Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.16
15:31
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
2026.05.16
13:25
Про "мудрий вкраїнський нарід"
Давно позабути вже слід.
І про "древню націю" теж-
Бо вже їдуть сюди з Бангладеш,
Із Індії, із Пакистану-
Їсти нашу сметану,
Жерти наш хліб і сало,
Давно позабути вже слід.
І про "древню націю" теж-
Бо вже їдуть сюди з Бангладеш,
Із Індії, із Пакистану-
Їсти нашу сметану,
Жерти наш хліб і сало,
2026.05.16
11:28
було нам добре під зірками
були ідеї під парами
і вистачало мелодрами
реально
весна тендітна пелюстками
кохав і я тебе оксано
ми бавились в аероплана
часами
були ідеї під парами
і вистачало мелодрами
реально
весна тендітна пелюстками
кохав і я тебе оксано
ми бавились в аероплана
часами
2026.05.16
11:25
Спливала ніч жарка й загайна,
я додивлявсь останні сни,
аж тут явилась звістка файна:
вернувсь товариш із війни.
Часи тягнулися марудні,
тримали справи клопіткі,
та все ж ми стрілись пополудні
я додивлявсь останні сни,
аж тут явилась звістка файна:
вернувсь товариш із війни.
Часи тягнулися марудні,
тримали справи клопіткі,
та все ж ми стрілись пополудні
2026.05.16
10:55
Як прикро те, що рік минає,
Що час зміта все навкруги
Шаленим штормом небокраю,
Змішавши води й береги.
Летять епохи серпантином,
Немовби мить, за роком рік.
І бачить чоловік дитинно
Юрбу самотніх і калік.
Що час зміта все навкруги
Шаленим штормом небокраю,
Змішавши води й береги.
Летять епохи серпантином,
Немовби мить, за роком рік.
І бачить чоловік дитинно
Юрбу самотніх і калік.
2026.05.16
10:49
НЕЖДАНА: СМЕРТЬ ПІД КУПОЛАМИ
Поки законні діти князя вчили латину та готувалися до європейських королівств, маленька Неждана бігала босоніж по піску Десни і наливалася красою як дика рожа. Вона була тінню утраченого кохання Ярославової юності, про яку
2026.05.16
09:25
скажи! – приречені чи ще!?-
голодні, без одежі, босі,
але з надією на Досі,
як Іов в притчі із нічим,
долають відчуття буття
і , ремствуючи на пророче,
як черви, що пролізли в очі,
голодні, без одежі, босі,
але з надією на Досі,
як Іов в притчі із нічим,
долають відчуття буття
і , ремствуючи на пророче,
як черви, що пролізли в очі,
2026.05.16
09:10
Здавалося, не стрінемось з тобою,
хоч вий білугою від болю та наруги.
Моя печаль горою кам'яною,
бентежним океаном — хвиля туги.
Приходиш уві сні в сорочці білій.
Хоча за спиною лелечі крила,
я добре знаю, що осиротіли
хоч вий білугою від болю та наруги.
Моя печаль горою кам'яною,
бентежним океаном — хвиля туги.
Приходиш уві сні в сорочці білій.
Хоча за спиною лелечі крила,
я добре знаю, що осиротіли
2026.05.16
07:37
По той бік стін
Ледь чутний дзвін
Без перемін
Звучить: Дзінь... Дзінь...
Буває, грім,
Злякавши дім,
Стихає в нім
Німім, живім.
Ледь чутний дзвін
Без перемін
Звучить: Дзінь... Дзінь...
Буває, грім,
Злякавши дім,
Стихає в нім
Німім, живім.
2026.05.15
19:24
Під союзом, що укладали юдеї з Богом,
Першим поставив свій підпис
Нехем’я-Тіршата, син Хахаліт та Цідкіягу .
...Вдивлявсь Нехем’я в рукотворне диво -
Відбудований Єрусалим із Храмом -
І промайнули перед ним два з лишком роки.
Той день, коли почув о
Першим поставив свій підпис
Нехем’я-Тіршата, син Хахаліт та Цідкіягу .
...Вдивлявсь Нехем’я в рукотворне диво -
Відбудований Єрусалим із Храмом -
І промайнули перед ним два з лишком роки.
Той день, коли почув о
2026.05.15
17:00
тут бував
прадавній ліс
повен радості
і сліз
небо лоскотав
верхів'ям
потопав
у птахоспів'ї
прадавній ліс
повен радості
і сліз
небо лоскотав
верхів'ям
потопав
у птахоспів'ї
2026.05.15
15:44
її знайшли
всього опісля
повішаною
десь на вишні
недалік
чому на вишні
ми не зрозуміли
я вішався би сам
всього опісля
повішаною
десь на вишні
недалік
чому на вишні
ми не зрозуміли
я вішався би сам
2026.05.15
13:13
Шкіра чобіт і колонська вода
Свічадо ~ вікно де жила самота
Довкола неї саду квіт
Пурпур кармін фіолет і блакить
Прийшла мертвою далі у безвість пішла
Сад зачинився квіт поїла іржа
На стіні того саду легенда вістить
Свічадо ~ вікно де жила самота
Довкола неї саду квіт
Пурпур кармін фіолет і блакить
Прийшла мертвою далі у безвість пішла
Сад зачинився квіт поїла іржа
На стіні того саду легенда вістить
2026.05.15
13:04
Ти виростаєш із пітьми
суцвіттям бузку з весни
як спогад у дослід.
