Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.04
10:55
СОН ДОВЖИНОЮ У ВІЧНІСТЬ
(замість Післямови)
Минуло майже дві тисячі років. Вулкан, який колись за лічені години стер з обличчя землі одне з найбагатших міст імперії, давно заспокоївся і покрився новим шаром зелені. Але під цим товстим, багат
2026.10.04
10:54
В юрбі знайти його не можу,
У інтернетних чатах теж.
Скажи мені, далекий Боже,
Де віднайти могильний хрест?
Можливо, син спочив у гаю
Чи на заплавині ріки?
Я полечу і позбираю
Його стражденні кісточки.
У інтернетних чатах теж.
Скажи мені, далекий Боже,
Де віднайти могильний хрест?
Можливо, син спочив у гаю
Чи на заплавині ріки?
Я полечу і позбираю
Його стражденні кісточки.
2026.10.04
07:14
Ключ журавлиний у небі курличе,
Мов за собою гукає мене
В край, де в озерах життя таємниче
Обігріває світіння ясне.
Там невідомо нічого про осінь
І не буває ніколи зими, -
Звідти весною тепло нам приносить
Птаство, якому радіємо ми.
Мов за собою гукає мене
В край, де в озерах життя таємниче
Обігріває світіння ясне.
Там невідомо нічого про осінь
І не буває ніколи зими, -
Звідти весною тепло нам приносить
Птаство, якому радіємо ми.
2026.10.03
22:37
ось побіжний віршик
зліплений експромтом
без використання
інструментів ші
щось подібне пишуть
радше у вівторок
тексти для суботи
вишуканіші
зліплений експромтом
без використання
інструментів ші
щось подібне пишуть
радше у вівторок
тексти для суботи
вишуканіші
2026.10.03
20:45
Прожилки в листочках - неначе дієзи,
Що літо палке підняли на пів тону.
По-іншому дихає осінь червона,
Замовкли фокстроти. Звучать полонези.
Високі тополі, тендітні берези
Приміряли зрілості жовту корону.
Прожилки в листочках - неначе дієзи,
Що літо палке підняли на пів тону.
По-іншому дихає осінь червона,
Замовкли фокстроти. Звучать полонези.
Високі тополі, тендітні берези
Приміряли зрілості жовту корону.
Прожилки в листочках - неначе дієзи,
2026.10.03
19:56
Тягніться, очі, за Ель Греко,
Спирайтесь, спини, на довгі сходні,
Кидайтесь в ноги густим смерекам,
Під стріхи лізьте в страху господнім.
Немов премудрість годинникарства
Шляхами манівців, без бою,
Хто знає, на які штукарства
Спирайтесь, спини, на довгі сходні,
Кидайтесь в ноги густим смерекам,
Під стріхи лізьте в страху господнім.
Немов премудрість годинникарства
Шляхами манівців, без бою,
Хто знає, на які штукарства
2026.10.03
17:05
Ховаючи свої веснянi роси,
Блукаючи у лабiринтi сну,
Душа губила свої довгi коси
I випадково вiднайшла луну.
Гудуть навколо голосами оси
Та свою ложку меду облизну.
З усiх сторiн летять чутки, доноси
Блукаючи у лабiринтi сну,
Душа губила свої довгi коси
I випадково вiднайшла луну.
Гудуть навколо голосами оси
Та свою ложку меду облизну.
З усiх сторiн летять чутки, доноси
2026.10.03
13:57
Коли ж відбудеться отой стрибок,
Що рівновагу зірве і порушить?
Розплутається бісівський клубок,
І розвінчається мораль дворушна.
Замість мистецтва ницість і лубок
Панують, наче пісня дроворуба.
Пишу, пишу життя, немов роман,
Що рівновагу зірве і порушить?
Розплутається бісівський клубок,
І розвінчається мораль дворушна.
Замість мистецтва ницість і лубок
Панують, наче пісня дроворуба.
Пишу, пишу життя, немов роман,
2026.10.03
13:29
Одна хмара – за Йордан,
Друга на Єгипет.
Хай і сусідським деревам
Буде що напитись.
Хай і в них росте трава
Тричі на покоси...
Господь Бог не забува
Хто помочі просить.
Друга на Єгипет.
Хай і сусідським деревам
Буде що напитись.
Хай і в них росте трава
Тричі на покоси...
Господь Бог не забува
Хто помочі просить.
