ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
2024.04.18
05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
2024.04.17
09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
2024.04.17
08:45
А-ж гілля гнеться бузу від суцвіть,
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Вірші
Дмитро Паламарчук
Народився 22 серпня 1914 р. в с. Івангороді Христинівського району на Черкащині в селянській родині.
У 1939 р. закінчив літературний факультет Одеського педінституту і був призваний до лав Радянської армії. В 1941 р. потрапив в оточення і полон. Йому вдалося втекти і приєднатися до загонів ОУН-УПА, де працював у пропагандистському відділі.
Д. Паламарчук був заарештований НКВС у 1944 р. і засуджений до десяти років таборів. У 1948 р. Його перевели до табору в м. Інті (Комі АРСР).
У 1954 р. був звільнений. Повернувся в Україну у 1958 р. У 1960–1970-х рр. зазнав переслідувань,
змушений був в основному виступати в царині поетичного перекладу. Перекладав вірші чеських,словацьких, польських та англійських поетів на українську мову. Його перу належить повний переклад українською мовою сонетів Шекспіра (1966). Власних віршів майже не писав.
У 1990 р. Д. Паламарчуку була присуджена премія ім. М. Рильського за кращий художній
переклад творів світової літератури. Член НСПУ.
Помер 1998 р. Вулиця в Ірпені, на якій жив перекладач і поет Д. Х. Паламарчук, названа його ім’ям.
Думок мені утримати несила,
Як зрине ніч — тривала тут пора.
В снігах росте Батиєва гора,
У тундрі зводиться Савур-могила.
Це ти встаєш, Вітчизно, серцю мила,
На обрії, де Скорпій догора.
І я в снігах бреду, немов мара,
Що в хуртовинну пору заблудила.
Вітри всю ніч на легкому крилі
Несуть вістки із рідної землі,
Їх слухає, розкинувшись шатром,
Полярна ніч над вічно мерзлим краєм:
То мати в горі плаче над Дніпром,
Німий граніт під Каневом ридає.
1948 р.
***
О, Господи,
Як в цім краю страшному
Мені до волі-воленьки дожить?
Таж поїзд той,
Що їхать ним додому,
Іще залізною
Рудою десь лежить.
1948 р.
***
На сіні пахучім, на свіжій соломі
З тобою поруч в далекі дні
Зростали ми в отчім домі,
Як дві горошини в стручку однім.
За шкоду котрогось карали обох,
Ми плакали разом, хоч били одного.
Один захворіє — ми ліки слабого,
Діливши між себе, приймали вдвох.
І долю лукаву просили весь час,
Щоб шлях нам один стелила,
Щоб радощі й горе порівну ділила.
І доля, відчувши, погнала нас
В країну мертву і пусту
Шляхом одним, як ми просили:
Мене — закутого в Інту,
Тебе ж без пут, зате — в могилу.
1949 р.
***
Ти за село мене провів,
Над полем скошеної вики
Без сліз, зітхання і без слів
Простились мовчки і навіки.
І жить судилося мені
В тісній труні — в страшній пустині —
Та згадувать далекі дні,
Ятрань-ріку і небо синє.
Путі мої, що замело
Давно до батьківської хати.
В серпневий вечір за село
Не вийдеш ти мене стрічати,
Разом не сядем біля столу
У домі отчім при свічі,
Прийди ж хоч мертвий в тундру голу
Та поговоримо вночі.
1950 р.
***
Торую вперто шлях додому
Крізь тундру, що лягла без меж.
Роки ідуть, і ти десь ждеш
Мене, далека, невідома...
Любов, неприязнь? Що несеш
Для мене ти у серці свому?
Шляхи до краю дорогого**
Так важко класти крізь дроти,
Як важко, рідна, віднайти
Мені мости до серця твого.
1950 р.
***
Ми тут її в снігу й болоті клали.
Знесилені, зі впалими грудьми
В наметах ми похідної тюрми
Знаходили спочинок нетривалий.
Драбиною у безконечність шпали
Ложилися. В обіймищах зими
Разив надсадний труд усіх.
І ми, скоривши смерть, нескорені вмирали.
Так путь простерлася. Крізь тундри лоно
У ніч густу гуркочуть ешелони.
А нам під стук коліс в полоні мли
Повік здригатися в пустині голій:
Це ж ми отут — ні, не з своєї волі —
На місце шпал під рейками лягли.
1949 р.
***
Я долю не кляну лиху,
І кращої мені не треба.
Прийдеться — впаду на шляху,
Якщо цей шлях веде до тебе.
Мій краю рідний! Не з ганеби —
Мене з вигнання стрінеш ти,
Я десять літ іду до тебе
Крізь каземати і дроти.