Коли ми були ще дітьми,
ти вголос читала сни
як вірші дорослі.
Телепортуєшся вкотре
суцвіттям бузку з весни
як спогад у дослід.
Коли ми були ще дітьми,
ти вголос читала сни
як вірші дорослі.
Телепортуєшся вкотре
2026.05.15
11:39
Усе зруйновано. Життя колишнє
Розбите вщент, нема шляху назад.
Лиш круком прокричить торішнє лихо
І возвістить новітній листопад.
Будинки зносять і асфальт здирають.
Зітліли гасла дужі та малі.
Листок впаде, немов квиток до раю,
Розбите вщент, нема шляху назад.
Лиш круком прокричить торішнє лихо
І возвістить новітній листопад.
Будинки зносять і асфальт здирають.
Зітліли гасла дужі та малі.
Листок впаде, немов квиток до раю,
2026.05.15
11:00
Від заздрості, образи й туги
Застряг у горлі вчорашній вареник.
Моєї бездарності єдина заслуга -
Про талановитих "Жебрацький денник".
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Застряг у горлі вчорашній вареник.
Моєї бездарності єдина заслуга -
Про талановитих "Жебрацький денник".
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.05.14
2026.05.13
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Павлюк (1967) /
Вірші
* * *
Знов язичеський сум, християнська невиспана радість.
Мов сльозину по шрамі, я долю до Бога гонив.
Ще тепліє душа, як гніздо на радянській сільраді,
І збуваються предківські сни.
Горні духу вершини дзвенять у мені та іскряться.
Відболіло.
Пройшло.
Зачепило коріння крилом.
Риб Сузір’я вгорі.
І смакує людині ікра ця.
У аптеці душі дивні трави – немов з НЛО.
Бунт і бинт у бутті.
Ніж і ніжність.
І промисел Божий.
Всього, всього було.
А зостався тепер автомат...
І сльоза, і горілка, й кровинка,
І ночі тривожні.
І малинове щось, таємниче,
Якого нема.
Маска, миска, мазок білим золотом по водяному.
З гріхолюбною плоттю змагання один на один.
Із лампадкою в серці, без диму і дому...
Я ж бо трохи із пісні, а трохи з води.
Материнської ласки не знав я, батьківського вчення.
Як умів, так і жив, у країні, що тяжко вмира...
Після світу й до світу лиш слів магнетичних жменя
Ще рятують від відчаю, наче березу кора.
Я шукав ті слова, щоби світ увібрали, як губки.
І знаходив, і квасив, як дід мій капусту, гриби...
Біля слів моїх будуть нащадки, немов біля грубки,
Гріти душі свої і тіла – отих душ гроби.
Страх розвію, як дим.
Полюблю ворогів, як себе я.
І медовий льодок із душі, наче скло, упаде.
Мій «Паломник» в епосі засвітиться, як епопея,
Для отих он і тих, не народжених ще людей.
Ну а зараз мені все одно, що говорять люди.
Прокляла мене стерва.
Я дякую всім за все.
Не було мене довго.
І скоро знову не буде.
Стану світлом.
У цьому сенс.
24 трав. 15.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Знов язичеський сум, християнська невиспана радість.
Мов сльозину по шрамі, я долю до Бога гонив.
Ще тепліє душа, як гніздо на радянській сільраді,
І збуваються предківські сни.
Горні духу вершини дзвенять у мені та іскряться.
Відболіло.
Пройшло.
Зачепило коріння крилом.
Риб Сузір’я вгорі.
І смакує людині ікра ця.
У аптеці душі дивні трави – немов з НЛО.
Бунт і бинт у бутті.
Ніж і ніжність.
І промисел Божий.
Всього, всього було.
А зостався тепер автомат...
І сльоза, і горілка, й кровинка,
І ночі тривожні.
І малинове щось, таємниче,
Якого нема.
Маска, миска, мазок білим золотом по водяному.
З гріхолюбною плоттю змагання один на один.
Із лампадкою в серці, без диму і дому...
Я ж бо трохи із пісні, а трохи з води.
Материнської ласки не знав я, батьківського вчення.
Як умів, так і жив, у країні, що тяжко вмира...
Після світу й до світу лиш слів магнетичних жменя
Ще рятують від відчаю, наче березу кора.
Я шукав ті слова, щоби світ увібрали, як губки.
І знаходив, і квасив, як дід мій капусту, гриби...
Біля слів моїх будуть нащадки, немов біля грубки,
Гріти душі свої і тіла – отих душ гроби.
Страх розвію, як дим.
Полюблю ворогів, як себе я.
І медовий льодок із душі, наче скло, упаде.
Мій «Паломник» в епосі засвітиться, як епопея,
Для отих он і тих, не народжених ще людей.
Ну а зараз мені все одно, що говорять люди.
Прокляла мене стерва.
Я дякую всім за все.
Не було мене довго.
І скоро знову не буде.
Стану світлом.
У цьому сенс.
24 трав. 15.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
