Було це за тих часів, коли ще всі один одного розуміли.
Якось, не знайшовши поживи в лісі, голодний Лис, не відаючи, куди вже йде, опинився на березі річки і од подиву застиг на місці: риби вистрибували з води так, що от-от готові опинитись біля нього.
«Що сталося, любі мої?»- ледь не захлинувшись од слини, звернувся Лис.
«Та бачиш, хтось розставив сіті...»
«То поки не сталося лиха, вистрибуйте до мене притьмом! Надійно захищу вас однапасті. Заживемо в злагоді, як жили колись наші діди й прадіди!»
«Так-то воно так, шановний добродію..Але ми не віримо тобі. Розсуди сам, якщо за голодом не втратив здорового глузду: Господом Богом призначено нам жить у воді. Хтозна, чи потрапимо в сіті. А от як опинимось побіля тебе, то вже неминуче приречені на смерть. Отож, якщо вважаєш нас дурними, то пошукай дурніших!»

Р.S.
В часи прадавні в своїм бажанні їсти, Лис був наївним. Сьогочасний кремлівський Лис, навіть трамбуючи землю продуктами, шукає не поживи, а... простору. Краще б загарбати всю нашу планету.
На відміну од тодішніх риб сьогоднішні стали чи наївніші, чи ...дурніші. Не второпать їм, що за обіцяним раєм, в якому живе їхній Лис з ненаситною братією, вони вже борсаються в заздалегідь розставлених сітях.
Лишившись усього того, що мали вони, кримчаки й донеччани, в Україні, невдовзі, крім нестатків, додасться ще й зненависть тих, хто, учадівши од спортивних перемог зухвалого Лиса, розпростер обійми своїм начебто побратимам, не відаючи, що доведеться ділитись тим, чого й самим бракує.