присвята А. Лісовській

Так ладно мені у твоїх оксамитових водах
Так тепло вливатись у сни волошкові твої,
де скльовує дрібку з долоні пташина хоробра,
де котяться в овид косичені короваї.

Де я закоралена у вогнянці горобини,
а з гілля летять несусвітні дощі смаковиць!
Де я босонога і вільна - де я ще дитина!...
і в долю мою не застромлено тисячі спиць.

і де запливають медами світань - косогори.
Черватий іще не пішов по мені поговір.
Шукаю вишневі клеї і не знаю про змору,
гіркі кураєві пісні, шанталавий ясир.

Іще не пришпилена терням колької огуди,
ніхто не варив із пліток густяні киселі.
Дзумить над ірисом не тля, що без відома блудить -
а вогкі джмелі у світінні моєї землі.

Ой добре плисти у дитинство - таке доброчоле.
Ніхто ще тебе від родиноньки не одпиляв...
А тут із вікна золотого злоточить неволя
і в місяця, наче на карку затягла петля.