Під цим ну-ну що завгодно може бути. Не буду домислювати. Хай.

По-перше, дякую за емоції. По-друге, не мав наміру образити чиїсь особисті переконання, хоча і не поділяю концепції знищення фізично слабких, з ознаками каліцтва новонароджених(на жаль, не подонків), бо сильне і здорове суспільство від того не стає розумнішим, а отже перспективи розвитку небагато. і по-третє, каюсь, каюсь, каюсь..., бо це моя вина, що мене не так ви зрозуміли. Скажіть, яке мені діло до того, що в древньому Єгипті люди почитали бога сонця Ра і чи я маю право називати їх божевільними? Абсолютно ніякого. Просто я мислив такими асоціаціями: Ра - бог сонця - Володимир Красне Сонечко(київська Русь) - Володимир Путін, якого росіяни почитають мало не за бога. І ще Росія - Раша. Знову асоціація. Мабуть, мені не вдалося провести паралелі, що ви так на мене накинулися. Десь так.

Ярославе, у лапки взяв Ра. Може так правильніше?

Так, Ярославе, у мене стільки всього у цьому короткому віршику, що ваші емоції, як переконаного язичника(а чи не дань це моді?) мені зрозумілі. Але по порядку. «Парус, порвали парус…» - це слова із відомої пісні раннього В.Висоцького. То до чого тут вітрило? Крім того, парус у значенні вітрило є у довіднику української мови. При всім моїм повазі до вас, довідник для мене більш авторитетний, ніж ви, як знавець української мови. От доб’єтеся, щоби парус викреслили із вживання, я зніму віртуальну шляпу і вибачусь перед вами. Далі: А ви упевнені, що якби язичество досі панувало, світ був би кращим? Історія не знає умовностей і оперує тим, що є, а не тим, що нам уявляється як безсумнівне благо. Цілі фоліанти намислених трактатів про те, якби було добре, не вартують кроткому нарису про те, як воно є. Так що ваша позиція тут абсолютно не переконлива і більше ефемерна, ніж така, що має відношення до реалії. Якщо християнство витіснило язичество, то мабуть тому, що останнє вичерпало себе як стимул для розвитку. І не треба ніколи повертатися туди, де нам було колись добре, бо, крім розчарувань, там нічого не знайдете. Те саме з язичеством. У вік науковий і просвітлений відроджувати язичество – це знущання над здоровим глуздом і виставляння себе у ролі блудного сина, що в пошуках чи то істини, чи то задоволення перебирає заради забавки варіації духовних цінностей і не знаходить нічого кращого, як сповідати відмерлу утопію. Треба дивитися вперед. Не виключено, що на зміну християнству(2 тис. років вибіркового панування, бо є і інші релігії, при декількох десятків тисяч існування розумної людини) може прийти інші світоглядні духовні переконання. Так що ні від чого не варто зарікатися і ніщо не варто возносити у ранг догми. Але я не зазіхаю на ваші особисті уподобання. Хочете вірити таким чином – вірте, аби ви від цього ставали кращими чисто людськими якостями. Тепер щодо віршика. Я не заперечую, що він невдалий в сенсі розуміння. Але для цього є коментарі і обговорення. Але робити висновок, виходячи з ідеології вірша і деяких його граматичних хиб, що я не вартий статусу майстра – чи доречно? Я, на відміну від вас, сам від себе маю статус любителя поезії і ніколи нічого ні у кого не просив. Бо є така думка, що найважливішим у поезії усе-таки є тексти, а не впорядкована відповідно до вимог тривіальна творчість та її рейтинги. Я не стиджуся свої ляпів, в першу чергу граматичних. Їх можна при бажанні виправити, а от іншого, справжнього, високо-поетичного справді набути важко. Справжніх Майстрів на ПМ – одиниці, а зі статусом R2+ , більш, ніж достатньо. Я – не майстер, але, не ображайтеся, і вас таким не бачу. Маєте можливість вплинути на ситуацію – прошу, зніміть з мене статус. Тоді не буду озиратися на кожен окрик чи зауваження: так не можна, так не цікаво, так порушення етики. Людина вільна у своїх творчих здобутках і помилках і ні християнство, ні язичество тут ні при чому. Я не пишу текстів про кохання, почуття і т.і. Я люблю роздуми і сумніви, буття і смерть, питання і пошуки відповідей. Тут набагато легше помилитися, що я часто-густо і роблю. І що? Риторичне питання. І наостанок, про подонків(русизм у вашому вжитку – !?). Вони були, є і завжди будуть. Питання тільки в тому, як їх виявляти і карати. Може відразу на вогнище, якщо комусь щось здалося. Але ми – цивілізація і повертатися в дикунство не варто. Дякую за увагу.

