ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.06.01
22:01
В слова раніш банальні "до" і "після"
Вернувся зразу початковий зміст,
Як тільки дикий смерч війни пронісся
Над сивим ранком зціпенілих міст .
У "до" залишив кожен того ранку
Все надбання раніш прожитих літ-
Хто захід свій, хто щемну мить с
Вернувся зразу початковий зміст,
Як тільки дикий смерч війни пронісся
Над сивим ранком зціпенілих міст .
У "до" залишив кожен того ранку
Все надбання раніш прожитих літ-
Хто захід свій, хто щемну мить с
2024.06.01
20:41
Лишити нині владу казнокраду –
оте не гірше за оксюморон
чи дати вдруге шанс тому, хто зрадив,
або убивці ще один патрон?
оте не гірше за оксюморон
чи дати вдруге шанс тому, хто зрадив,
або убивці ще один патрон?
2024.06.01
15:03
Коли життя земного половину
Спокійно перетнув я без турбот,
Зустрів раптово знижечку на ціну
Рашистського я джерела скорбот –
То пряник був із яблучним начинням,
Якого разом кинув я у рот.
Спокійно перетнув я без турбот,
Зустрів раптово знижечку на ціну
Рашистського я джерела скорбот –
То пряник був із яблучним начинням,
Якого разом кинув я у рот.
2024.06.01
09:22
Візьму абетку - літер країна.
Які - головні? Які - командири?
Звичайно, У - моя Україна.
Звичайно, М - буква Мами і Миру.
БЕТ
Знову лунає сирени набат -
Які - головні? Які - командири?
Звичайно, У - моя Україна.
Звичайно, М - буква Мами і Миру.
БЕТ
Знову лунає сирени набат -
2024.06.01
05:23
Душа закохана світліє
І молодіє від надій,
Що не пустими будуть мрії
В незмінній вірності своїй.
Вони, рожеві та блакитні,
Хмільні й цілющі, як бальзам, -
Тебе охоплюють помітно
Своїм гарячим почуттям.
І молодіє від надій,
Що не пустими будуть мрії
В незмінній вірності своїй.
Вони, рожеві та блакитні,
Хмільні й цілющі, як бальзам, -
Тебе охоплюють помітно
Своїм гарячим почуттям.
2024.06.01
00:17
Прошу тебе! Не помирай!" -
Слова відверті та безцінні,
Коли здається, що каміння
Востаннє вкрило небокрай.
Красива рятівна надіє,
Прошу тебе! Не помирай!
І не потрібен вогнеграй -
Слова відверті та безцінні,
Коли здається, що каміння
Востаннє вкрило небокрай.
Красива рятівна надіє,
Прошу тебе! Не помирай!
І не потрібен вогнеграй -
2024.06.01
00:04
Формула щастя в теперішнім світі проста.
Гроші-товар… І з коханням щось схоже, як звісно.
Так, особистого ніц, але це не біда.
Бізнес, дівчатка і хлопчики, все тільки бізнес.
В щире кохання повірять хіба в дитсадку.
То є казки, актуальні, можливо, в
Гроші-товар… І з коханням щось схоже, як звісно.
Так, особистого ніц, але це не біда.
Бізнес, дівчатка і хлопчики, все тільки бізнес.
В щире кохання повірять хіба в дитсадку.
То є казки, актуальні, можливо, в
2024.05.31
18:18
губи всихають
рельєфом скелястих гір
на шкірі рожевій
подих сплітається
з рухами грудної клітини
сльози-кришталь
стікають у море
мандрівниця в тісноті
рельєфом скелястих гір
на шкірі рожевій
подих сплітається
з рухами грудної клітини
сльози-кришталь
стікають у море
мандрівниця в тісноті
2024.05.31
10:49
Червня полуничний смак цілує сонце,
Ллються пахощі меліси, м*яти.
І малини аромати у долонях,
Трави поглядом небес прим*яті.
Подих літа із спекотної Трезени,
І думки у нас тепер синхронні,
Бо закоханість ураз біжить по венах,
Ллються пахощі меліси, м*яти.
І малини аромати у долонях,
Трави поглядом небес прим*яті.
Подих літа із спекотної Трезени,
І думки у нас тепер синхронні,
Бо закоханість ураз біжить по венах,
2024.05.31
09:13
Обмовитись словом; не більше рукостискань.
Найкраще не знати, ні хто він, ні звідки, ні пристань
З якої відправилось слово у море зітхань
Піднявши вітрило з малюнком сліпучого сонця.
Найкраще не знати яким він насправді був.
Найкраще не знати, ні хто він, ні звідки, ні пристань
З якої відправилось слово у море зітхань
Піднявши вітрило з малюнком сліпучого сонця.