2026.10.03
12:50
як у дитини печалі дрібні
усе, що захочеш, я куплю тобі
грай кокетку, та знай мила все ж
між рук мені, легко, не утечеш
навіть коні не відтягнуть мене
шалені коні не відтягнуть мене
я помічав твій біль неясний
усе, що захочеш, я куплю тобі
грай кокетку, та знай мила все ж
між рук мені, легко, не утечеш
навіть коні не відтягнуть мене
шалені коні не відтягнуть мене
я помічав твій біль неясний
2026.10.03
12:33
Рядки лягають на папір
легким курсивом,
творю з думок чутливий вірш
у ніч вразливу.
Заповнюю шрифтами лист,
тло порожнечі —
цвяхами у блокнот вп'ялись
сюжети речень.
легким курсивом,
творю з думок чутливий вірш
у ніч вразливу.
Заповнюю шрифтами лист,
тло порожнечі —
цвяхами у блокнот вп'ялись
сюжети речень.
2026.10.03
10:17
КАРЛ БРЮЛЛОВ: полотно «ОСТАННІЙ ДЕНЬ ПОМПЕЇ»
або «…остання мить ПОМПЕЇ…»
…І в цю останню, найстрашнішу хвилину Помпеї перестали бути містом окремих людей. Вулкан за мить змив різницю між золотом патриціїв і лахміттям бідняків, між вірою в Христа та с
2026.10.03
09:42
Вже тиша в саду цвіткунами сюрчить,
в павутинці сріблястій — зупинена мить,
вже втому шепоче вечірня зоря
і мене милота обіймає твоя.
А завтра вже бабине літо — привіт! —
буйнобарвного світла крізь місто політ.
І знов ми відчиним для казки вікно,
в павутинці сріблястій — зупинена мить,
вже втому шепоче вечірня зоря
і мене милота обіймає твоя.
А завтра вже бабине літо — привіт! —
буйнобарвного світла крізь місто політ.
І знов ми відчиним для казки вікно,
2026.10.03
06:17
Давай поговоримо чесно і щиро
Про те, що найбільше хвилює обох:
Чому в дні прийдешні втрачаємо віру
І де у мовчанні ховається Бог?
Можливо, Всевишній втомився від криків
Та наших шалених і злих молитов, -
Чи, може, не бачить крізь темряву віку
Тих
Про те, що найбільше хвилює обох:
Чому в дні прийдешні втрачаємо віру
І де у мовчанні ховається Бог?
Можливо, Всевишній втомився від криків
Та наших шалених і злих молитов, -
Чи, може, не бачить крізь темряву віку
Тих
2026.10.03
00:51
Ми одне від одного далеко.
Сон змінився на ранковий крах.
Ти очолюєш бібліотеку
Кращу за усі - на Небесах.
Дивиться на місто біла хмара,
І спостерігає добрий Бог,
Як старанно пишеш формуляри
Сон змінився на ранковий крах.
Ти очолюєш бібліотеку
Кращу за усі - на Небесах.
Дивиться на місто біла хмара,
І спостерігає добрий Бог,
Як старанно пишеш формуляри
2026.10.02
21:55
Ще не торкнула сивина осіння
Брюнета-осокора темних скронь ,
Рудої вільхи не горить вогонь
І соковиті під вербою тіні.
Смиренне у прощальнім омовінні
Росою, що тримається до півдня,
Стихає літо в царині осонь.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Брюнета-осокора темних скронь ,
Рудої вільхи не горить вогонь
І соковиті під вербою тіні.
Смиренне у прощальнім омовінні
Росою, що тримається до півдня,
Стихає літо в царині осонь.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Вірші
Борис Антоненко-Давидович
Народився 5 серпня 1899 р. в передмісті міста Ромни — Засуллі (тепер Сумської області) в родині робітника-залізничника. Закінчив Охтирську гімназію (1917).Навчався на фізико-математичному факультеті Харківського університету, історико-філологічному факультеті Київського університету. Брав участь у визвольній боротьбі 1917–1920 рр.: служив у лавах Запорізького корпусу (1918) і Армії Директорії 1919 р. Обіймав посаду коменданта Мелітополя(1918). Очолював відділ освіти Охтирського району. Був членом УКП, після її ліквідації до жодної
партії не належав. Працював у редакціях, входив до літературної групи «Ланка» (МАРС). 5.01.1935 р. заарештований та за сфабрикованою справою засуджений до вищої міри покарання, яку замінили на десять років таборів. Провини не визнав.
