Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Спритна ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє
Спритна ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Павлюк (1967) /
Вірші
Уривок із поеми
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Уривок із поеми
* * *
Замкнулось коло.
Більш уже нема
Мене отого, що недавно...
Стерто.
Мені було видіння: даль, зима...
Тіла під снігом – як листи в конвертах.
Луна душі метається, як звір.
Секундна стрілка зраджує годинну.
Та ти, мій друже, їм обом повір,
Задумавшись над часом на хвилину...
Хвилинна стрілка – гладіус епох –
Іскриться та ікриться в циферблаті.
Присядьмо, друже, вип'ємо на трьох.
Ми з часом гладіолусно у блаті.
Ця свистопляска також промине.
Вона боїться світла й мого болю.
Хто більше любить – більш страждає...
Нерв...
Мій шлях – як нерв, єдна мене з добою.
Печаль, як сука, лащиться до ніг.
І холодно у душу, хоч і літо...
Та знову я на білому коні –
Як золотий землі і неба злиток.
Броджу по світу.
Слухаю зорю.
Шумлять ліси, як ріки, стогнуть дзвони.
А я, мов книга, скоро догорю.
А світ – мов крига...
У сльозі потоне.
Чиясь душа – закопаний вогонь.
Моя ж – лампадка між людьми і Богом.
А я питаю ангела свого,
Чи правильна моя терпка дорога.
Іду за ним.
Лечу уже за ним.
Гріхи мої і пузо заважають.
Між нашим-вашим, грішним і святим,
Усім, всіма, кого люблю, прощаю.
Думки мої, мов гнізда на церквах,
А серце ніжне – мов бджола п'є воду...
Як жити далі?
Як зоря?
Трава?
Затаєна печаль мого народу,
Що тепла-тепла,
Як сльоза сльози,
Солодка, як закопана горілка...
Іскряться в чорнім небі Терези
І важать біль мій.
І мовчить мобілка.
Мені так добре, як вона мовчить.
Я не самотній.
Я з моїм Всевишнім.
А вічність сконцентровується в мить.
А мить – як вишня,
Що потіша і око, і уста,
Ще й рай душі нагадує краплинно.
До болю глибиніє висота –
Як сік шипшини.
Народ сьогодні просто заблудивсь.
Ікони й листя тихо кровоточать.
А пам'ять серця, наче тінь води,
Яка тому і сива, що пророча.
Приматкобоживсь.
Проти всіх пішов.
І переміг...
І смерть мені, як свято.
І манить світло, наче Божа кров,
Коли душі моїй холоднувато.
А президенти вже мене смішать.
Юродивих все більше поважаю.
Мені все ближче покаянний тать,
Ніж той, хто бреше, чия хата скраю.
Я шок ношу в собі багато літ.
Моє коріння дістає до магми.
І моляться останні журавлі,
Пір'їнно пролітаючи над нами.
А чорна меса вітряних ворон
Тут зостається...
Апокаліптично.
Дурна війна.
Молитва.
Чорний сон.
Я не боюсь.
Мені уже космічно.
Зійшлись на мить всі стрілки золоті:
Секундна і хвилинна, і годинна.
Хотів поетом бути в цім житті,
Тепер же старцем...
Дивна я людина...
Замкнулось коло.
Більш уже нема
Мене отого, що недавно...
Стерто.
Мені було видіння: даль, зима...
Тіла під снігом – як листи в конвертах.
Луна душі метається, як звір.
Секундна стрілка зраджує годинну.
Та ти, мій друже, їм обом повір,
Задумавшись над часом на хвилину...
Хвилинна стрілка – гладіус епох –
Іскриться та ікриться в циферблаті.
Присядьмо, друже, вип'ємо на трьох.
Ми з часом гладіолусно у блаті.
Ця свистопляска також промине.
Вона боїться світла й мого болю.
Хто більше любить – більш страждає...
Нерв...
Мій шлях – як нерв, єдна мене з добою.
Печаль, як сука, лащиться до ніг.
І холодно у душу, хоч і літо...
Та знову я на білому коні –
Як золотий землі і неба злиток.
Броджу по світу.
Слухаю зорю.
Шумлять ліси, як ріки, стогнуть дзвони.
А я, мов книга, скоро догорю.
А світ – мов крига...
У сльозі потоне.
Чиясь душа – закопаний вогонь.
Моя ж – лампадка між людьми і Богом.
А я питаю ангела свого,
Чи правильна моя терпка дорога.
Іду за ним.
Лечу уже за ним.
Гріхи мої і пузо заважають.
Між нашим-вашим, грішним і святим,
Усім, всіма, кого люблю, прощаю.
Думки мої, мов гнізда на церквах,
А серце ніжне – мов бджола п'є воду...
Як жити далі?
Як зоря?
Трава?
Затаєна печаль мого народу,
Що тепла-тепла,
Як сльоза сльози,
Солодка, як закопана горілка...
Іскряться в чорнім небі Терези
І важать біль мій.
І мовчить мобілка.
Мені так добре, як вона мовчить.
Я не самотній.
Я з моїм Всевишнім.
А вічність сконцентровується в мить.
А мить – як вишня,
Що потіша і око, і уста,
Ще й рай душі нагадує краплинно.
До болю глибиніє висота –
Як сік шипшини.
Народ сьогодні просто заблудивсь.
Ікони й листя тихо кровоточать.
А пам'ять серця, наче тінь води,
Яка тому і сива, що пророча.
Приматкобоживсь.
Проти всіх пішов.
І переміг...
І смерть мені, як свято.
І манить світло, наче Божа кров,
Коли душі моїй холоднувато.
А президенти вже мене смішать.
Юродивих все більше поважаю.
Мені все ближче покаянний тать,
Ніж той, хто бреше, чия хата скраю.
Я шок ношу в собі багато літ.
Моє коріння дістає до магми.
І моляться останні журавлі,
Пір'їнно пролітаючи над нами.
А чорна меса вітряних ворон
Тут зостається...
Апокаліптично.
Дурна війна.
Молитва.
Чорний сон.
Я не боюсь.
Мені уже космічно.
Зійшлись на мить всі стрілки золоті:
Секундна і хвилинна, і годинна.
Хотів поетом бути в цім житті,
Тепер же старцем...
Дивна я людина...
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
