А я тебе ховала у собі,
на денці серця, так, немов у скрині.
Це ти мене поеткою зробив
у зошиті в клітинку і на стінах.

Бо я писала тисячу дурниць
про почуття і про любов навіки.

Софія Кримовська

Ти у мені притулок віднайшов,
Душа у мене, як велика скриня,
Вже не один приходив і пішов,
Ось і твоя настала черга нині.

Ти у мені звабливо муркотів,
Я вигиналась пристрасно, мов кішка,
Ми написали стос дурних віршів,
І з того вийшла чималенька книжка.

Нарешті спам’ятала я себе –
Ти ж геть охляв, тобі поїсти треба.
Тоді я з себе витягла тебе.
І примостила в ліжку біля себе.

Та заслужив на це, мій ніжний звір,
Тобі потрібні ласка й піклування.
Вже досить переводити папір.
Вже час реально братись за кохання.