Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Вірші
Олесь Бердник
Народився 27 листопада 1926 р. у с. Вавилове Снігурівського району Херсонської (нині Миколаївської) області.
Учасник Великої Вітчизняної війни в 1944–1945 рр., рядовий. Воював на боці Радянської армії та був поранений. 1949 р. закінчив театр-студію ім. І. Франка (Київ).
Працював актором і сценаристом у провінційних театрах. 1950 р. був репресований за виступ на відкритих партійних зборах театру ім. І. Франка під час кампанії боротьби з космополітизмом, звинувачений у зраді Батьківщині. Покарання відбував у Печорському, Воркутинському та Карагандинському таборах. У 1953 р. за спробу втечі з табору засуджений ще на десять років позбавлення волі у в’язниці закритого типу. Помилуваний у 1955 р.
Почав друкуватися в 1947 р. Писав українською мовою і головним чином у жанрі фантастики. Співавтор сценарію відомого фантастичного фільму «Мрії назустріч». Член СП СРСР з 1957 р. (був виключений у 1973 р., у 1987 р. поновлений). У 1976 р. Брав участь у створенні дисидентської «Української Гельсінської групи». У 1979–1984 рр. ув’язнений за «антирадянську діяльність», виступив із покаянною заявою і був амністований. У 1989–1993 рр. мандрував Індією та Тибетом, їздив з лекціями до Канади і США. Наприкінці життя виступав з філософськими творами, що продовжували традиції В. І. Вернадського. Висував свою кандидатуру на Президентських виборах 1991 р. в Україні. Член СПУ з 1957 р. Став популярним
українським письменником-фантастом: після звільнення вийшло близько 15 книг.
18 березня 2003 року Олесь Бердник пішов з життя. Похований у с. Гребені Київської області на території своєї дачі.
***
Хочу розірвати плоть тужаву
В полум’яну Безмір прорости,
Понад барикади, понад славу
Запалити Райдужні Мости!
В грудях Неба серцем запалати,
Породить нетліннеє Життя,
Кров’ю вогняною оживляти
Всесвіту небачене Дитя!
***
До безодень страшних і глибоких
Стежка лицаря привела...
Як пройти? Та гука з того боку
Срібнолиста трава-ковила:
— Я мала, непомітна билина,
Понад прірву схиляюсь до ніг,
Щоб у вирій ясний лебединий
Ти завчасно дістатися міг...
І тріпоче билина в чеканні,
І ляга над безодню вона,
Ніби райдуга в хмарі весняній,
Ніби срібна казкова струна.
І гукає звитяжець: — Я лину,
Без вагання на той бік іду,
Де безвихідь долає билина —
Я здолаю найбільшу біду!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Олесь Бердник
Народився 27 листопада 1926 р. у с. Вавилове Снігурівського району Херсонської (нині Миколаївської) області.
Учасник Великої Вітчизняної війни в 1944–1945 рр., рядовий. Воював на боці Радянської армії та був поранений. 1949 р. закінчив театр-студію ім. І. Франка (Київ).
Працював актором і сценаристом у провінційних театрах. 1950 р. був репресований за виступ на відкритих партійних зборах театру ім. І. Франка під час кампанії боротьби з космополітизмом, звинувачений у зраді Батьківщині. Покарання відбував у Печорському, Воркутинському та Карагандинському таборах. У 1953 р. за спробу втечі з табору засуджений ще на десять років позбавлення волі у в’язниці закритого типу. Помилуваний у 1955 р.
Почав друкуватися в 1947 р. Писав українською мовою і головним чином у жанрі фантастики. Співавтор сценарію відомого фантастичного фільму «Мрії назустріч». Член СП СРСР з 1957 р. (був виключений у 1973 р., у 1987 р. поновлений). У 1976 р. Брав участь у створенні дисидентської «Української Гельсінської групи». У 1979–1984 рр. ув’язнений за «антирадянську діяльність», виступив із покаянною заявою і був амністований. У 1989–1993 рр. мандрував Індією та Тибетом, їздив з лекціями до Канади і США. Наприкінці життя виступав з філософськими творами, що продовжували традиції В. І. Вернадського. Висував свою кандидатуру на Президентських виборах 1991 р. в Україні. Член СПУ з 1957 р. Став популярним
українським письменником-фантастом: після звільнення вийшло близько 15 книг.
18 березня 2003 року Олесь Бердник пішов з життя. Похований у с. Гребені Київської області на території своєї дачі.
***
Хочу розірвати плоть тужаву
В полум’яну Безмір прорости,
Понад барикади, понад славу
Запалити Райдужні Мости!
В грудях Неба серцем запалати,
Породить нетліннеє Життя,
Кров’ю вогняною оживляти
Всесвіту небачене Дитя!
***
До безодень страшних і глибоких
Стежка лицаря привела...
Як пройти? Та гука з того боку
Срібнолиста трава-ковила:
— Я мала, непомітна билина,
Понад прірву схиляюсь до ніг,
Щоб у вирій ясний лебединий
Ти завчасно дістатися міг...
І тріпоче билина в чеканні,
І ляга над безодню вона,
Ніби райдуга в хмарі весняній,
Ніби срібна казкова струна.
І гукає звитяжець: — Я лину,
Без вагання на той бік іду,
Де безвихідь долає билина —
Я здолаю найбільшу біду!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Плата за невіру (з добірки «Поміж рядками Аґади»)"
• Перейти на сторінку •
"Пісня трав (за рабі Нахманом з Умані)"
• Перейти на сторінку •
"Пісня трав (за рабі Нахманом з Умані)"
Про публікацію