Ув’язнення відбував у Сиблазі, Бамлазі (Урульга), під час війни перебував у СІЗО Букачачлага,потім працював у табірній шахті, що істотно підірвало здоров’я. Відбувши термін, повернувся в Україну, але в 1946 р. був знову засуджений на довічне заслання. У 1957 р. повернувся до Києва.
Реабілітований, поновлений у Спілці письменників. Через відмову свідчити на процесі В. Мороза його перестають друкувати (тобто позбавляють можливості заробітку), цькують у пресі.
До самої смерті, що настала 9 травня 1984 року, Б. Д. Антоненко-Давидович вимушений животіти на скромну пенсію. Через п’ять років після його смерті в Україні виходить книга художньої прози —«Смерть. Сибірські новели. Завищені оцінки», за яку посмертно в 1992 р. присуджено Державну премію ім. Т. Г. Шевченка.
***
Вже кінчається день, і немає вогнів,
Щоб здолати темряву ночі.
Скоро, скоро вже смерть затамує мій біль
І закриє натруджені очі.
Та я чую вже гуркіт далеких подій,
Де звитяжці не знатимуть спину.
Де з могили, з руїни, із мрій
Піднесуть до життя Україну.
1943–1944 рр.
***
Ти не шукай мене між юнаків,
Що підуть, сміючись, до бою,
Ні серед мертвих, що в бою
Лежать, розкидані по полю.
Я весь в майбутньому,
В тих гомінких роках,
Що прийдуть пізно або рано,
Я вийду теж на битий шлях,
Щоб стати месником
Пліч-о-пліч з вами.
І як нездоланий козак,
Якого привид сіє жах,
Хай промайне тоді в степах
Моє ім’я, як пізня кара.
І хай помститься разом з вами
За нашу смерть і наші рани.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Борис Антоненко-Давидович
Народився 5 серпня 1899 р. в передмісті міста Ромни — Засуллі (тепер Сумської області) в родині робітника-залізничника. Закінчив Охтирську гімназію (1917).Навчався на фізико-математичному факультеті Харківського університету, історико-філологічному факультеті Київського університету. Брав участь у визвольній боротьбі 1917–1920 рр.: служив у лавах Запорізького корпусу (1918) і Армії Директорії 1919 р. Обіймав посаду коменданта Мелітополя(1918). Очолював відділ освіти Охтирського району. Був членом УКП, після її ліквідації до жодної
партії не належав. Працював у редакціях, входив до літературної групи «Ланка» (МАРС). 5.01.1935 р. заарештований та за сфабрикованою справою засуджений до вищої міри покарання, яку замінили на десять років таборів. Провини не визнав.
Ув’язнення відбував у Сиблазі, Бамлазі (Урульга), під час війни перебував у СІЗО Букачачлага,потім працював у табірній шахті, що істотно підірвало здоров’я. Відбувши термін, повернувся в Україну, але в 1946 р. був знову засуджений на довічне заслання. У 1957 р. повернувся до Києва.
Реабілітований, поновлений у Спілці письменників. Через відмову свідчити на процесі В. Мороза його перестають друкувати (тобто позбавляють можливості заробітку), цькують у пресі.
До самої смерті, що настала 9 травня 1984 року, Б. Д. Антоненко-Давидович вимушений животіти на скромну пенсію. Через п’ять років після його смерті в Україні виходить книга художньої прози —«Смерть. Сибірські новели. Завищені оцінки», за яку посмертно в 1992 р. присуджено Державну премію ім. Т. Г. Шевченка.
***
Вже кінчається день, і немає вогнів,
Щоб здолати темряву ночі.
Скоро, скоро вже смерть затамує мій біль
І закриє натруджені очі.
Та я чую вже гуркіт далеких подій,
Де звитяжці не знатимуть спину.
Де з могили, з руїни, із мрій
Піднесуть до життя Україну.
1943–1944 рр.
***
Ти не шукай мене між юнаків,
Що підуть, сміючись, до бою,
Ні серед мертвих, що в бою
Лежать, розкидані по полю.
Я весь в майбутньому,
В тих гомінких роках,
Що прийдуть пізно або рано,
Я вийду теж на битий шлях,
Щоб стати месником
Пліч-о-пліч з вами.
І як нездоланий козак,
Якого привид сіє жах,
Хай промайне тоді в степах
Моє ім’я, як пізня кара.
І хай помститься разом з вами
За нашу смерть і наші рани.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
