Ти мене не любиш, не жалієш,
Не голубиш поглядом очей,
Пристрастю розпалена, ти млієш
Опустивши руки на плече.

Молода, з чуттєвими устами,
Я тобі не ворог і не друг.
Розкажи, скількох ти пригортала?
Скільки уст ти знала? Скільки рук?

Знаю я - вони пройшли, як тіні,
Не зігрівшись у твоїм вогні.
В багатьох була ти на колінах,
А тепер сідаєш і мені

Ти в задумі опустила вії,
Інший хтось думки заполонив,
Я і сам далеко десь у мріях,
Я також тебе не полюбив.

Ти цей шал не називай судьбою,
Струн душі твоєї не торкнусь, –
Випадково стрівся я з тобою,
З усміхом, спокійно розійдусь.

Ти ж своїм шляхом ітимеш далі
В сумоті безрадісності днів,
Тільки нецілованих не зваблюй,
Не запалюй тих, хто не горів.

Якось на прогулянці розмову
З іншим ти вестимеш про любов,
Вийду й я назустріч випадково,
І з тобою стрінемося знов.

І до іншого подавши плечі
І схиливши голову униз,
Ти промовиш тихо: «Добрий вечір!»
Відповім я: «Добрий вечір, miss».

І ніщо душі не потривожить,
І ніщо не кине в дрож мене, –
Хто любив, любить уже не зможе,
Хто згорів, уже не спалахне.