Чи можна запитатися, що значить літера "Б" в "Н.Б"? принаймні, чи це прізвище чи по-батькові. Дякую.

Це, Олесю, ініціали авторки тексту, що навіяв мої роздуми - Наталки Білоцерківець

Дуже гарний вірш. Шкода, що я не читала тексту тої, кому він писався. Якщо неважко - скиньте, будь-ласка, лінк або просто підкажіть, де шукати. Буду дуже вдячна.

Вірш просто неймовірний... дуже сподобався.

Насамперед, усім дякую. Вірш був своєрідною - напевно, недолугою - відповіддю авторці. Бо Н.Б. - я так вважаю, - одна з найкращих укр. поетес. А оскільки цю пісню ще й виконував ранній Мертвий півень (ну ж, пригадайте!) - то вона є своєрідним символом моєї буремної юності:)
Подаю оригінал:
***
Забуваються лінії, запахи, барви і звуки,
Слабне зір, гасне слух і минається радість проста.
За своєю душею простягнеш обличчя і руки,
Але високо і недосяжно вона відліта.

Залишається тільки вокзал на останнім пероні,
Сіра піна розлуки клубочиться пухне і - от.
Вже вона роз’їдає мої беззахисні долоні
І огидним солодким теплом наповзає на рот,
Залишилась любов, але краще б її не було.

В провінційній постелі я плакала доки стомилась,
І бридливо рум’яний бузок заглядав до вікна.
Поїзд рівно ішов і закохані мляво дивились,
Як під тілом твоїм задихалась полиця брудна,
Затихала, стихала банальна вокзальна весна.

Ми помрем не в Парижі, тепер я напевно це знаю,
В провінційній постелі, що потом кишить і слізьми.
І твого коньяку не подасть тобі жоден, я знаю,
Нічиїм поцілунком не будемо втішені ми.
Під мостом Мірабо не розійдуться кола пітьми.

Надто гірко ми плакали і ображали природу,
Надто сильно любили коханців соромлячи тим,
Надто вірші писали поетів зневаживши зроду.
Нам вони не дозволять померти в Парижі і воду
Під мостом Мірабо окільцюють конвоєм густим.

Вірш - пісня - відповідь на вірш = відповідь на юність
Дякую, що дали можливість глянути на початок цього чудового візерунку.

І сама пісня і вірш-відповідь - це щось надзвичайне. Тут я розумію, що лізу туди, куди в житті не дотягнусь...

В Тернополі цілком не шкода було б помирати...:-)
Тут хто хоче - то може підставляти і інші міста тіпа:
***
Ми помремо у Львові – зараз я точно це знаю.
***
Ми помрем у Нью Йорку – зараз я точно це знаю.

але я би краще помирав у Гонолюлю :-)

Ганнусю, Ваш новий вірш викликав у мене шквал емоцій. Я й раніше перечитувала всі Ваші вірші багато разів, і цей, на мою думку, — з ряду кращих.
До речі, щось у цьому є: відповідати віршем на вірш, що тебе схвилював. В мене теж таким чином виходили мої кращі твори.

Ми живемо у Львові і вмерти ще не поспішаєм!
А вірш гарний і я давно розмірковую над тими N, хто любить Україну звіддаля. Або ще й нарікає: не така! Моя відповідь: любіть Україну такою, якою вона є! І живіть з Україною в Україні, а не...

Привіт, Ганюсю! Долучаюсь до небайдужих Українців і любителів гарного слова, що знайшли тут для себе оазу для серця. Такий вірш справді неможливо обійти - мін притягує і захоплює в полон. Гарно! А ще радію від слів Жоржа - шось тутка є від істини! Всім - міцного здоров`я!

хочеться думати, що всі "справждні" українці помруть або хоча б будуть поховані в Батьківщині

Для того щоб бути справжнім українцем не обовязково помирати в Україні...
Але твір гарний

Щоб стати справжнім українцем я мушу стати Дунканом із клвну МакЛаутів ;=)))

Люблю цей Наталчин вірш, а пісня то взагалі! Ви так гарно відповіли на той вірш.
З теплом, Варця))