину друзі,
То космос розпадавсь, як СССР.
І стогін мій, мов світло, буде довго
У ньому йти і йти кудись туди...
Де сам Дідусь по вічній Хаті човга,
Знов ліпить щось із хліба і води.
Війна вбиває музику квітневу.
Попівен провінційних чути плач.
Летять пташки і голенькі дерева.
Хрести летять...
І біси зі ствола.
А влада шинкарів у цій країні
Погубить і країну, й шинкарів.
Окраїна?..
Украйна.
Степ...
Руїна...
Душевне м’ясо.
Небо у Дніпрі.
Молився я всю ніч.
На ранок – світло.
Біль розчинився.
Біло.
Просто.
Даль.
І хочеться – щоб чесно і не підло...
І мріється – щоб мама молода...
Немає мами.
І держава... бачиш...
Війну почати легше, ніж любов.
А я із безпритульності собачої
Солідних келій так і не знайшов.
Хоча все більше монастирська пасіка
Мене голубить.
Там же мед і біль.
І Місяць в небі плюскає карасиком,
Нагулює сріблистість для весіль.
Мов сірнички з головками зеленими,
Валяються дерева молоді.
І збиті людом пам’ятники-Леніни
І кров на молодесенькій воді.
Сумна й шумна кругом і в нас погода.
Весна зі снігом.
Прірва і тоска.
І меншає в державі цій народу...
Ключі ржавіють у чужих замках.
Майбутні дні, мов букви із хмаринок,
Над горизонтом гаснуть, гаснуть, га...
Тепер усе виноситься на ринок:
Людська душа, подушка порога.
.
І важко жити...
І вмирати легко
У ці часи таких перетирань,
Що світ – немов чорнобильський лелека,
У напівсні болючім умира.
Засну і я з моїм дурненьким світом,
Що таємничий, древній, корінний.
Любив до болю землю, іскри, вітер...
Моя дорога – біла тінь струни.
Історія ж бо з крупними мазками
Мене хвилює мало – там брехня...
Над мамою росте хрестатий камінь.
Я йду з хрестом.
І пташка доганя...
Мене з хрестом догнати їй не важко.
Вона тихенько сіла на хреста.
І став хрест легший...
І душа – як пташка...
І з ангельськими крильми висота.
І кисне чорний кисень України
У золотих туманах забуття.
І знову, знову нам стріляють в спини
Під сивий космос вовчого виття.
І світло зір лимонним соком грає
У горлі тих, що впали і лежать,
Адже ніхто отут не воскресає,
Хто не навчився чесно умирать.
Ми ж міряємось болями своїми
Із ворогами й друзями тепер.
Хто біль несе найбільший –
Зі святими
Спочине в Бозі,
Коли вже помер...
Любив життя, неначе богослужбу.
За чесну битву дякував святим.
І згадував мечиська харалужного,
Який лікує душу, стертий в дим.
І вороги хвилюють кров осінню.
Я їх люблю.
Свою голублю смерть.
В чаїно-журавлинім голосінні
Минуле чорно-біле і німе.
Танцює смерть на вулицях Вкраїни.
Між кулями велика скукота...
Вони дзижчать над серцем комарино,
В якому глибиніє висота.
Поміж мечем, плачем я – тихий промінь,
Солоний спів мій без високих слів.
Рятують друзі, церква, чай із ромом...
І сіль Землі.
Моє ім'я на Бугові напишуть...
Країна хора.
Я її поет...
Як з корабля, що тоне,
Скачуть миші,
Так людські душі скачуть із планет,
Які уже втомилися крутитись
У жадібній печалі забуття.
Стою біля розбитого корита,
Немов дитя.
А наді мною журавлі і чайки.
Кругом ростуть вокзали і церкви.
П'ю чорний чай.
Смалю козацьку файку.
Дивлюсь у вир.
І вир мене вже більше не лякає.
Горить в мені лампадка золота,
Яку бабуся принесла з Почаєва?..
Не пам'ятаю.
В даль несу хреста.
Допомагаю іншим, тим, що поряд.
Мені допомагають ближні теж.
І предків кров згортається на корах.
І біль душі уже не має меж.
Лиш біль і сон.
Бодун після Майдану.
Не радують ні слава, ні хула.
І рано ще зализувати рани
У цій великій битві світла й зла.
На все я буду з космосу дивитись.
Ні смерті не боюсь і ні життя...
І квіти мені зорі, зорі – квіти...
І я уже удома, не в гостях.
Паломник я.
Попереду зірниця.
Вже осудів брехливих не боюсь.
І солодко мені дитинство сниться.
І сонячно-казково сниться Русь.
А потім сни збуваються химерно.
І плаче зірка – рибка золота.
Міняю лаври на криваві терни.
Болюче глибиніє висота.
Бо справжній Шлях земний – завжди терновий.
Розквітне терен – радісно душі.
Коли фальшиві ідоли і слово –
Небесна кров іскриться на ножі.
А я все більше з Богом, а не з вами,
Тепленькі люде, схильні до іудств.
Я не такий, як ви, бо ріс без мами.
Впадав у єресь і влітав у блуд.
Контекст : http://poezia.org/ua/id/42435/
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