Ярославе, коли я читаю слово «шановний», то розумію, що шанування тут насправді кіт наплакав, якщо коти взагалі плачуть. Я майже такий як ви в сенсі самокритичності – не злий і не мстивий. Але не люблю зверхності і менторського тону. Тому відповідно і реагую – іронічно, з долею сарказму. Якщо вам це не зовсім подобається, то вибачайте, але інакше на закиди такого роду відповідати не вмію. Ач, як ви мене: із висоти R2 на самий спід поетичного слова – в антимайстри! Шлях падіння довжиною в один критичний коментар. Нехай, я не ображаюся. Але посперечатися можу, в сенсі заперечення деяких ваших тезисів. Колиска цивілізації – не язичество і не християнство чи ще якась інша світоглядна ідея, а сама людина, її боротьба за виживання, щоденна важка праця, досвід, помилки і успіхи. Коли Архімед, сидячи у ванні, кричав «Еврика!», він найменше думав про богів та ідолів. Він радів із осяяння здогадкою як результату мислення. Один відомий геній казав, що він бачить далі за інших, бо стоїть на плечах велетів. Кожні 10 років людські знання у вигляді інформації подвоюються. Це піраміда верх ногами. А релігія дає лиш напрямки для моралі, визначає духовні цінності, регулює відносини між людьми, опираючись на Божественну суть буття. При будь-якій вірі, заборонах, забобонах, залякуванні і т. і. завжди знайдуться люди, які вірять більше своїм розумовим висновкам, чим догмам. «І все-таки вона вертиться…» - як приклад. Тому уповати на язичество, як колиску цивілізаційної успішності, не варто. Людина, як гомо сапієнс – ось рушій прогресу. А ви ще авторські права згадали. Немасштабно якось своє особисте до духовного світогляду прив’язувати. Тепер про словники і не тільки. Якщо радянська культура прагнула споріднити українську мову із російською, то вже 24 роки як ми незалежні. Чому до цих пір користуємося зросійщиними джерелами? Нема світочів? А чи будуть, якщо у середовищі творчих людей починається склока на порожньому місці? «Парус, порвали парус» - це цитата, а не переклад. Тому і ужив образ паруса і далі, тим більше словники не заперечують. Із логікою, я признаюсь, не догледів. Тому і написав, що каюсь, але вам цього мало, треба виставити ниць мого логічного мислення. Але, по-перше, поезія – не математика. Тут на першому місці неповторні, як ви кажете, образи. А ще уява, метафори і таке інше. Логіка в поезії має бути трохи сюжетною, трохи асоціативною, трохи намисленою, але ніколи абсолютною. Останнє спрощує і принижує планку. Вірш – це не пісня акина(що бачу, те й співаю), а політ фантазії і т. д., самі знаєте. А чи в ладах з логікою, Ярославе? УкРАїна вірила в РА? А ПаРАгвай, АвстРАлія, ГондуРАс – теж? Усі вірили, хоча і на світі цих країн ще не було, включно з Україною. Опираючись на РА в назві, ви з логікою не подружитеся. А далі - очевидний промах вашої логіки: «…хай вирішує Редакція Майстерень, якщо прочитає цей коментар». Ось вирішить забрати статус по вашій наводці на вашу користь і що подумають? Що РМ діє під тиском, несамостійна в прийнятті рішень. А не вирішить, то у вас залишиться неприємний осадок – не прислухалися… Класична ситуація підставляння третьої сторони. Ми що, без РМ не можемо з’ясувати, хто з Музою все життя прожив, а хто майстерністю не володіє? Ви так детально роз’яснили мені мою творчу недієздатність, що в самий раз власноручно писати заяву РМ – у ув’язку з тим, що Ярославу Чорногузу не сподобався мій порваний парус, прошу зняти з мене статус. Смішно, та не логічно. От ваші слова: «ота суміш щирості, доброти, нелогічності і беліберди смислової, невпорядкованості». Доброта і щирість – саме те, що потрібно кожному. Нелогічность і беліберда є у багатьох і я не виняток. Але хто не грішний, збирай в суму каміння. Хіба у вас все впорядковано, вмотивовано і без алогічних вивертів? Якщо так, то нудна людина. Вибачте. І ще – моя позиція не в паплюженні поетичних цінностей, нівелюванні правил віршотворення, а в дотриманні цих канонів із несистемним інколи виходом за їх межі. Чому? Сам не знаю. Але ця вада характерно практично усім, ну хіба що Майстрів оминула. На останок: можете відповідати, залишаючи останнє слово за собою, можете не відповідати, бажаючи бути мудрішим – це ваша справа. Я на цю тему спілкуватися більше не хочу. Часозатратно і ККД низький. Шануймося!

Дякую, Анно.