ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
17:27
Біжу до себе крізь туман...
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
2024.03.28
17:01
Михайло в тіснім кубрику сидів.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Михайло Десна (1967) /
Проза
Резюме
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Резюме
Зацікавленого читача, як на мене, поява на горизонті сучасного літературного процесу нового імені мала б викликати не стільки жвавий інтерес, скільки побоювання придбати кота в мішку(!). « Чому я маю це читати?» - спитав би я. «Так анотація ж…» - відповідав би видавець. Враховуючи понівечений передвиборчими обіцянками та просто рекламними побрехеньками стан щирості по відношенню до звичайного пересічного сучасника, я б обережно «щось там – десь там», може, прочитав… Тому я, певно, сам маю поділитися «собою» з читачем відверто.
Так склалося, що народився я у «дитячому міжсезонні»: потенційні старші друзі «щойно» поодружувались, а майбутні, молодші, – ще не народились. Опікуватися проблемами всього світу мені було ні з ким, я й наважився шукати товаришів серед «чужих» дитячих «угруповувань», територія яких – сусідня (або і того далі) вулиця. По-різному складалися «дипломатичні» відносини (цей «свій хрест» несу й тепер).
Одного прекрасного дня (а відбулося все це ще за часів СССР) один із моїх «нових друзів» запропонував, здавалося б, дурницю - прокататися з ним за компанію задля «веселішого» життя. Саме «прокидався» новітній «а ля капіталізм», і перед моїм поколінням постала проблема вибору життєвого шляху.
Є одна така місцина - Чернігів називається. Качан моєї голови народився, ріс і міцнів на Сіверщині. «Зачарована Десна» Олександра Довженка - моя батьківщина. Але я тоді про це не думав. Я поперся в Чернігів в автомобілі ГАЗ – 53, будучи без діла, у службове відрядження шофера Кухнавця Сергія (по-вуличному Цан).
Селище міського типу Березна, окрасою якою є пам’ятник Григорію Гурійовичу Верьовці, розташоване за 35 кілометрів на схід від Чернігова. Це так пишуть «Березна»… А говорять «Березне», «березинці» . Кажуть, сама імператриця Катерина II, ще до мого народження, якось проїздом відвідала тоді ще містечко Березне. Ночувала. А вранці, за легендою, вирушила до столиці, але по дорозі з її карети поспадали з осей колеса (хтось із «березинців» вночі постарався). Катерина Федорівна нібито тоді зауважила: «Хороші люди, но березинці!»
От вам і перше «протиріччя»: хай як не найпозитивніше «закликає» читати мене анотація, я ж – «березинець!» Спробуй не бути таким «хорошим», коли - така історична «спадщина».
Я їду в Чернігів. За компанію. Безкоштовно.
Перед мандрівкою Сергій заїздить до шефа. Довантажуємося картоплею, цибулею… А мені що?! Про мене – без мене. Останні інструкції шефа… По-о-о-оїхали…
Кухнавець Сергій молодший мене. Типовий сільський хлопець, доля якого склалася не найкраще. Простий і мрійливий, він навіть згодом влаштувався на роботу в ДАІ, але не прижився… Такі не пристосовуються.
Чернігів.
Ми дісталися Центрального ринку Чернігова, розвантажилися за накладною у відповідній «конторі». Залишалося задовільнити «приватне прохання» шефа… Мусили розвертатися вбік чернігівського залізничного вокзалу. Сергій розвертається, їде. З’ясовується, що адресу “адресата» додаткового «завдання» Сергій усвідомив не зовсім ясно… Було лише якесь жіноче ім’я… І все. Не біда! В нагоді я, тобто мій талант – орієнтуватися в незнайомому середовищі. Мені і в голову не прийшло, що мене сприймуть… за експедитора(!).
Я знайшов потрібну людину. Нею виявилася жінка, що відповідала за всі харчові (того часу) точки вокзалу. Сергіїв шеф попередньо (очевидно) домовився з нею про «реалізацію домашнього» за державний рахунок (ну, як тоді модно було).
- Я можу забрати картоплю як продукт третього сорту… Це одна ціна, - типово улесливим перед «людиною» клієнта голосом завела мову «володарка» буфетів. - Та пасажирам хіба не все одно? Ну, добре. Беру її як картоплю першого сорту… Це вже інша ціна…
- Угу, - погоджуюсь я.
Безтурботна молодість. Навіть за відсутності гострих життєвих потреб раптом виникло: «Чекай!!! Різниця складає 50 карбованців! Чому б нам із Сергієм не розділити ці 50 карбованців?» Марно я намагався пояснити другові перспективи потенційної вигоди. Навіть прагнення відчути, хоч на мить, себе «господарями життя» не подіяло. Меркантильно Сергій був ніби і не проти. Вершина його морального задоволення полягала у виконання ним його місії.
Я не наполягав.
Дорогою додому залишився задоволений тим, що, як для себе самого, зміг «розгледіти» оборудку, не зовсім узгоджену з мораллю. Не судилося стати «приватним підприємцем».
