Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
І пітьма по кімнаті залягла,
Балконні двері стиха прочинились,
І на порозі... батько стали...
Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
Ми Брамса слухали удвох
І мені закортіло спитати батька:
«Як так сталось, що на від
та й не маю вірити чим, —
мов згоріла душа допіру.
Отче, Отче… А чи вітчим?
Що Ти бачиш отам, із неба?
Як усотує поле кров?
Не усім, не всім як потребу,
Під зливу ввечері, ввечері, ввечері,
коли пілоти бити байдики приречені, –
приземлимось ми за столом,
щоб не скучати загалом,
і нашу пісню заспіваємо гуртом:
много лет тому назад.
С ним творила что хотела,
дед же не был тому рад.
А когда попалась рыбка
в мрежу ловчего сетей
стала править дедом шибко,
І йти у збурунені дні,
Долаючи стіни і ґрати
І буднів задавнені пні.
Просвітлені янгольські чати
Пробудять тебе у вогні.
Не хочеться зранку вставати
Через плече зазирає і блимає
Очима сумними синіми (наче квіти цикорію)
Козлоногий рогатий Пан флейтист,
Що забув яка вона – посмішка,
Бо знає: я ловив зозулю над прірвою:
Не так зозулю, як її крик,
Бачив на вербі зозулині
Бо на початку ніхто не губився!-
В конях кінця, у потоках ефіру,
Не допускаючи в серце спіритів.
Втім миті меркли … жита колосились…
Потай загорнуті в ковдру яскраву,
Довго дивились на хвилі ковили
і наша доля – на її межі
з ворожою армадою у герці
за наші нерушимі рубежі.
Вона живе у зболеному серці
і жевріє у зраненій душі,
не обіцяє золоті покої,
але не має рівної собі
у цім солодкім напів сні
свати просили мама й тато
дізнати
а чи світить щось мені
моя любов небесна та пихата
я не подобаюсь її рідні
це все хіба
В собі тримає білі плями,
А в них небачену глибінь,
На жаль, обмежену краями.
А там якраз небесний плуг.
Це він заорює прогали
Зірок, розкиданих навкруг,
І щез надокучливий сум,
Бо в тиші почулася пісня
Та запах відчувся парфум.
Помадою змащені губи
Роняли усмішки й слова,
А очі дивились так любо,
Що обертом йшла голова.
О, ідімо, зі мною, о так
Кажи усім, кого зустрів
Себе звільніть, зі мною, о так
Кажи, що бігти їм не варто
Усіх можливо позбирати
Візьмімося за руки &
Завжди дві стихії - крилата й безкрила.
Весна - це натхненна колиска природи,
А осінь - її неминуча могила.
Беру собі осінь скорботно-барвисту,
Моє ненароджене пізнє кохання.
Про мрію розбиту зажурене листя
Не купиш цілунку у чапель цибатих ! -
В серпневих стодолах омани
Лежать у коноплях прочани.
Люблю я їх комір крохмальний і ніжний
І жито в колоссі і камінь наріжний ,
І гілля айвове над дещо,
Розносить вправно пахощі, як давню мрію.
Багато сонця і багато світла,
І гарантована аромотерапія.
Лаванди диво - фіолет шовковий,
Як океан, хвилює гармонійно душі.
Від негараздів захищає колір.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
ПЕРЕДНОВОРІЧНЕ ( замість короткого слова)
для друзів
Про щось шепочуть зорі вечорові.
Прикрашена ялинка миготить.
Цей рік, що повен болю і любові,
Збігає вмить...
Вдивляюся в сумні його зіниці
І не берусь ловити за рукав...
Він дарував ТАКЕ, що й не насниться...
Щось дарував, а щось і відбирав...
Знічев'я випробовував на міцність,
Над прірвою глибокою водив...
Бо хто пізнав біду, любов і підлість,
Той, значить, жив...
І я жила...Та що жила - горіла...
Палала у нестримному вогні.
Коли торкався біль до мого тіла -
Враз оживали Ангели сумні...
Вони мені співали колискові,
Вели до щирих, сонячних людей...
Я й миті не жила без їх любові,
Для них ростила вірші, як дітей...
Без них не подолала б і частини
Тих втрат і зрад, які пережила...
Сніжинкою святкової вітрини
Моя сльоза блаженно проросла...
Минає рік...Нехай собі минає...
В наступний лиш любов перенесу...
Бо світло не зникає й не вмирає,
А в темряві
відсвічує
красу...
З Новим роком, дорогі мої друзі! Дякую Вам за все...
Без Вас я не зуміла б багато чого...
- не навчилася б ЛЮБИТИ і ВІРИТИ (по-справжньому)
-не витримала б дев'ять важких хіміотерапій( ні морально, ні фізично, ні матеріально)
- не пережила б новини, що я "неоперабельна"
-не навчилася б не боятися смерті і сміливо дивитися їй у вічі
- не знала б, що бувають такі люблячі і безкорисливі друзі
- не побачили б світ мої нові книги і читачі не довідалися б про них
- не було б форумів, презентацій, зустрічей
- не було б перемог в Україні та за її межами
- не було б незабутніх поїздок ( до Італії точно :) )
- не було б нових віршів, постів, коментарів, листів, повідомлень, смайликів
-не було б нових вірних друзів
- не було б щастя спілкування
- не було б розчарувань і зачарувань
- не було б репортажів, інтерв'ю, телевізійних програм
-не було б моїх маленьких перемог НАД СОБОЮ
ДЯКУЮ ВАМ
- за щирі молитви
-за радість спілкування
-за моральну, матеріальну, духовну і душевну підтримку
- за книги, малюнки, сувеніри. подарунки
- за молебені у Храмах, про які Ви повідомляли
-за кліпи,переклади, рецензії, відгуки, музику і виконання пісень
-за телефонні розмови
-за листи
-за участь у моїх презентаціях
- за інформаційну підтримку
-за розуміння
- за все сказане і не сказане
- за все написане і не написане
- за уміння мовчати і розуміти
ЗА ТЕ, ЩО ВИ У МЕНЕ Є!!! З ВАМИ Я СИЛЬНА. НЕХАЙ БОГ ПОВЕРТАЄ СТОРИЦЕЮ УСЕ ДОБРЕ, ЩО ІШЛО ВІД ВАС.
Тримаймося на відстані променя!
ЩАСТЯ, СВІТЛА, ДОБРА І МИРУ ВАМ ТА ВАШИМ РОДИНАМ). МИРУ і ДОБРОБУТУ НАШІЙ БАГАТОСТРАЖДАЛЬНІЙ УКРАЇНІ!
*Вибачте, що без прізвищ...але усі Ви є в моєму серці...
Щиро, з любов'ю і поклоном - Світлана Костюк
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
