Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
23:09
не вистачає часу
якісно перечитати
усе що понаписував
дідим
не переймайся тим
лови свій diem carpe
гуляй допоки світ
засни із ним
якісно перечитати
усе що понаписував
дідим
не переймайся тим
лови свій diem carpe
гуляй допоки світ
засни із ним
2026.11.22
22:27
Пишу я ампулою ці
Такі стражденні вірші.
Стікають кров'ю на лиці
Рядки, осінні, грішні.
Пишу сльозами у собі,
Молитвою і криком.
Спалю на давньому вогні
Такі стражденні вірші.
Стікають кров'ю на лиці
Рядки, осінні, грішні.
Пишу сльозами у собі,
Молитвою і криком.
Спалю на давньому вогні
2026.11.22
18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
2026.11.22
18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
2026.11.22
18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
2026.11.22
17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
2026.11.22
14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Кориця Медова (1991) /
Проза
Як Горошина випала зі стручка
І
Після сильної зливи маленька Горошина випала зі свого горохового стручка. Дощова вода віднесла її далеко від дому.
Горошина опинилася посеред лісової галявини, яка з усіх боків оточена височезними соснами. Вона одна-однісінька лежала біля старого пенька і сумувала за домівкою. «Як же мені знайти дорогу додому?» – думала собі Горошина.
З іншої сторони пенька почувся шум. То була ВОРОНА, ЯКА НЕ ВМІЛА ЛІТАТИ. Вона збиралася в гості до своєї сусідки Мишки. Її нірка була під одною з тих високих сосен, з яких видно все довкола (скажу по-секрету: дім Горошини також видно, але вона про це не здогадується).
Побачивши Горошину, Ворона протягнула поважне «Каааааар» і неприховано стала її розглядати. Горошина трусилася від страху. ВОРОНА, ЯКА НЕ ВМІЛА ЛІТАТИ, побачила, що Горошина її боїться. А тому заговорила першою:
– Каааааар, кааааар, карамельку хочеш?
Горошина дуже любила солодощі, тому не відмовилася.
– Хочу, – сказала вона.
Ворона витягла зі свого пакунка, котрий несла Мишці, найбільшу карамельку і пригостила нею Горошину. Ось так вони й розговорилися.
Горошина розповіла новій подрузі як випала зі свого горохового стручка і як вода віднесла її далеко від дому.
ВОРОНІ, ЯКА НЕ ВМІЄ ЛІТАТИ стало жаль Горошину, тому вона взяла її з собою у гості до Мишки. Не лишати ж її одну у великому лісі.
ІІ
– Кар, кар! Мишко, Відкрий. – каже з порога Ворона.
– Чому у тебе такий стривожений голос? –запитала Мишка.
– Маю до тебе важливу справу. – відповіла Ворона.
Мишка відчинила двері.
–А це хто такий? – запитала вона (показуючи на Горошину).
– Це Горошина, котра випала під час дощу з горохового стручка, а потім її вода віднесла далеко від дому. Ось тепер вона хоче повернутися назад, але не знає як. – розповіла Ворона.
– Мишко, ти зможеш допомогти?
– Ситуація непроста, але я щось придумаю. – пообіцяла Мишка.
ІІІ
– Я знаю, знаю як Горошині знайти дорогу додому!– крикнула Мишка!
– І як же? – питає Ворона.
– Їй потрібно вилізти на вершечок сосни, під котрою я живу. І запитати у сосни: в який бік моя домівка? Так вона зможе відшукати дорогу і повернутися назад, не заблукавши у лісі.
– І як же мені дістатися на вершечок сосни? – питає Горошина.
– Гмммм, треба щоб хтось тебе відніс на вершечок сосни. –міркує Мишка.
– І той хтось має бути птахом?… – каже Горошина.
– Так! – підтверджує Мишка.
– І у того когось мають бути крила?!…– додає Ворона.
– Точно! – каже Мишка.
– А ще той хтось має дуже хотіти тобі допомогти…– знову додає Ворона.
– Так. – відповідає Мишка.
– І де ж нам знайти того, хто б мені допоміг? – запитує Горошина.
– Ми вже знайшли. І це Ворона ….! – не встигла договорити Мишка.
– Ааааа, та це ж я … – з переляку підскочила ВОРОНА, ЯКА НЕ ВМІЄ ЛІТАТИ.
– Так, ти Ворона. Ти птах. Ти маєш крила і ти хочеш допомогти Горошині. – каже Мишка.
– Але я Не Вмію Літати! Я Ворона, яка НЕ ВМІЄ ЛІТАТИ!
Ворона приховуючи сором сховала голову в крила. А літати вона справді не вміла, бо ще пташеням ворона випала з гнізда. Вона виросла на землі. І ходила лапами так, як мишка, чи інша наземна звіринка.
– Кар, кар. Катастрофа! – бурмоче Ворона.
– Ти птах і маєш вміти літати! – каже Мишка.
– Це ж так страшно. А що коли я піднімуся високо, дмухне вітер і здує мене? – стояла на своєму Ворона.
– Не здує, у тебе ж є крила. Це як пливти, але не у воді, а в повітрі. – каже Мишка.
– Я води боюся ще більше, ніж літати! – продовжувала Ворона.
Горошина втратила усяку надію повернутися додому. Але Мишка не покидала вмовляти свою вперту подругу.
– Вороно, а пам’ятаєш, коли ти випала з гнізда, то втратила свою сім’ю. На землі ти виросла без них. Одною. Невже ти хочеш, щоб Горошина також залишилася без своєї сім’ї? – питає Мишка.
Ворона сховала голову у крила, але цього разу ховала не сором, а сльози. І сталось неочікуване. Вона швидко вилізла на великий старезний пеньок, широко розправила крила і таки полетіла.