Нехай дорога через роки
Лягла на жорсткому камені,
До тебе вперто йтиму, доки
Я на землі, а не вона на мені.
1950 р.
Ні, не загинеш ти безслідно
В німім безславії своїм.
Во гніві правім і Святім
Воспрянеш ти, мій краю рідний,
Дніпровських круч гранітом мідним
Зведешся з попелу руїн
В красі і силі над землею.
Цей день гряде, і буде він
Останнім днем ганьби твоєї,
Твого безпросвітку. О мій
Далекий краю, знявши руки,
За кров, безчестіє і муки —
За все воздай! Нехай Ваал,
Доки злочинства слід не стерся,
На новім страшнім Нюренберзі
Дасть відповідь за Косарал, —
Шлях на Голгофу, шлях кривавий, —
За Кодню, Крути, за Полтаву,
За твій тисячолітній плач.
…І страждущі вернуться діти
З чужих засніжених країв,
І ти приймеш до лона їх,
І дощ пройде, і будуть зріти
Зелені пажиті твої
На полі вольному.
1950 р.
***
Мені легшає в неволі,
Як їх я складаю.
Т. Шевченко
В путі важкій я пісні не покину,
Вона — як меч, як прапор у борні.
Півшляху трудного в самотині
Я з нею прямував, не гнувши спини.
Можливо, йдучи другу половину,
Померти тут судилося мені.
Як свідки мук залишаться пісні,
Їх не вмістить ні в яку домовину.
Дні пролетять, важкі минуть літа,
Мене забудуть всі і навіть та,
Що поклялась ніколи не забути.
Та з криги вічної — північних пут —
До рідних скель усе-таки дійдуть
Коли-небудь пісні мої закуті.
1950 р.
***
Дніпровських круч звелись стрімкі масиви
Із лозняків п’янких у висоту.
Я хату бачу батьківську, просту,
Круті яри і посивілі ниви.
Там голос мій мужнів. Я був щасливий,
Хоча і звідав гостре в пору ту —
Весь біль невдач, поразок гіркоту,
Святих безумств нескорені пориви.
Тепер із вигнання — так може буть —
До дому отчого кладучи путь,
По ній дійду до мерзлої могили,
Та вірю: мирний був би сон мені,
Коли б під голови на чужині
Із круч дніпровських камінь положили.
1950 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дмитро Паламарчук
Народився 22 серпня 1914 р. в с. Івангороді Христинівського району на Черкащині в селянській родині.
У 1939 р. закінчив літературний факультет Одеського педінституту і був призваний до лав Радянської армії. В 1941 р. потрапив в оточення і полон. Йому вдалося втекти і приєднатися до загонів ОУН-УПА, де працював у пропагандистському відділі.
Д. Паламарчук був заарештований НКВС у 1944 р. і засуджений до десяти років таборів. У 1948 р. Його перевели до табору в м. Інті (Комі АРСР).
У 1954 р. був звільнений. Повернувся в Україну у 1958 р. У 1960–1970-х рр. зазнав переслідувань,
змушений був в основному виступати в царині поетичного перекладу. Перекладав вірші чеських,словацьких, польських та англійських поетів на українську мову. Його перу належить повний переклад українською мовою сонетів Шекспіра (1966). Власних віршів майже не писав.
У 1990 р. Д. Паламарчуку була присуджена премія ім. М. Рильського за кращий художній
переклад творів світової літератури. Член НСПУ.
Помер 1998 р. Вулиця в Ірпені, на якій жив перекладач і поет Д. Х. Паламарчук, названа його ім’ям.
Думок мені утримати несила,
Як зрине ніч — тривала тут пора.
В снігах росте Батиєва гора,
У тундрі зводиться Савур-могила.
Це ти встаєш, Вітчизно, серцю мила,
На обрії, де Скорпій догора.
І я в снігах бреду, немов мара,
Що в хуртовинну пору заблудила.
Вітри всю ніч на легкому крилі
Несуть вістки із рідної землі,
Їх слухає, розкинувшись шатром,
Полярна ніч над вічно мерзлим краєм:
То мати в горі плаче над Дніпром,
Німий граніт під Каневом ридає.
1948 р.
***
О, Господи,
Як в цім краю страшному
Мені до волі-воленьки дожить?
Таж поїзд той,
Що їхать ним додому,
Іще залізною
Рудою десь лежить.
1948 р.
***
На сіні пахучім, на свіжій соломі
З тобою поруч в далекі дні
Зростали ми в отчім домі,
Як дві горошини в стручку однім.
