2016р

Для змін настав час
Для послідовних і тактовних.
Як хочеш спати – тоді так і робиш
Як їсти – їстимеш.
Відверто філософський спосіб жити
Під музику чи без. І барабанів буде досить.
Навіть в такий святковий день.
Чого б завгодно не попросить
Душа – так безумовно дай.
Бо восьмий рік що завершує цикл
А він в обох однаковий. Тому ніхто вини не має
Всі щасливі. Все прикидаються що ні.
Святковий день холодний і морозний
Спиною між лопатками все чую
Як Всесвіт не втомлюючись просить
Впіймати міцно учепившись хвилю
Свого най-ідентичного життя.
Давно безглуздя прикидатися набридло –
Життя в театрі між потоків мізансцен.
Жіночих і чоловічих суб-породів
На ролі між собою розділив мій Світ
Хвилююче прекрасний. Глибокий подив моїх не манер
І не бажання в тім приймати участь. А де ж виставі взятись
Коли режисер не хоче братись за роботу.
Несправжній само саботаж від комплексів
Від поквапливої уяви охоплює періодично по частині з усіх сфер
Життя з словами і рядками з літер нових.
Долоньку виставлю на сніг у день святковий прохолоди
Ні це не пустота – це переповнення душі
Великою повінню з любові.
А може все здається і вона живе десь там
Та не в моєму серці. Бо коли сік вишневий з коньяком
І на одинці після півночі на свято це майже самотність
Дивно що без суму. Рівно рівнесенько – геть повний штиль емоцій.
Тому що рік настав аж восьмий. І завершився цикл. Попереду новий.
А після свята залишився один немитий посуд
І від особистої байдужості десь трохи осад
У само збайдужілої душі. І добре що є так. Згодиться.
Зате нічого більш не похитне цілеспрямованості духу.
І що б там хтось чужий не шепотів на вухо.
Йому так хочеться – бо коли чую той існує.
А як закриюсь звуком музики – нема. Зникає той.
І я лишаюся одна у цілім просторі безмежної уяви
Що не відає ні похоті ні слави
Чистої як звук сталевої струни
Бо час той що ми молоді і мрійники геть всі
хто ще крокує власним шляхом.
Бо у такій самотності всі разом – всі як один.
В сітці ефіру один-на-один. Надзвичайно тонко відчуваю
Смачний потік натхнення
жити
Бути
Дихати
Творити.