Полетіла! Піднялася високо-високо і не страшні їй були ні вітер, ні інша негода.
Горошина дісталася рідного дому. Її сім’я дуже зраділа. І тепер, коли йде дощ, вони міцно-міцно закривають свій гороховий стручок.
А Ворона з Мишкою ще й досі згадують свою маленьку гостю. Адже якби не Горошина, Ворона б ще й досі боялася літати.
2015 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Як Горошина випала зі стручка
І
Після сильної зливи маленька Горошина випала зі свого горохового стручка. Дощова вода віднесла її далеко від дому.
Горошина опинилася посеред лісової галявини, яка з усіх боків оточена височезними соснами. Вона одна-однісінька лежала біля старого пенька і сумувала за домівкою. «Як же мені знайти дорогу додому?» – думала собі Горошина.
З іншої сторони пенька почувся шум. То була ВОРОНА, ЯКА НЕ ВМІЛА ЛІТАТИ. Вона збиралася в гості до своєї сусідки Мишки. Її нірка була під одною з тих високих сосен, з яких видно все довкола (скажу по-секрету: дім Горошини також видно, але вона про це не здогадується).
Побачивши Горошину, Ворона протягнула поважне «Каааааар» і неприховано стала її розглядати. Горошина трусилася від страху. ВОРОНА, ЯКА НЕ ВМІЛА ЛІТАТИ, побачила, що Горошина її боїться. А тому заговорила першою:
– Каааааар, кааааар, карамельку хочеш?
Горошина дуже любила солодощі, тому не відмовилася.
– Хочу, – сказала вона.
Ворона витягла зі свого пакунка, котрий несла Мишці, найбільшу карамельку і пригостила нею Горошину. Ось так вони й розговорилися.
Горошина розповіла новій подрузі як випала зі свого горохового стручка і як вода віднесла її далеко від дому.
ВОРОНІ, ЯКА НЕ ВМІЄ ЛІТАТИ стало жаль Горошину, тому вона взяла її з собою у гості до Мишки. Не лишати ж її одну у великому лісі.
ІІ
– Кар, кар! Мишко, Відкрий. – каже з порога Ворона.
– Чому у тебе такий стривожений голос? –запитала Мишка.
– Маю до тебе важливу справу. – відповіла Ворона.
Мишка відчинила двері.
–А це хто такий? – запитала вона (показуючи на Горошину).
– Це Горошина, котра випала під час дощу з горохового стручка, а потім її вода віднесла далеко від дому. Ось тепер вона хоче повернутися назад, але не знає як. – розповіла Ворона.
– Мишко, ти зможеш допомогти?
– Ситуація непроста, але я щось придумаю. – пообіцяла Мишка.
ІІІ
– Я знаю, знаю як Горошині знайти дорогу додому!– крикнула Мишка!
– І як же? – питає Ворона.
– Їй потрібно вилізти на вершечок сосни, під котрою я живу. І запитати у сосни: в який бік моя домівка? Так вона зможе відшукати дорогу і повернутися назад, не заблукавши у лісі.
– І як же мені дістатися на вершечок сосни? – питає Горошина.
– Гмммм, треба щоб хтось тебе відніс на вершечок сосни. –міркує Мишка.
– І той хтось має бути птахом?… – каже Горошина.
– Так! – підтверджує Мишка.
– І у того когось мають бути крила?!…– додає Ворона.
– Точно! – каже Мишка.
– А ще той хтось має дуже хотіти тобі допомогти…– знову додає Ворона.
– Так. – відповідає Мишка.
– І де ж нам знайти того, хто б мені допоміг? – запитує Горошина.
– Ми вже знайшли. І це Ворона ….! – не встигла договорити Мишка.
– Ааааа, та це ж я … – з переляку підскочила ВОРОНА, ЯКА НЕ ВМІЄ ЛІТАТИ.
– Так, ти Ворона. Ти птах. Ти маєш крила і ти хочеш допомогти Горошині. – каже Мишка.
– Але я Не Вмію Літати! Я Ворона, яка НЕ ВМІЄ ЛІТАТИ!
Ворона приховуючи сором сховала голову в крила. А літати вона справді не вміла, бо ще пташеням ворона випала з гнізда. Вона виросла на землі. І ходила лапами так, як мишка, чи інша наземна звіринка.
– Кар, кар. Катастрофа! – бурмоче Ворона.
– Ти птах і маєш вміти літати! – каже Мишка.
– Це ж так страшно. А що коли я піднімуся високо, дмухне вітер і здує мене? – стояла на своєму Ворона.
– Не здує, у тебе ж є крила. Це як пливти, але не у воді, а в повітрі. – каже Мишка.
– Я води боюся ще більше, ніж літати! – продовжувала Ворона.
Горошина втратила усяку надію повернутися додому. Але Мишка не покидала вмовляти свою вперту подругу.
– Вороно, а пам’ятаєш, коли ти випала з гнізда, то втратила свою сім’ю. На землі ти виросла без них. Одною. Невже ти хочеш, щоб Горошина також залишилася без своєї сім’ї? – питає Мишка.
Ворона сховала голову у крила, але цього разу ховала не сором, а сльози. І сталось неочікуване. Вона швидко вилізла на великий старезний пеньок, широко розправила крила і таки полетіла.
Полетіла! Піднялася високо-високо і не страшні їй були ні вітер, ні інша негода.
Горошина дісталася рідного дому. Її сім’я дуже зраділа. І тепер, коли йде дощ, вони міцно-міцно закривають свій гороховий стручок.
А Ворона з Мишкою ще й досі згадують свою маленьку гостю. Адже якби не Горошина, Ворона б ще й досі боялася літати.
2015 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