За шкоду котрогось карали обох,
Ми плакали разом, хоч били одного.
Один захворіє — ми ліки слабого,
Діливши між себе, приймали вдвох.
І долю лукаву просили весь час,
Щоб шлях нам один стелила,
Щоб радощі й горе порівну ділила.
І доля, відчувши, погнала нас
В країну мертву і пусту
Шляхом одним, як ми просили:
Мене — закутого в Інту,
Тебе ж без пут, зате — в могилу.
1949 р.
***
Ти за село мене провів,
Над полем скошеної вики
Без сліз, зітхання і без слів
Простились мовчки і навіки.
І жить судилося мені
В тісній труні — в страшній пустині —
Та згадувать далекі дні,
Ятрань-ріку і небо синє.
Путі мої, що замело
Давно до батьківської хати.
В серпневий вечір за село
Не вийдеш ти мене стрічати,
Разом не сядем біля столу
У домі отчім при свічі,
Прийди ж хоч мертвий в тундру голу
Та поговоримо вночі.
1950 р.
***
Торую вперто шлях додому
Крізь тундру, що лягла без меж.
Роки ідуть, і ти десь ждеш
Мене, далека, невідома...
Любов, неприязнь? Що несеш
Для мене ти у серці свому?
Шляхи до краю дорогого**
Так важко класти крізь дроти,
Як важко, рідна, віднайти
Мені мости до серця твого.
1950 р.
***
Ми тут її в снігу й болоті клали.
Знесилені, зі впалими грудьми
В наметах ми похідної тюрми
Знаходили спочинок нетривалий.
Драбиною у безконечність шпали
Ложилися. В обіймищах зими
Разив надсадний труд усіх.
І ми, скоривши смерть, нескорені вмирали.
Так путь простерлася. Крізь тундри лоно
У ніч густу гуркочуть ешелони.
А нам під стук коліс в полоні мли
Повік здригатися в пустині голій:
Це ж ми отут — ні, не з своєї волі —
На місце шпал під рейками лягли.
1949 р.
***
Я долю не кляну лиху,
І кращої мені не треба.
Прийдеться — впаду на шляху,
Якщо цей шлях веде до тебе.
Мій краю рідний! Не з ганеби —
Мене з вигнання стрінеш ти,
Я десять літ іду до тебе
Крізь каземати і дроти.
Нехай дорога через роки
Лягла на жорсткому камені,
До тебе вперто йтиму, доки
Я на землі, а не вона на мені.
1950 р.
Ні, не загинеш ти безслідно
В німім безславії своїм.
Во гніві правім і Святім
Воспрянеш ти, мій краю рідний,
Дніпровських круч гранітом мідним
Зведешся з попелу руїн
В красі і силі над землею.
Цей день гряде, і буде він
Останнім днем ганьби твоєї,
Твого безпросвітку. О мій
Далекий краю, знявши руки,
За кров, безчестіє і муки —
За все воздай! Нехай Ваал,
Доки злочинства слід не стерся,
На новім страшнім Нюренберзі
Дасть відповідь за Косарал, —
Шлях на Голгофу, шлях кривавий, —
За Кодню, Крути, за Полтаву,
За твій тисячолітній плач.
…І страждущі вернуться діти
З чужих засніжених країв,
І ти приймеш до лона їх,
І дощ пройде, і будуть зріти
Зелені пажиті твої
На полі вольному.
1950 р.
***
Мені легшає в неволі,
Як їх я складаю.
Т. Шевченко
В путі важкій я пісні не покину,
Вона — як меч, як прапор у борні.
Півшляху трудного в самотині
Я з нею прямував, не гнувши спини.
Можливо, йдучи другу половину,
Померти тут судилося мені.
Як свідки мук залишаться пісні,
Їх не вмістить ні в яку домовину.
Дні пролетять, важкі минуть літа,
Мене забудуть всі і навіть та,
Що поклялась ніколи не забути.
Та з криги вічної — північних пут —
До рідних скель усе-таки дійдуть
Коли-небудь пісні мої закуті.
1950 р.
***
Дніпровських круч звелись стрімкі масиви
Із лозняків п’янких у висоту.
Я хату бачу батьківську, просту,
Круті яри і посивілі ниви.
Там голос мій мужнів. Я був щасливий,
Хоча і звідав гостре в пору ту —
Весь біль невдач, поразок гіркоту,
Святих безумств нескорені пориви.
Тепер із вигнання — так може буть —
До дому отчого кладучи путь,
По ній дійду до мерзлої могили,
Та вірю: мирний був би сон мені,
Коли б під голови на чужині
Із круч дніпровських камінь положили.
1950 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію