
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.07
08:14
Додала лише печалі
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.
2025.07.06
22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
2025.07.06
18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
2025.07.06
16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
2025.07.06
10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
2025.07.06
05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Вірші
Олесь Бердник
Народився 27 листопада 1926 р. у с. Вавилове Снігурівського району Херсонської (нині Миколаївської) області.
Учасник Великої Вітчизняної війни в 1944–1945 рр., рядовий. Воював на боці Радянської армії та був поранений. 1949 р. закінчив театр-студію ім. І. Франка (Київ).
Працював актором і сценаристом у провінційних театрах. 1950 р. був репресований за виступ на відкритих партійних зборах театру ім. І. Франка під час кампанії боротьби з космополітизмом, звинувачений у зраді Батьківщині. Покарання відбував у Печорському, Воркутинському та Карагандинському таборах. У 1953 р. за спробу втечі з табору засуджений ще на десять років позбавлення волі у в’язниці закритого типу. Помилуваний у 1955 р.
Почав друкуватися в 1947 р. Писав українською мовою і головним чином у жанрі фантастики. Співавтор сценарію відомого фантастичного фільму «Мрії назустріч». Член СП СРСР з 1957 р. (був виключений у 1973 р., у 1987 р. поновлений). У 1976 р. Брав участь у створенні дисидентської «Української Гельсінської групи». У 1979–1984 рр. ув’язнений за «антирадянську діяльність», виступив із покаянною заявою і був амністований. У 1989–1993 рр. мандрував Індією та Тибетом, їздив з лекціями до Канади і США. Наприкінці життя виступав з філософськими творами, що продовжували традиції В. І. Вернадського. Висував свою кандидатуру на Президентських виборах 1991 р. в Україні. Член СПУ з 1957 р. Став популярним
українським письменником-фантастом: після звільнення вийшло близько 15 книг.
18 березня 2003 року Олесь Бердник пішов з життя. Похований у с. Гребені Київської області на території своєї дачі.
***
Хочу розірвати плоть тужаву
В полум’яну Безмір прорости,
Понад барикади, понад славу
Запалити Райдужні Мости!
В грудях Неба серцем запалати,
Породить нетліннеє Життя,
Кров’ю вогняною оживляти
Всесвіту небачене Дитя!
***
До безодень страшних і глибоких
Стежка лицаря привела...
Як пройти? Та гука з того боку
Срібнолиста трава-ковила:
— Я мала, непомітна билина,
Понад прірву схиляюсь до ніг,
Щоб у вирій ясний лебединий
Ти завчасно дістатися міг...
І тріпоче билина в чеканні,
І ляга над безодню вона,
Ніби райдуга в хмарі весняній,
Ніби срібна казкова струна.
І гукає звитяжець: — Я лину,
Без вагання на той бік іду,
Де безвихідь долає билина —
Я здолаю найбільшу біду!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Олесь Бердник
Народився 27 листопада 1926 р. у с. Вавилове Снігурівського району Херсонської (нині Миколаївської) області.
Учасник Великої Вітчизняної війни в 1944–1945 рр., рядовий. Воював на боці Радянської армії та був поранений. 1949 р. закінчив театр-студію ім. І. Франка (Київ).
Працював актором і сценаристом у провінційних театрах. 1950 р. був репресований за виступ на відкритих партійних зборах театру ім. І. Франка під час кампанії боротьби з космополітизмом, звинувачений у зраді Батьківщині. Покарання відбував у Печорському, Воркутинському та Карагандинському таборах. У 1953 р. за спробу втечі з табору засуджений ще на десять років позбавлення волі у в’язниці закритого типу. Помилуваний у 1955 р.
Почав друкуватися в 1947 р. Писав українською мовою і головним чином у жанрі фантастики. Співавтор сценарію відомого фантастичного фільму «Мрії назустріч». Член СП СРСР з 1957 р. (був виключений у 1973 р., у 1987 р. поновлений). У 1976 р. Брав участь у створенні дисидентської «Української Гельсінської групи». У 1979–1984 рр. ув’язнений за «антирадянську діяльність», виступив із покаянною заявою і був амністований. У 1989–1993 рр. мандрував Індією та Тибетом, їздив з лекціями до Канади і США. Наприкінці життя виступав з філософськими творами, що продовжували традиції В. І. Вернадського. Висував свою кандидатуру на Президентських виборах 1991 р. в Україні. Член СПУ з 1957 р. Став популярним
українським письменником-фантастом: після звільнення вийшло близько 15 книг.
18 березня 2003 року Олесь Бердник пішов з життя. Похований у с. Гребені Київської області на території своєї дачі.
***
Хочу розірвати плоть тужаву
В полум’яну Безмір прорости,
Понад барикади, понад славу
Запалити Райдужні Мости!
В грудях Неба серцем запалати,
Породить нетліннеє Життя,
Кров’ю вогняною оживляти
Всесвіту небачене Дитя!
***
До безодень страшних і глибоких
Стежка лицаря привела...
Як пройти? Та гука з того боку
Срібнолиста трава-ковила:
— Я мала, непомітна билина,
Понад прірву схиляюсь до ніг,
Щоб у вирій ясний лебединий
Ти завчасно дістатися міг...
І тріпоче билина в чеканні,
І ляга над безодню вона,
Ніби райдуга в хмарі весняній,
Ніби срібна казкова струна.
І гукає звитяжець: — Я лину,
Без вагання на той бік іду,
Де безвихідь долає билина —
Я здолаю найбільшу біду!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Плата за невіру (з добірки «Поміж рядками Аґади»)"
• Перейти на сторінку •
"Пісня трав (за рабі Нахманом з Умані)"
• Перейти на сторінку •
"Пісня трав (за рабі Нахманом з Умані)"
Про публікацію