Прекрасно. Лише трохи збилась на "Ти не кинув мене, ні!" - мо' краще "Ти мене не покинув, ні!" - мені здається так ритм чіткіший... Хоча, звісно, Вам видніше. А вірш просто чудовий.

Ритм вибудуваний так яе цього вимагає текст. Я би нічого не міняв. Я знову в захваті!

Я ж ніц не нав'зую. Перепрошую.

Тобто не нав'язую... ще раз вибачте. Вірш справді прекрасний.

Тут явне недоопрацювання. Сюжетної лінії - немає, якихось взаємозв'язків теж не видно, окрім кольорів. Та й відповідність кольорів означенням конкретних апралелей незрозуміле.
Святославе, тут не пахне наближенням до геніальності. :(

Ну, щодо сюжетної лінії, то я не згодна - сюжет є, можливо я піймала не зовсім те, що авторка мала на увазі, але... мені здається, що Він пішов від Неї, але Вона не може змиритись, що її покинули, тому каже, що ніколи і не належала йому... та як би Вона не вдавала байдужість - їй боляче - про це свідчить і ХОЛОДНИЙ став, і РОЗХРИСТАНО-ЧОРНІ світи, і РОЗІДРАНО-сонна земля... Хоча, знову ж таки, я нікому нічого не нав'язую - то просто моє бачення ситуації.

Погоджуюся з Мирославою щодо змісту, і з Наталкою щодо форми. Зрештою, і мовно вірш не є надто сильним. Попередня поезія п'яти хвилин була значно кращою. А ще, враховуючи деяку схожість звучання (принаймні яким воно мені зараз видається) з Іриною Білик чи Алсу - зовсім зле, як на мене. Оцінка Святослава щодо цієї поезії надто висока це точно. Вірш дуже приємний, сказано лаконічно і багато. Але це не той випадок, коли все геніальне просте чи вайс верса. Тим не менше, я в захваті од Ваших інших поезій, Жінко Золота. Успіхів

Люба Наталю!
"Синім – церква. Жовтим – вогні." - щось мені не уявляється синя церква. Ну, гаразд. Навіть, якщо вона дерев'яна і пофарбована у синій колір - допускається. Вогні, я так розумію, полум'я свічки в церкві. Приймаю пропозиції, оскільки багато-чого не розумію.

"Мокро-сірим – холодний став." - нічого собі перенесення. Як з церкви побачити став. Тут хтось має точно літати, оскільки вікна у церквах явно високо і мало хто може через них щось побачити.
"Ти не кинув мене, ні!
Ти ніколи мене не мав." - все ясно.
"І розхристано-чорні світи…
І розідрано-сонна земля…
Білим-білим, як сніг — ти.
Синім-синім, як сон — я." - чомусь хочеться більшого сплетіння цих рядків. Світи, земля - надто розмито все. І той мокрий сірий став мішає сприймати належно білий сніг без пояснень.
Гарні паралелі між синьою церквою і синім сном. Хоча проситься запитати, а чому синім? Тільки одне логічне пояснення спало на думку - спорідненість із синім птахом щастя...
Досить незрозуміло.
Думаю, автор на такі твори затрачає дуже мало часу. Майстерність проглядується стовідсотково, але інколи мені це видається блюзнірством. Тому вибачайте, що я не надто підтримую такі вірші.

Перепрошую, синя церква - то, напевно, вечірні тіні. Стоячи десь побіля церкви можна легко побачити і вогники вікон (а мо' то ліхтарні вогники?), і мокро-сірий осінній чи весняний став, і перший осінній, чи останній весняний сніг...

Отож, гарний малюнок - сині вечірні тіні церкви, вогні (ввечері будь-які підійдуть), мокро-сірий став і сніг (кому який більше подобається)...

Він ніколи її не кидав, оскільки ніколи вона не була його. - можливо, потрібно якось було виокремити цю частину, оскільки це вже не малюнок, а роздуми на іншу тему, що спонукали до малювання.

"І розхристано-чорні світи…
І розідрано-сонна земля…" - тут чесно вагаюсь із побудовою. Це віднести до малюнку чи все-таки до роздумів-переживань? Важко намалювати "розхристано-чорні світи" і "розідрано-сонну землю"...
Мабуть, це поетичний малюнок, а не малюнок на склі.
І чому сон синій? Наталко, Ви знаєте? А то я така необізнана в цьому.
І ще, Наталю, а Золота Жінка, то випадково не Ви? - тримаєте таку потужну оборону.

