І
Після сильної зливи маленька Горошина випала зі свого горохового стручка. Дощова вода віднесла її далеко від дому.
Горошина опинилася посеред лісової галявини, яка з усіх боків оточена височезними соснами. Вона одна-однісінька лежала біля старого пенька і сумувала за домівкою. «Як же мені знайти дорогу додому?» – думала собі Горошина.
З іншої сторони пенька почувся шум. То була ВОРОНА, ЯКА НЕ ВМІЛА ЛІТАТИ. Вона збиралася в гості до своєї сусідки Мишки. Її нірка була під одною з тих високих сосен, з яких видно все довкола (скажу по-секрету: дім Горошини також видно, але вона про це не здогадується).
Побачивши Горошину, Ворона протягнула поважне «Каааааар» і неприховано стала її розглядати. Горошина трусилася від страху. ВОРОНА, ЯКА НЕ ВМІЛА ЛІТАТИ, побачила, що Горошина її боїться. А тому заговорила першою:
– Каааааар, кааааар, карамельку хочеш?
Горошина дуже любила солодощі, тому не відмовилася.
– Хочу, – сказала вона.
Ворона витягла зі свого пакунка, котрий несла Мишці, найбільшу карамельку і пригостила нею Горошину. Ось так вони й розговорилися.
Горошина розповіла новій подрузі як випала зі свого горохового стручка і як вода віднесла її далеко від дому.
ВОРОНІ, ЯКА НЕ ВМІЄ ЛІТАТИ стало жаль Горошину, тому вона взяла її з собою у гості до Мишки. Не лишати ж її одну у великому лісі.

ІІ
– Кар, кар! Мишко, Відкрий. – каже з порога Ворона.
– Чому у тебе такий стривожений голос? –запитала Мишка.
– Маю до тебе важливу справу. – відповіла Ворона.
Мишка відчинила двері.
–А це хто такий? – запитала вона (показуючи на Горошину).
– Це Горошина, котра випала під час дощу з горохового стручка, а потім її вода віднесла далеко від дому. Ось тепер вона хоче повернутися назад, але не знає як. – розповіла Ворона.
– Мишко, ти зможеш допомогти?
– Ситуація непроста, але я щось придумаю. – пообіцяла Мишка.
ІІІ
– Я знаю, знаю як Горошині знайти дорогу додому!– крикнула Мишка!
– І як же? – питає Ворона.
– Їй потрібно вилізти на вершечок сосни, під котрою я живу. І запитати у сосни: в який бік моя домівка? Так вона зможе відшукати дорогу і повернутися назад, не заблукавши у лісі.
– І як же мені дістатися на вершечок сосни? – питає Горошина.
– Гмммм, треба щоб хтось тебе відніс на вершечок сосни. –міркує Мишка.
– І той хтось має бути птахом?… – каже Горошина.
– Так! – підтверджує Мишка.
– І у того когось мають бути крила?!…– додає Ворона.
– Точно! – каже Мишка.
– А ще той хтось має дуже хотіти тобі допомогти…– знову додає Ворона.
– Так. – відповідає Мишка.
– І де ж нам знайти того, хто б мені допоміг? – запитує Горошина.
– Ми вже знайшли. І це Ворона ….! – не встигла договорити Мишка.
– Ааааа, та це ж я … – з переляку підскочила ВОРОНА, ЯКА НЕ ВМІЄ ЛІТАТИ.
– Так, ти Ворона. Ти птах. Ти маєш крила і ти хочеш допомогти Горошині. – каже Мишка.
– Але я Не Вмію Літати! Я Ворона, яка НЕ ВМІЄ ЛІТАТИ!
Ворона приховуючи сором сховала голову в крила. А літати вона справді не вміла, бо ще пташеням ворона випала з гнізда. Вона виросла на землі. І ходила лапами так, як мишка, чи інша наземна звіринка.
– Кар, кар. Катастрофа! – бурмоче Ворона.
– Ти птах і маєш вміти літати! – каже Мишка.
– Це ж так страшно. А що коли я піднімуся високо, дмухне вітер і здує мене? – стояла на своєму Ворона.
– Не здує, у тебе ж є крила. Це як пливти, але не у воді, а в повітрі. – каже Мишка.
– Я води боюся ще більше, ніж літати! – продовжувала Ворона.
Горошина втратила усяку надію повернутися додому. Але Мишка не покидала вмовляти свою вперту подругу.
– Вороно, а пам’ятаєш, коли ти випала з гнізда, то втратила свою сім’ю. На землі ти виросла без них. Одною. Невже ти хочеш, щоб Горошина також залишилася без своєї сім’ї? – питає Мишка.
Ворона сховала голову у крила, але цього разу ховала не сором, а сльози. І сталось неочікуване. Вона швидко вилізла на великий старезний пеньок, широко розправила крила і таки полетіла.
Полетіла! Піднялася високо-високо і не страшні їй були ні вітер, ні інша негода.
Горошина дісталася рідного дому. Її сім’я дуже зраділа. І тепер, коли йде дощ, вони міцно-міцно закривають свій гороховий стручок.
А Ворона з Мишкою ще й досі згадують свою маленьку гостю. Адже якби не Горошина, Ворона б ще й досі боялася літати.
2015 р.