Найкраще не знати яким він насправді був.
2024.05.31
05:53
Коли я чую: великий русский язык,
то розумію, які ми неповноцінні,
хтось просто, до болю, вторинним бути звик
і тягне у ярмо прийдешні покоління,
нате, їжте Єсеніна, Блока натще,
або ковтайте Бодрова збочені фільми.
Цікаво, що треба суспільству дати
то розумію, які ми неповноцінні,
хтось просто, до болю, вторинним бути звик
і тягне у ярмо прийдешні покоління,
нате, їжте Єсеніна, Блока натще,
або ковтайте Бодрова збочені фільми.
Цікаво, що треба суспільству дати
2024.05.31
05:24
Красу весни в обіймах літа
Уже не видно так, як слід,
Хоча продовжує жаріти
З останніх сил весняний цвіт.
Він ще повсюди погляд гріє
І трохи пахне на зорі,
Але менш зроджуються мрії
Біля цвітінь цих у дворі.
Уже не видно так, як слід,
Хоча продовжує жаріти
З останніх сил весняний цвіт.
Він ще повсюди погляд гріє
І трохи пахне на зорі,
Але менш зроджуються мрії
Біля цвітінь цих у дворі.
2024.05.31
00:10
Софійка. Шість років. Чернігів.
Сьогодні з'явилась нова
Сторінка злочинної книги,
Яку написала москва.
Софійка. Чернігів. Шість років.
Ракетний удар. Тільки мить.
Вивчати багато уроків
Сьогодні з'явилась нова
Сторінка злочинної книги,
Яку написала москва.
Софійка. Чернігів. Шість років.
Ракетний удар. Тільки мить.
Вивчати багато уроків
2024.05.31
00:04
Він інший. Він - мачо. А я – звичайнісінький хлопець.
Він впорає бізнес; розкрутить занедбаний блог.
З ним точно не в'яжуться «дурість» або «вузьколобість».
А в мене життя – послідовність дурних помилок.
У нього душа - наче Оз, там суцільні смарагд
Він впорає бізнес; розкрутить занедбаний блог.
З ним точно не в'яжуться «дурість» або «вузьколобість».
А в мене життя – послідовність дурних помилок.
У нього душа - наче Оз, там суцільні смарагд
2024.05.30
20:32
Зимова ніч спустилася на ліс.
Сніг припинився, але що від того?
Усе біліло навкруги від нього,
Лежав на гіллі сосен і беріз.
У верховіттях вітер завивав,
Дарма старався між дерев сховатись.
Ліс не збирався вниз його пускати.
Тож він сердито голос п
Сніг припинився, але що від того?
Усе біліло навкруги від нього,
Лежав на гіллі сосен і беріз.
У верховіттях вітер завивав,
Дарма старався між дерев сховатись.
Ліс не збирався вниз його пускати.
Тож він сердито голос п
2024.05.30
14:08
Струмки шукають виходу із ринв,
збігаються до склепу річки Либідь,
не чує небо молитовних злив,
якщо не чує, певно, і не треба.
Почайна обернулася на Стікс,
ріка Монашка всохла у скорботі,
скоро й Дніпро поверне не в той бік,
стає тісніше і душі у
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...збігаються до склепу річки Либідь,
не чує небо молитовних злив,
якщо не чує, певно, і не треба.
Почайна обернулася на Стікс,
ріка Монашка всохла у скорботі,
скоро й Дніпро поверне не в той бік,
стає тісніше і душі у
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Кориця Медова (1991) /
Проза
Як Горошина випала зі стручка
І
Після сильної зливи маленька Горошина випала зі свого горохового стручка. Дощова вода віднесла її далеко від дому.
Горошина опинилася посеред лісової галявини, яка з усіх боків оточена височезними соснами. Вона одна-однісінька лежала біля старого пенька і сумувала за домівкою. «Як же мені знайти дорогу додому?» – думала собі Горошина.
З іншої сторони пенька почувся шум. То була ВОРОНА, ЯКА НЕ ВМІЛА ЛІТАТИ. Вона збиралася в гості до своєї сусідки Мишки. Її нірка була під одною з тих високих сосен, з яких видно все довкола (скажу по-секрету: дім Горошини також видно, але вона про це не здогадується).
Побачивши Горошину, Ворона протягнула поважне «Каааааар» і неприховано стала її розглядати. Горошина трусилася від страху. ВОРОНА, ЯКА НЕ ВМІЛА ЛІТАТИ, побачила, що Горошина її боїться. А тому заговорила першою:
– Каааааар, кааааар, карамельку хочеш?
Горошина дуже любила солодощі, тому не відмовилася.
– Хочу, – сказала вона.
