Світ постарішав прямо в нас на очах, а люди вже зовсім не люди. Вони стали лицемірним, брехливим скотом і вже більше роблять рамки, ніж малюють картини. І світ наш тоне у брехні, і лише той, хто в ній навчився плавати, мов риба у воді, і виживає. Правильність полонила серця, вона начепила рамок на голі стіни (навіть у свідомості людини), заполонивши все. І навіть у мистецтві, місці, де душа літає, рамки її загородили небо, посадивши птахів у клітки, навісивши пута правил, норм, віршових розмірів.
Світ постарішав у нас прямо на очах... І вулицями ходять старі молоді люди, чиї душі, мов папуга в клітці, котра з ним від народження: розправивши крила, він не зрине догори. Нам не вистачає щирості, нам не вистачає неба.
Імпресіонізм – це вітер змін. У ньому немає нещирості й обмежень. Імпресіонізм – це свобода. Є лише людина і світ, яким вона його бачить. І вслід за героєм Коцюбинського, що виривається з металевих пут міста, ти сам вириваєшся зі світу людей, залишаючи там правила і норми, відкриваючи для себе новий світ, той, де є лише сонце, нива і ти. Є щось прекрасне в цьому світі. Краса зовсім не в мильних пейзажах, не в пафосних діалогах, не в епатажній поведінці, ні. У цьому світі панують лише думки й емоції, а сам ти злітаєш до небесної блакиті, мов зозуля, що з нею співає пісень герой, і хоч де б ти не був, відчуєш той запах чорного хліба, і той вітер у волоссі, і пісню стиглої пшениці в полі, бо не залишилося нічого, що б мусолило тобі погляд. Це зовсім не пейзаж і навіть не картина, але десять сторінок тут довші за життя. Може, герой і не повідає тобі захоплюючої історії кохання, зради і ненависті у великому світі, та лише в самих очах людини тут видно цілий всесвіт. Цей світ виринає з туману слів, що ллються папером, мов дощ. І місця кращого вже не знайти в оазах наших днів. У цьому світі живе імпресіонізм. Колись там жили всі, поки хтось не поставив двері обмежень і не вчепив замок ненормальності.
2014