Ого, яка дискусія навколо такого малесенького віршика:). Усім вдячна за участь і варіації пояснення. Віршик дуже автобіогрфічний (як, певно, й усі інші), і розмитий, як весняні акварелі - тому, певно, й важко щось точно означити. Пам"ять і спогади. Давні та вже не болючі. Але пригадую точно - тоді, коли було ще боляче і не все-одно - того вечора тієї зимної весни усе було саме так: мокро-сірий став, давня церква на березі того ставу, Він - такий жалюгідно-ніжний, безглуздий, що було аж не шкода і таке інше... Страшенно всім вдячна:)

Ні, то не я :) Я швидше мідна - на брухт здати можна, але дорогоцінністю і не пахне :)
Синій сон... то щось з народного... "синій сон край вікон"... Мо' синій - бо не яскраво-життєрадісний, не кольоровий, але й не чорно-білий беземоційний... синій смуток... Сумний колір, в деяких країнах навіть траурний...

О, от і винуватиця дискусії :) Дуже дякую за чудовий вірш! Гарно...

Наталю, Ви себе недооцінюєте! Усі Жінки - Золоті! А Ви - ти паче!

Вірш сприймається легко і гарно, причому десь на рівні підсвідомості відчуваєш - тут все вірно написано. Не розумію - для чого маніакально шукати тверду логіку у цьому вірші і розбирати його по мікронах - авторка ж не претендувала на геніальність - звідки стільки жовчі? - чітко ж написано "Любитель поезії" :))

Пані Мирослава, Браво!!!
Так препарувати художній твір може справжній Критик, з добрим філологічним підгрунтям. Мій Вам респект!
Стосовно моїх оцінок. Я не філолог, а любитель поезії, мені більш до вподоби поезіофіл :-), тому сприймаю поетичний текст як цілісність, на яку реагує моя психіка з усіма її рівнями, які я усвідомлюю і не усвідомлюю.
Я не знаю як можна "об'єктивно" оцінювати поетичні тексти.
Cуб'єктивно для мене тексти Золотої Жінки вартують набагато більше, ніж тексти багатьох "профі" на цьому сайті і на папері в українських книжках і журналах.
Ну все, забалакався я чомусь. Піду краще далі читати любі моєму серцю твори ЗЖ :-)

Ярославе, дякую за "жовч"! Ви, схоже, стали моїм ненависником. :) Якщо це Ви "покусали" мій рейтинг за вихідні, то дякую іще раз. Що ж, Ваше право. Хоча ображати нікого не мала на меті - ні Вас (щодо Вашої поезії), ні Золотої Жінки. Тут багато у кого написано "Любитель поезії", а є ще рівень R2, розмежування для якого немає, хоча для редакторів він існує. Я відчуваю майстерність Золотої Жінки, тому піднімаю планку її рівня. До всього ж Жінка, як Ви бачили, нічого мені не заперечила. Якщо Ви маєте конкретне, а не розпливчасте означення вищої оцінки для даного вірша, то прошу - завжди готова вислухати, а якщо ні, то вибачайте - як сприймаю, так і оцінюю, так і коментую. Ярославе, можете звернутися до редакторів з проханням оцінити цей вірш без "жовчі" і наказати мене за безвідповідальну критику. Я не зобов'язана гладити когось по голівці, якщо мені щось не подобається. Це зараз на цьому сайті штиль, а раніше редактори ставилися до кожного більш суворіше, за що їм і вдячна. В кінці-кінців автор твору може стерти мій коментар будь-коли.

Святославе, сподіваюсь, Ви не знущаєтесь. :)
Річ у тому, що написання таких творів для майстра, яким вважаю ЗЖ, все одно, що "раз плюнути". Цим варто захоплюватись, але великої цінності для мене вони не несуть. Вони буденно прості і водночас такі милі для сприйняття, але великої геніальності у них не бачу. Автор в потенціалі набагато краще може писати. А про більш об'єктивне оцінювання можете прочитати в розділі "Оцінки та оцінювання".

Та ні, не знущаюся ;-) Я завжди з пошаною ставлюся до Критиків, бо сам об'єктивно не вмію оцінити поетичних текстів.
До Вас, пані Мирославо, як до філолога закид. "Великої геніальності" в мові не існує, це все одно, що сказати "дуже прекрасний". Про потенціал Автора: звідки Ви знаєте як може писати автор? Може у Вас є якийсь об'єктивний спосіб визначення того потенціалу. Мені дуже цікаво. Дайт відповідь, якщо можете.
З незмінною повагою,
Святослав.

Святославе, від закиду не відмовляюсь, хоч я і не є філологом за освітою. Не говорила про "велику геніальність" у мові, висловилась щодо літератури. У мові все досить чітко обумовлено правилами, а літератира змушує поглянути на твір змістовно, де правила диктують автори. В деяких творах висловила свій захват, а у даному вірші не відчула сумісності обраному стилю, от і намагалась збагнути все через критику.

Щодо потенціалу, то загляньте, будь ласка, до своєї скриньки.