Ворона витягла зі свого пакунка, котрий несла Мишці, найбільшу карамельку і пригостила нею Горошину. Ось так вони й розговорилися.
Горошина розповіла новій подрузі як випала зі свого горохового стручка і як вода віднесла її далеко від дому.
ВОРОНІ, ЯКА НЕ ВМІЄ ЛІТАТИ стало жаль Горошину, тому вона взяла її з собою у гості до Мишки. Не лишати ж її одну у великому лісі.
ІІ
– Кар, кар! Мишко, Відкрий. – каже з порога Ворона.
– Чому у тебе такий стривожений голос? –запитала Мишка.
– Маю до тебе важливу справу. – відповіла Ворона.
Мишка відчинила двері.
–А це хто такий? – запитала вона (показуючи на Горошину).
– Це Горошина, котра випала під час дощу з горохового стручка, а потім її вода віднесла далеко від дому. Ось тепер вона хоче повернутися назад, але не знає як. – розповіла Ворона.
– Мишко, ти зможеш допомогти?
– Ситуація непроста, але я щось придумаю. – пообіцяла Мишка.
ІІІ
– Я знаю, знаю як Горошині знайти дорогу додому!– крикнула Мишка!
– І як же? – питає Ворона.
– Їй потрібно вилізти на вершечок сосни, під котрою я живу. І запитати у сосни: в який бік моя домівка? Так вона зможе відшукати дорогу і повернутися назад, не заблукавши у лісі.
– І як же мені дістатися на вершечок сосни? – питає Горошина.
– Гмммм, треба щоб хтось тебе відніс на вершечок сосни. –міркує Мишка.
– І той хтось має бути птахом?… – каже Горошина.
– Так! – підтверджує Мишка.
– І у того когось мають бути крила?!…– додає Ворона.
– Точно! – каже Мишка.
– А ще той хтось має дуже хотіти тобі допомогти…– знову додає Ворона.
– Так. – відповідає Мишка.
– І де ж нам знайти того, хто б мені допоміг? – запитує Горошина.
– Ми вже знайшли. І це Ворона ….! – не встигла договорити Мишка.
– Ааааа, та це ж я … – з переляку підскочила ВОРОНА, ЯКА НЕ ВМІЄ ЛІТАТИ.
– Так, ти Ворона. Ти птах. Ти маєш крила і ти хочеш допомогти Горошині. – каже Мишка.
– Але я Не Вмію Літати! Я Ворона, яка НЕ ВМІЄ ЛІТАТИ!
Ворона приховуючи сором сховала голову в крила. А літати вона справді не вміла, бо ще пташеням ворона випала з гнізда. Вона виросла на землі. І ходила лапами так, як мишка, чи інша наземна звіринка.
– Кар, кар. Катастрофа! – бурмоче Ворона.
– Ти птах і маєш вміти літати! – каже Мишка.
– Це ж так страшно. А що коли я піднімуся високо, дмухне вітер і здує мене? – стояла на своєму Ворона.
– Не здує, у тебе ж є крила. Це як пливти, але не у воді, а в повітрі. – каже Мишка.
– Я води боюся ще більше, ніж літати! – продовжувала Ворона.
Горошина втратила усяку надію повернутися додому. Але Мишка не покидала вмовляти свою вперту подругу.
– Вороно, а пам’ятаєш, коли ти випала з гнізда, то втратила свою сім’ю. На землі ти виросла без них. Одною. Невже ти хочеш, щоб Горошина також залишилася без своєї сім’ї? – питає Мишка.
Ворона сховала голову у крила, але цього разу ховала не сором, а сльози. І сталось неочікуване. Вона швидко вилізла на великий старезний пеньок, широко розправила крила і таки полетіла.
Полетіла! Піднялася високо-високо і не страшні їй були ні вітер, ні інша негода.
Горошина дісталася рідного дому. Її сім’я дуже зраділа. І тепер, коли йде дощ, вони міцно-міцно закривають свій гороховий стручок.
А Ворона з Мишкою ще й досі згадують свою маленьку гостю. Адже якби не Горошина, Ворона б ще й досі боялася літати.
2015 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Як Горошина випала зі стручка
І
Після сильної зливи маленька Горошина випала зі свого горохового стручка. Дощова вода віднесла її далеко від дому.
Горошина опинилася посеред лісової галявини, яка з усіх боків оточена височезними соснами. Вона одна-однісінька лежала біля старого пенька і сумувала за домівкою. «Як же мені знайти дорогу додому?» – думала собі Горошина.
З іншої сторони пенька почувся шум. То була ВОРОНА, ЯКА НЕ ВМІЛА ЛІТАТИ. Вона збиралася в гості до своєї сусідки Мишки. Її нірка була під одною з тих високих сосен, з яких видно все довкола (скажу по-секрету: дім Горошини також видно, але вона про це не здогадується).
