Ми писали цей роман, як ніхто не писав.
Почуттями і серцем, І не був це обман,
Прояв злісної долі, що спіткала усе,
Ти не бачиш тих слів і не чуєш мене.
Ти повірила в тих,що лиш заздрили щиро,
А мене в важкий час, все безжально лишила,
І винила в усім, як і більшість винили,
Ти зробила лиш біль,й радість тим що хотіли.

А.А. Отченко

Моїм пером був писаний роман.
В словах все істина одна,
Кохання, затаїлось в серці,
Шкода та виходу нема.
Воно замкнулося у тілі,
Й думками просто розмовля,
Немов листочок, що останній,
Зриває вітер з деревця.
І віє спогадом додолу,
Та вириває в небеса,
Ось так і в серці все заграє,
І закипить моя душа.
І в полум’я у раз займеться,
Як купідона та стріла,
Вона одна влучає сильно,
Від неї ніч і день без сна.
Від неї голод не турбота,
Й думки в полоні назавжди,
І біль від неї насолода,
Мов один раз у цім житті.
І цим кипінням шаленію,
Кохаю більш за це життя,
Ти стала всім для мене вірно,
І дала крила в небеса.
Ти дарувала ту увагу,
Й теплом зігріла назавжди,
Та я ніколи б не подумав,
Що ти б змогла ось так піти.
І все завмерло й охололо,
В мені почалася зима,
Коли залишила одного,
Й коли навколо самота.
Коли буденність кольорова,
Між чорним й білим є межа,
У погляді моїм змарнілим,
Вже посилилась пустота.
І в тиші холоду ось цього,
Душа шепоче до пера,
Я пишу цей роман про тебе,
З трагічним звершенням кінця.
І слово кров’ю оповите,
І почуттями назавжди,
Коли не люблю… А кохаю…
Думками ти завжди в мені.
І це душа в неволі тліє,
Слова котрі не чуєш ти,
Роман написаний про тебе,
Горить не скінчено в мені.

А.А. Отченко 04.09.15р.