Коли ти ввійшла, я напевне знав, яка у тебе душа -
свіжа й терпка, мов апельсинова цедра,
таку ховають у складки суконь, щоб запах пристрасті нікого не спокушав,
навіть якщо остання - надмірно щедра.

Коли ти ввійшла, я відчував на смак
твоє ягідне серце крізь панцир корсету й ребер.
Я був переконаний, що творитиму знову,
однак
нікого більше не малюватиму, окрім тебе.

Ти натомість бажала тільки один портрет -
цей намір мені у скронях місячний кратер виїв,
між нами замість сполучника "і" стояло лише "тире" -
там, де твоя обручка змикалась кільцем на шиї.

Ти приходила щосуботи, стукаючи підборами об бруківку біля мого вікна,
стримано посміхалась, поспіхом переступала поріг,
і в безладі акварельно гірких кімнат
лишала по собі післясмак, який я так натхненно беріг.

Я довго і ніжно віддавав тебе полотну,
намагався вкласти у нього хоча б мізерну частку своїх нудотно-болючих ночей
боявся, якщо в гарячу каву твого волосся без зайвих розмов пірну,
одразу мене зсередини обпече...

Між нами напнулася осінь, мов пуповина,
годувала мене тижнями, самотою, а на сніданок - мокрим опалим листям...
Скажи, скільки б коштувала твоя оголена спина,
якщо б я платив поцілунками тільки кистю?


Останній мазок лягав на твій комір, неначе жертва,
благаю, заший мене навіки в своїх рукавичках,
щоб пальці взимку не мерзли.

Впадати у відчай - надто погана звичка,
якщо я все життя кохатиму тебе пензлем.

2012