Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Вірші
Іван Світличний
Народився на Донеччині в с. Половинкине Старобільського району Луганської області 20 вересня 1929 року.
Після закінчення середньої школи в 1947 р. вступив до українського відділення філологічного факультету Харківського університету. З 1952 до 1955 рр. навчався в аспірантурі Інституту літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР. У цей час опублікував низку літературознавчих статей у періодичних виданнях.
Вперше заарештований в 1965 р. за антирадянську пропаганду та агітацію. 1966 р. І. Світличного через брак доказівбуло випущено. 13 січня 1972 р. І. Світличного вдруге було заарештовано за цією ж статтею, засуджено на сім років таборів суворого режиму
та п’ять років заслання.
Із заслання І.Світличний повернувся дуже хворим, проте до останніх днів свого життя
займався літературною роботою.
25 жовтня 1992 року Івана Світличного не стало. Похований в Києві на Байковому цвинтарі.
Ищите и обрящете...
Святе Письмо
Стою — як мати народила:
Без трусиків, без панталон,
Точнісінько, як Аполлон
Безличний. А сержант без мила
Поліз у рот, у афедрон,
Пильнує, стерво, щоб бацила
Антирежимності не звила
Гнізда крамоли. Шмон є шмон.
Сержант шмонає по порядку
І кожну латку, кожну складку,
І кожен рубчик, кожен шов.
Штани, труси, матню, холоші.
Немов — пардон — шукає воші...
Та чорта пухлого знайшов.
***
Не ті, сержанте, вже шмонали,
Ти проти них шмаркач єси,
Спецнатреновані носи
Винюхували кримінали,
Редактори — сановні пси,
І цензори — старі шакали,
Не в заді — в задумах шукали.
А ще й аматори краси
В цивільному... Та шкода й праці.
Собачий труд — під хвіст собаці.
А, може, той... бацил нема.
І нас на понт беруть даремно?
Бо що як скажуть: «Діло темне:
І служба йде, й пуста тюрма».
Дайте мені свободу
Або дайте мені вмерти.
Свободу не втікати з бою,
Свободу чесності в бою,
Любити те, що сам люблю,
А не підказане тобою,
Свободу за любов мою
Хоч і накласти головою,
А бути все ж самим собою,
Не проміняю на твою,
Ліврейну, жебрану, ледачу,
Вертку, замацану, як здачу,
Свободу хама й холуя.
Несу свободу в суд, за ґрати,
Мою від мене не забрати —
І здохну, а вона — моя.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Іван Світличний
Народився на Донеччині в с. Половинкине Старобільського району Луганської області 20 вересня 1929 року.
Після закінчення середньої школи в 1947 р. вступив до українського відділення філологічного факультету Харківського університету. З 1952 до 1955 рр. навчався в аспірантурі Інституту літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР. У цей час опублікував низку літературознавчих статей у періодичних виданнях.
Вперше заарештований в 1965 р. за антирадянську пропаганду та агітацію. 1966 р. І. Світличного через брак доказівбуло випущено. 13 січня 1972 р. І. Світличного вдруге було заарештовано за цією ж статтею, засуджено на сім років таборів суворого режиму
та п’ять років заслання.
Із заслання І.Світличний повернувся дуже хворим, проте до останніх днів свого життя
займався літературною роботою.
25 жовтня 1992 року Івана Світличного не стало. Похований в Києві на Байковому цвинтарі.
Ищите и обрящете...
Святе Письмо
Стою — як мати народила:
Без трусиків, без панталон,
Точнісінько, як Аполлон
Безличний. А сержант без мила
Поліз у рот, у афедрон,
Пильнує, стерво, щоб бацила
Антирежимності не звила
Гнізда крамоли. Шмон є шмон.
Сержант шмонає по порядку
І кожну латку, кожну складку,
І кожен рубчик, кожен шов.
Штани, труси, матню, холоші.
Немов — пардон — шукає воші...
Та чорта пухлого знайшов.
***
Не ті, сержанте, вже шмонали,
Ти проти них шмаркач єси,
Спецнатреновані носи
Винюхували кримінали,
Редактори — сановні пси,
І цензори — старі шакали,
Не в заді — в задумах шукали.
А ще й аматори краси
В цивільному... Та шкода й праці.
Собачий труд — під хвіст собаці.
А, може, той... бацил нема.
І нас на понт беруть даремно?
Бо що як скажуть: «Діло темне:
І служба йде, й пуста тюрма».
Дайте мені свободу
Або дайте мені вмерти.
Свободу не втікати з бою,
Свободу чесності в бою,
Любити те, що сам люблю,
А не підказане тобою,
Свободу за любов мою
Хоч і накласти головою,
А бути все ж самим собою,
Не проміняю на твою,
Ліврейну, жебрану, ледачу,
Вертку, замацану, як здачу,
Свободу хама й холуя.
Несу свободу в суд, за ґрати,
Мою від мене не забрати —
І здохну, а вона — моя.
"Як може народ називатися народом, коли ворогів називає воріженьками?"- вперше почув я од Івана Світличного в його затишній квартирі.
Гадаю, що Поет не сказав би це сьогодні, бо ворог, що підступно суне з півночі- тепер тільки ворог.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
