На прохання О.С.,
п.с. усім моїм друзям*

Я ніколи тобі не писала
і не буду писати посвят,
бо вже маю я гідність сказати,
що ти справді мені як брат.

Я любила, люблю і любитиму
те волосся чорне, як смаль,
Доведеш мене, котику, битиму,
буде в серці у тебе печаль,
Синяцюру поставлю під оком,
не забудеш мене ненароком.

Потім буду тебе обіймати,
обіцяю допомагати,
робити, що скажеш,
Приймати
все у тобі таким,
як ти є...
Тільки ти пам'ятай - не брехати,
бо ще й втратимо те,
що гріє...

І не буду тебе лупцювати,
і не стану допомагати,
хоча поряд залишусь одно.
Не кидаю людей
як люблю.
Хоча деяким все одно.
Не цінують вони того
і не бачать головного:

Рідних важко знайти,
неможливо просто зустріти,
важче від усього - вберегти,
бо так мало просто віднайти,
хочеться забрати і сховати,
ніжно-ніжно прикривати,
обіймати...
і, коли втрачаєш, ти не плачеш,
бо не можеш втратити частину,
свою душу, її половину...