Якщо втікати вже, то до міста Лева,
що стоїть у віках сталево,
непристойно твердий, як ребро для Єви,
незламаний, стрімкий -
і верлібр цього маршруту
промовляє крізь рух:
що буденства отрути
ти нажерся і скнів -
як-то вскочити рибою на сухі береги.

А в дорогах і справді зваблива врода,
красавень-м'яч в усі ворота,
уся садовина і вся ойкумена фруктози,
як той укол наркозу,
тобто, усе щастя в єдин кошик, -
від манго до гльоду, –
наче вже років з десять йде підготовка
на Марс польоту.

Ну і, звісно, фольклор та натхнення
басять у повітрі -
п'ять Угорщин та трохи повір'я,
тут із Римом щось склалось у риму,
тут наймення всьому
виринає з виру,
як не мружься, а в очі історія лине -
як те птаство у небо синє.

В цьому місті Колумб та Маклухо-Маклай,
власні Гринвіч та Цельсій,
Ньютони та Гуки,
в цьому місті до себе звикай,
до себе самого, як новітній оселі,
навіть вухо інакше уловлює звуки -
навіть серце - притримає рух
і кулю земну
провістить і роззнає з середини –
і почує
жирафу на озері Чад, і далеку міграцію гну та газелі,
і відчуєш, що серце у тебе -
на щастя перевертень.