Народився 5 серпня 1899 р. в передмісті міста Ромни — Засуллі (тепер Сумської області) в родині робітника-залізничника. Закінчив Охтирську гімназію (1917).Навчався на фізико-математичному факультеті Харківського університету, історико-філологічному факультеті Київського університету. Брав участь у визвольній боротьбі 1917–1920 рр.: служив у лавах Запорізького корпусу (1918) і Армії Директорії 1919 р. Обіймав посаду коменданта Мелітополя(1918). Очолював відділ освіти Охтирського району. Був членом УКП, після її ліквідації до жодної
партії не належав. Працював у редакціях, входив до літературної групи «Ланка» (МАРС). 5.01.1935 р. заарештований та за сфабрикованою справою засуджений до вищої міри покарання, яку замінили на десять років таборів. Провини не визнав.
Ув’язнення відбував у Сиблазі, Бамлазі (Урульга), під час війни перебував у СІЗО Букачачлага,потім працював у табірній шахті, що істотно підірвало здоров’я. Відбувши термін, повернувся в Україну, але в 1946 р. був знову засуджений на довічне заслання. У 1957 р. повернувся до Києва.
Реабілітований, поновлений у Спілці письменників. Через відмову свідчити на процесі В. Мороза його перестають друкувати (тобто позбавляють можливості заробітку), цькують у пресі.
До самої смерті, що настала 9 травня 1984 року, Б. Д. Антоненко-Давидович вимушений животіти на скромну пенсію. Через п’ять років після його смерті в Україні виходить книга художньої прози —«Смерть. Сибірські новели. Завищені оцінки», за яку посмертно в 1992 р. присуджено Державну премію ім. Т. Г. Шевченка.

***
Вже кінчається день, і немає вогнів,
Щоб здолати темряву ночі.
Скоро, скоро вже смерть затамує мій біль
І закриє натруджені очі.
Та я чую вже гуркіт далеких подій,
Де звитяжці не знатимуть спину.
Де з могили, з руїни, із мрій
Піднесуть до життя Україну.

1943–1944 рр.
***
Ти не шукай мене між юнаків,
Що підуть, сміючись, до бою,
Ні серед мертвих, що в бою
Лежать, розкидані по полю.
Я весь в майбутньому,
В тих гомінких роках,
Що прийдуть пізно або рано,
Я вийду теж на битий шлях,
Щоб стати месником
Пліч-о-пліч з вами.
І як нездоланий козак,
Якого привид сіє жах,
Хай промайне тоді в степах
Моє ім’я, як пізня кара.
І хай помститься разом з вами
За нашу смерть і наші рани.