Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Вірші
Ірина Калинець
Народилася 6 грудня 1940 р.у Львові. Після закінчення середньої школи два роки працювала на виробництві. Час навчання на слов’янському відділі філологічного факультету Львівського університету припав на хрущовську «відлигу». Отримавши диплом, викладала на підготовчих курсах Львівського політехнічного інституту. Публікувала вірші для дітей у періодичних виданнях. Під час другої хвилі брежнєвських репресій за виступи на захист переслідуваних діячів культури 1970 р. звільнена з роботи. 12.01.1972 р. заарештована.
Слідчі не змогли довести її причетність до групи В. Чорновола та участь у виданні нелегального журналу «Український вісник». Але у липні 1972 р. Ірину Калинець було засуджено за ст. 62 КК УРСР («антирадянська агітація і пропаганда») до шести років ув’язнення в таборах суворого режиму та трьох років заслання. Через півроку такий самий вирок отримав її чоловік. Їхня маленька донька була розлучена з батьками на 9 років. Ув’язнення відбувала в таборі ЖХ-385/3 (сел. Барашево, Мордовія). Брала участь у всіх акціях жіночої політзони. Заслання відбувала разом з чоловіком у Читинській області. Повернувшись до Львова у 1981 р., почала виснажливу боротьбу за прописку і працевлаштування, одночасно бере активну участь у пробудженні вільного культурного та громадського життя Львова. 1990 р. її обирають депутатом Верховної Ради України. З травня 1990 р. працює начальником Львівського обласного
управління освіти. 1992–1994 рр. — голова підкомісії в Комісії ВР з питань освіти. У 1998 р. за громадську діяльність її визнано «Героїнею світу» (США, Ротчестер), 2000 р. нагороджено орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня.
Померла внаслідок тяжкої і тривалої недуги на 72-му році життя 31 липня 2012 р. у м. Львові.
***
І я бездомна, любі побратими,
душа моя гірка, як чорна їдь.
Я заздрю вам — оцій малій могилі,
що одиноко правдою стоїть.
Куди я йду разом із світом хтивим,
рабиня відчаю і власної скорботи?
Мій добрий друже, друже мій єдиний,
під зорями чужими і жорстокими
до тебе ще приходить Батьківщина,
якої тут віддавна вже не маємо...
З чиїх же рук ласкавих нині
землі своєї кров’ю запричащаємось?
***
Василеві Стусові
Ще того віку вистачить. Ще того
життя полинного, щоб вік перебрести,
лишивши цю пустелю, як хрести
лишають на могилах... Злого,
найзлішого не вигадати дня,
ніж цей, розп’ятий на дротах ослизлих...
Як тільки вечорова тінь забризне
на обрій неба, я твоє ім’я
повторюю в молитві. Шепіт гасне,
як гаснуть зорі в світанковій млі.
Ще того віку вистачить для щастя
прийти і вмерти на своїй землі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ірина Калинець
Народилася 6 грудня 1940 р.у Львові. Після закінчення середньої школи два роки працювала на виробництві. Час навчання на слов’янському відділі філологічного факультету Львівського університету припав на хрущовську «відлигу». Отримавши диплом, викладала на підготовчих курсах Львівського політехнічного інституту. Публікувала вірші для дітей у періодичних виданнях. Під час другої хвилі брежнєвських репресій за виступи на захист переслідуваних діячів культури 1970 р. звільнена з роботи. 12.01.1972 р. заарештована.
Слідчі не змогли довести її причетність до групи В. Чорновола та участь у виданні нелегального журналу «Український вісник». Але у липні 1972 р. Ірину Калинець було засуджено за ст. 62 КК УРСР («антирадянська агітація і пропаганда») до шести років ув’язнення в таборах суворого режиму та трьох років заслання. Через півроку такий самий вирок отримав її чоловік. Їхня маленька донька була розлучена з батьками на 9 років. Ув’язнення відбувала в таборі ЖХ-385/3 (сел. Барашево, Мордовія). Брала участь у всіх акціях жіночої політзони. Заслання відбувала разом з чоловіком у Читинській області. Повернувшись до Львова у 1981 р., почала виснажливу боротьбу за прописку і працевлаштування, одночасно бере активну участь у пробудженні вільного культурного та громадського життя Львова. 1990 р. її обирають депутатом Верховної Ради України. З травня 1990 р. працює начальником Львівського обласного
управління освіти. 1992–1994 рр. — голова підкомісії в Комісії ВР з питань освіти. У 1998 р. за громадську діяльність її визнано «Героїнею світу» (США, Ротчестер), 2000 р. нагороджено орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня.
Померла внаслідок тяжкої і тривалої недуги на 72-му році життя 31 липня 2012 р. у м. Львові.
***
І я бездомна, любі побратими,
душа моя гірка, як чорна їдь.
Я заздрю вам — оцій малій могилі,
що одиноко правдою стоїть.
Куди я йду разом із світом хтивим,
рабиня відчаю і власної скорботи?
Мій добрий друже, друже мій єдиний,
під зорями чужими і жорстокими
до тебе ще приходить Батьківщина,
якої тут віддавна вже не маємо...
З чиїх же рук ласкавих нині
землі своєї кров’ю запричащаємось?
***
Василеві Стусові
Ще того віку вистачить. Ще того
життя полинного, щоб вік перебрести,
лишивши цю пустелю, як хрести
лишають на могилах... Злого,
найзлішого не вигадати дня,
ніж цей, розп’ятий на дротах ослизлих...
Як тільки вечорова тінь забризне
на обрій неба, я твоє ім’я
повторюю в молитві. Шепіт гасне,
як гаснуть зорі в світанковій млі.
Ще того віку вистачить для щастя
прийти і вмерти на своїй землі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