Нестор Літописець в «Повісті минулих літ» пише: « А радимичі, в’ятичі та сіверяни мали спільний звичай: жили в лісі, яко і всякий звір, шлюбів не мали й ставали на ігрища між селами. Сходились на ті ігрища, на пісні й танці і тут умикали, тобто викрадали, собі жінок, перед тим змовившись з ними.»
Ось і я, сіверянин Михайло Десна, «викрав» собі колись долю…
Скільки можна красти, як думаєш, читачу!?
Панькайся тепер зі мною….
30.01.2016
Так склалося, що народився я у «дитячому міжсезонні»: потенційні старші друзі «щойно» поодружувались, а майбутні, молодші, – ще не народились. Опікуватися проблемами всього світу мені було ні з ким, я й наважився шукати товаришів серед «чужих» дитячих «угруповувань», територія яких – сусідня (або і того далі) вулиця. По-різному складалися «дипломатичні» відносини (цей «свій хрест» несу й тепер).
Одного прекрасного дня (а відбулося все це ще за часів СССР) один із моїх «нових друзів» запропонував, здавалося б, дурницю - прокататися з ним за компанію задля «веселішого» життя. Саме «прокидався» новітній «а ля капіталізм», і перед моїм поколінням постала проблема вибору життєвого шляху.
Є одна така місцина - Чернігів називається. Качан моєї голови народився, ріс і міцнів на Сіверщині. «Зачарована Десна» Олександра Довженка - моя батьківщина. Але я тоді про це не думав. Я поперся в Чернігів в автомобілі ГАЗ – 53, будучи без діла, у службове відрядження шофера Кухнавця Сергія (по-вуличному Цан).
Селище міського типу Березна, окрасою якою є пам’ятник Григорію Гурійовичу Верьовці, розташоване за 35 кілометрів на схід від Чернігова. Це так пишуть «Березна»… А говорять «Березне», «березинці» . Кажуть, сама імператриця Катерина II, ще до мого народження, якось проїздом відвідала тоді ще містечко Березне. Ночувала. А вранці, за легендою, вирушила до столиці, але по дорозі з її карети поспадали з осей колеса (хтось із «березинців» вночі постарався). Катерина Федорівна нібито тоді зауважила: «Хороші люди, но березинці!»
От вам і перше «протиріччя»: хай як не найпозитивніше «закликає» читати мене анотація, я ж – «березинець!» Спробуй не бути таким «хорошим», коли - така історична «спадщина».
Я їду в Чернігів. За компанію. Безкоштовно.
Перед мандрівкою Сергій заїздить до шефа. Довантажуємося картоплею, цибулею… А мені що?! Про мене – без мене. Останні інструкції шефа… По-о-о-оїхали…
Кухнавець Сергій молодший мене. Типовий сільський хлопець, доля якого склалася не найкраще. Простий і мрійливий, він навіть згодом влаштувався на роботу в ДАІ, але не прижився… Такі не пристосовуються.
Чернігів.
Ми дісталися Центрального ринку Чернігова, розвантажилися за накладною у відповідній «конторі». Залишалося задовільнити «приватне прохання» шефа… Мусили розвертатися вбік чернігівського залізничного вокзалу. Сергій розвертається, їде. З’ясовується, що адресу “адресата» додаткового «завдання» Сергій усвідомив не зовсім ясно… Було лише якесь жіноче ім’я… І все. Не біда! В нагоді я, тобто мій талант – орієнтуватися в незнайомому середовищі. Мені і в голову не прийшло, що мене сприймуть… за експедитора(!).
Я знайшов потрібну людину. Нею виявилася жінка, що відповідала за всі харчові (того часу) точки вокзалу. Сергіїв шеф попередньо (очевидно) домовився з нею про «реалізацію домашнього» за державний рахунок (ну, як тоді модно було).
- Я можу забрати картоплю як продукт третього сорту… Це одна ціна, - типово улесливим перед «людиною» клієнта голосом завела мову «володарка» буфетів. - Та пасажирам хіба не все одно? Ну, добре. Беру її як картоплю першого сорту… Це вже інша ціна…
- Угу, - погоджуюсь я.
Безтурботна молодість. Навіть за відсутності гострих життєвих потреб раптом виникло: «Чекай!!! Різниця складає 50 карбованців! Чому б нам із Сергієм не розділити ці 50 карбованців?» Марно я намагався пояснити другові перспективи потенційної вигоди. Навіть прагнення відчути, хоч на мить, себе «господарями життя» не подіяло. Меркантильно Сергій був ніби і не проти. Вершина його морального задоволення полягала у виконання ним його місії.
Я не наполягав.
Дорогою додому залишився задоволений тим, що, як для себе самого, зміг «розгледіти» оборудку, не зовсім узгоджену з мораллю. Не судилося стати «приватним підприємцем».
Нестор Літописець в «Повісті минулих літ» пише: « А радимичі, в’ятичі та сіверяни мали спільний звичай: жили в лісі, яко і всякий звір, шлюбів не мали й ставали на ігрища між селами. Сходились на ті ігрища, на пісні й танці і тут умикали, тобто викрадали, собі жінок, перед тим змовившись з ними.»
Ось і я, сіверянин Михайло Десна, «викрав» собі колись долю…
Скільки можна красти, як думаєш, читачу!?
Панькайся тепер зі мною….
30.01.2016
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію