Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.07
12:05
оса влітає
лупиться у скло
минають спаси
вицвітають квіти
не спиться
радше умирається
в це літо
усе для того
лупиться у скло
минають спаси
вицвітають квіти
не спиться
радше умирається
в це літо
усе для того
2026.08.07
11:54
Холодний вітер люто свище
Із потойбіччя, з царства снів,
Роздмухуючи попелище
Старих ідей, старих вождів.
Ніхто цей епос не напише.
Перо - у реготі вогнів.
Холодний вітер продиктує
Із потойбіччя, з царства снів,
Роздмухуючи попелище
Старих ідей, старих вождів.
Ніхто цей епос не напише.
Перо - у реготі вогнів.
Холодний вітер продиктує
2026.08.07
07:27
Лука вогка та зелена,
Різнотравна і м'яка, -
Досі зваблює натхненням
Чуйну душу письмака.
Тут найлегше зрозуміти
Нині можете і ви
Всю безкраю ніжність квітів
Та піддатливість трави.
Різнотравна і м'яка, -
Досі зваблює натхненням
Чуйну душу письмака.
Тут найлегше зрозуміти
Нині можете і ви
Всю безкраю ніжність квітів
Та піддатливість трави.
2026.08.06
20:14
Лунная поляна
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.
2026.08.06
17:39
Вже давно у лісах Амазонії
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
2026.08.06
15:33
Дід у вицвілій мазепинці на клас подивився.
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
2026.08.06
15:09
У липневому номері "Української Літературної Газети" надруковано магістральний вінок із моєї корони сонетів "Смарагдова тиша". Це для мене, дійсно, подія. Пригадуються слова та погрози деяких авторів Поетичних Майстерень, наших провідних новаторів-про
2026.08.06
14:28
Острів Епштейна в далекому морі.
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
2026.08.06
14:27
Лускаті хмари - окуні рожеві.
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
2026.08.06
12:01
Суд історії на балконі палацу
Клеопатра увірвалася на відкриту терасу палацу, де Цезар спостерігав за пожежею. Її сукня з найтоншого китайського шовку тріпотіла на вітрі, а важке золоте намисто-пектораль із зображенням крилатої Ісіди тремтіло від част
2026.08.06
11:52
для чого епатаж
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
2026.08.06
07:59
Коли ми розумом своїм
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
2026.08.06
07:21
Вітер розвіяв туман над покосами,
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
2026.08.05
23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
2026.08.05
22:02
Сіре місто це
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
2026.08.05
21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Павлюк (1967) /
Вірші
* * *
Знов язичеський сум, християнська невиспана радість.
Мов сльозину по шрамі, я долю до Бога гонив.
Ще тепліє душа, як гніздо на радянській сільраді,
І збуваються предківські сни.
Горні духу вершини дзвенять у мені та іскряться.
Відболіло.
Пройшло.
Зачепило коріння крилом.
Риб Сузір’я вгорі.
І смакує людині ікра ця.
У аптеці душі дивні трави – немов з НЛО.
Бунт і бинт у бутті.
Ніж і ніжність.
І промисел Божий.
Всього, всього було.
А зостався тепер автомат...
І сльоза, і горілка, й кровинка,
І ночі тривожні.
І малинове щось, таємниче,
Якого нема.
Маска, миска, мазок білим золотом по водяному.
З гріхолюбною плоттю змагання один на один.
Із лампадкою в серці, без диму і дому...
Я ж бо трохи із пісні, а трохи з води.
Материнської ласки не знав я, батьківського вчення.
Як умів, так і жив, у країні, що тяжко вмира...
Після світу й до світу лиш слів магнетичних жменя
Ще рятують від відчаю, наче березу кора.
Я шукав ті слова, щоби світ увібрали, як губки.
І знаходив, і квасив, як дід мій капусту, гриби...
Біля слів моїх будуть нащадки, немов біля грубки,
Гріти душі свої і тіла – отих душ гроби.
Страх розвію, як дим.
Полюблю ворогів, як себе я.
І медовий льодок із душі, наче скло, упаде.
Мій «Паломник» в епосі засвітиться, як епопея,
Для отих он і тих, не народжених ще людей.
Ну а зараз мені все одно, що говорять люди.
Прокляла мене стерва.
Я дякую всім за все.
Не було мене довго.
І скоро знову не буде.
Стану світлом.
У цьому сенс.
24 трав. 15.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Знов язичеський сум, християнська невиспана радість.
Мов сльозину по шрамі, я долю до Бога гонив.
Ще тепліє душа, як гніздо на радянській сільраді,
І збуваються предківські сни.
Горні духу вершини дзвенять у мені та іскряться.
Відболіло.
Пройшло.
Зачепило коріння крилом.
Риб Сузір’я вгорі.
І смакує людині ікра ця.
У аптеці душі дивні трави – немов з НЛО.
Бунт і бинт у бутті.
Ніж і ніжність.
І промисел Божий.
Всього, всього було.
А зостався тепер автомат...
І сльоза, і горілка, й кровинка,
І ночі тривожні.
І малинове щось, таємниче,
Якого нема.
Маска, миска, мазок білим золотом по водяному.
З гріхолюбною плоттю змагання один на один.
Із лампадкою в серці, без диму і дому...
Я ж бо трохи із пісні, а трохи з води.
Материнської ласки не знав я, батьківського вчення.
Як умів, так і жив, у країні, що тяжко вмира...
Після світу й до світу лиш слів магнетичних жменя
Ще рятують від відчаю, наче березу кора.
Я шукав ті слова, щоби світ увібрали, як губки.
І знаходив, і квасив, як дід мій капусту, гриби...
Біля слів моїх будуть нащадки, немов біля грубки,
Гріти душі свої і тіла – отих душ гроби.
Страх розвію, як дим.
Полюблю ворогів, як себе я.
І медовий льодок із душі, наче скло, упаде.
Мій «Паломник» в епосі засвітиться, як епопея,
Для отих он і тих, не народжених ще людей.
Ну а зараз мені все одно, що говорять люди.
Прокляла мене стерва.
Я дякую всім за все.
Не було мене довго.
І скоро знову не буде.
Стану світлом.
У цьому сенс.
24 трав. 15.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
