“Ви прийшли непрохані
і підете неподяковані”
(Із кінофільму Леоніда Осики “Захар Беркут)

Я не просив нікого до світлиці,
А ви зайшли. І затремтів мій стіл...
Ви в темноту сховали, скрили лиця,
І говір ваш неприязно хрустів.

Мене скувала дика, тайна сила,
І кров текла із пальців рук моїх, -
Мене колола, мучила горила,
А ви в собі душили хриплий сміх.

Я чув крізь сон, як, ніби ненароком,
Дихнула смерть, заблимала в пітьмі, -
В світлиці тхнуло 37 – им роком...
І враз мерці з’явилися німі.

Вони горилі руки покрутили,
Пришельців ницих позбивали з ніг,
Вони світлицю сріблом освітили,
Вони злобу прогнали за поріг.

А я лежав безпомічно і тихо,
Бо смерть приходить і відходить геть,
Та не відходить від народу лихо,
Яке приносить, родить страх і смерть.

Нема кому вкраїнців захистити,
Окрім борців, понищених давно.
То як мені за ними не тужити,
Коли й мені гірку судьбу дано?