Кара Господь за невіру не тільки невігласів, а й мудреців.
Так сталося й з рабі Хоні Гамеаґелем.
Скільки не намагався праведник збагнути суть вірша: «Коли повертав Господь з полону Сіон, нам здавалося, що то був сон» (Псалом 125:1).
«Чи ж можливе таке,- питав укотре рабі себе, щоб сімдесят літ брести уві сні?»
Подорожуючи, побачив якось праведник літнього чоловіка, що саджав рожкове дерево.
«Коли почне плодоносить?»- запитав рабі, поблагословивши садівника.
«Через сімдесят літ».
«І ти певен, що скуштуєш ?»
Не припиняючи роботу, замість відповісти садівник на те: «Бачиш, дитиною я застав рожкове дерево, бозна ким посаджене. Тому-то хочу, щоб і онуки мої й правнуки ласували плодами, як і я».
Тільки здвигнув плечима рабі тай присів обіч підобідати. Не зуздрився, як скліпило очі. Прокинувся, не відаючи скільки спав. Озирнувся і побачив чоловіка, схожого на того, з ким розмовляв до сну. Той збирав плоди з дерева. Для певності спитав:
«Це ти саджав?»
«Ні, то, мабуть, дід мій».
«Невже я так довго спав?»- подумав рабі.
Почав шукати віслюка, щоб добратись додому. Пам’ятав, як сідав їсти, що пустив його пастись. Був один він, а тепер – цілий табун...А його віслюка нема...
Добрів до своєї оселі тай питає незнайомого юнака:
«Син Хоні Гамеаґеля вдома?»
«Ні, він умер. А я його онук».
«А ти ким будеш, чоловіче добрий?»- спитала молодиця, зачувши голоси на подвір’ї.
«Я Хоні Гамеаґель».
«Іди собі з Богом, добродію!»- тільки й сказала жінка, повертаючись у господу.
Прийшов рабі в академію, де зажив слави мудреця, котрому підвладні були найскладніші питання ягадуту і чує крізь прочинені двері:
«Це тлумачення таке ж, як і за часів Хоні Гамеаґеля».
«Так це ж я !»- вигукнув рабі, переступивши поріг.
Вчені з подивом подивились на незнайомця і занурились в книги.
P.S.
Невдовзі рабі Хоні Гамеаґель помер.