Побачивши Горошину, Ворона протягнула поважне «Каааааар» і неприховано стала її розглядати. Горошина трусилася від страху. ВОРОНА, ЯКА НЕ ВМІЛА ЛІТАТИ, побачила, що Горошина її боїться. А тому заговорила першою:
– Каааааар, кааааар, карамельку хочеш?
Горошина дуже любила солодощі, тому не відмовилася.
– Хочу, – сказала вона.
Ворона витягла зі свого пакунка, котрий несла Мишці, найбільшу карамельку і пригостила нею Горошину. Ось так вони й розговорилися.
Горошина розповіла новій подрузі як випала зі свого горохового стручка і як вода віднесла її далеко від дому.
ВОРОНІ, ЯКА НЕ ВМІЄ ЛІТАТИ стало жаль Горошину, тому вона взяла її з собою у гості до Мишки. Не лишати ж її одну у великому лісі.
ІІ
– Кар, кар! Мишко, Відкрий. – каже з порога Ворона.
– Чому у тебе такий стривожений голос? –запитала Мишка.
– Маю до тебе важливу справу. – відповіла Ворона.
Мишка відчинила двері.
–А це хто такий? – запитала вона (показуючи на Горошину).
– Це Горошина, котра випала під час дощу з горохового стручка, а потім її вода віднесла далеко від дому. Ось тепер вона хоче повернутися назад, але не знає як. – розповіла Ворона.
– Мишко, ти зможеш допомогти?
– Ситуація непроста, але я щось придумаю. – пообіцяла Мишка.
ІІІ
– Я знаю, знаю як Горошині знайти дорогу додому!– крикнула Мишка!
– І як же? – питає Ворона.
– Їй потрібно вилізти на вершечок сосни, під котрою я живу. І запитати у сосни: в який бік моя домівка? Так вона зможе відшукати дорогу і повернутися назад, не заблукавши у лісі.
– І як же мені дістатися на вершечок сосни? – питає Горошина.
– Гмммм, треба щоб хтось тебе відніс на вершечок сосни. –міркує Мишка.
– І той хтось має бути птахом?… – каже Горошина.
– Так! – підтверджує Мишка.
– І у того когось мають бути крила?!…– додає Ворона.
– Точно! – каже Мишка.
– А ще той хтось має дуже хотіти тобі допомогти…– знову додає Ворона.
– Так. – відповідає Мишка.
– І де ж нам знайти того, хто б мені допоміг? – запитує Горошина.
– Ми вже знайшли. І це Ворона ….! – не встигла договорити Мишка.
– Ааааа, та це ж я … – з переляку підскочила ВОРОНА, ЯКА НЕ ВМІЄ ЛІТАТИ.
– Так, ти Ворона. Ти птах. Ти маєш крила і ти хочеш допомогти Горошині. – каже Мишка.
– Але я Не Вмію Літати! Я Ворона, яка НЕ ВМІЄ ЛІТАТИ!
Ворона приховуючи сором сховала голову в крила. А літати вона справді не вміла, бо ще пташеням ворона випала з гнізда. Вона виросла на землі. І ходила лапами так, як мишка, чи інша наземна звіринка.
– Кар, кар. Катастрофа! – бурмоче Ворона.
– Ти птах і маєш вміти літати! – каже Мишка.
– Це ж так страшно. А що коли я піднімуся високо, дмухне вітер і здує мене? – стояла на своєму Ворона.
– Не здує, у тебе ж є крила. Це як пливти, але не у воді, а в повітрі. – каже Мишка.
– Я води боюся ще більше, ніж літати! – продовжувала Ворона.
Горошина втратила усяку надію повернутися додому. Але Мишка не покидала вмовляти свою вперту подругу.
– Вороно, а пам’ятаєш, коли ти випала з гнізда, то втратила свою сім’ю. На землі ти виросла без них. Одною. Невже ти хочеш, щоб Горошина також залишилася без своєї сім’ї? – питає Мишка.
Ворона сховала голову у крила, але цього разу ховала не сором, а сльози. І сталось неочікуване. Вона швидко вилізла на великий старезний пеньок, широко розправила крила і таки полетіла.
Полетіла! Піднялася високо-високо і не страшні їй були ні вітер, ні інша негода.
Горошина дісталася рідного дому. Її сім’я дуже зраділа. І тепер, коли йде дощ, вони міцно-міцно закривають свій гороховий стручок.
А Ворона з Мишкою ще й досі згадують свою маленьку гостю. Адже якби не Горошина, Ворона б ще й досі боялася літати.
2015 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію