Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.13
18:59
тобі поезія та пафос
мені непевність і нудьга
життя сяк-так
благеньке факт
іще скоринка з пирога
питай чого усе вертатись
до слів у цій коморі
га?
мені непевність і нудьга
життя сяк-так
благеньке факт
іще скоринка з пирога
питай чого усе вертатись
до слів у цій коморі
га?
2026.08.13
18:16
Не даруй лілові
почуття мені,
у квітковім слові
— пагінець брехні.
Не божись в коханні,
аж до скону літ —
серцю притаманно
обривати цвіт.
почуття мені,
у квітковім слові
— пагінець брехні.
Не божись в коханні,
аж до скону літ —
серцю притаманно
обривати цвіт.
2026.08.13
15:42
Нашу тягу до свободи нічим не зламати,
Бо віками наші предки її гартували,
Кров‘ю славних синів й дочок її поливали,
Аби вільним ми народом змогли, врешті стати.
Як старалися сусіди, щоб нас покорити,
Ми для них ясир і бидло, малороси були.
Але ми с
Бо віками наші предки її гартували,
Кров‘ю славних синів й дочок її поливали,
Аби вільним ми народом змогли, врешті стати.
Як старалися сусіди, щоб нас покорити,
Ми для них ясир і бидло, малороси були.
Але ми с
2026.08.13
13:19
Яскраве сонячне проміння.
Так протискається весна
Крізь заборони і каміння,
Крізь забобони й письмена.
Таке проміння пропікає
До всіх глибин, до всіх основ.
Воно жорстоке, ніби Каїн,
Так протискається весна
Крізь заборони і каміння,
Крізь забобони й письмена.
Таке проміння пропікає
До всіх глибин, до всіх основ.
Воно жорстоке, ніби Каїн,
2026.08.13
09:38
Зрада під покровом ночі: Смерть полководця Ахілла
Поки римляни святкували перемогу над спрагою, у таборі єгиптян, що розкинувся в західній частині міста, зріла зовсім інша отрута – отрута амбіцій та зради. У наметі полководця Ахілла панувала задуха. С
2026.08.13
06:31
В серпні, наче квіточка,
Усихає літечко
І радіти ніколи
Дітворі канікулам, -
Літа вічна кривдниця
Осінь швидко близиться.
13.08.26
Усихає літечко
І радіти ніколи
Дітворі канікулам, -
Літа вічна кривдниця
Осінь швидко близиться.
13.08.26
2026.08.12
22:40
Надія була висока, як зірка,
і гаряча, як вогонь.
Падала довго, а впавши,
лишила по собі пляму згарища.
Згодом ця пляма ще більше почорніла
і поглибилася.
А потім наповнилася водою.
і гаряча, як вогонь.
Падала довго, а впавши,
лишила по собі пляму згарища.
Згодом ця пляма ще більше почорніла
і поглибилася.
А потім наповнилася водою.
2026.08.12
20:25
ось папір
на нім лежать рядки
обіцяють щось
чи спонукають
ось вікно
за ним висять зірки
час піднятись
ще долити чаю
на нім лежать рядки
обіцяють щось
чи спонукають
ось вікно
за ним висять зірки
час піднятись
ще долити чаю
2026.08.12
13:14
Він вичікував слушну нагоду,
Щоб до неї колись підійти,
Подолавши непевність, погорду,
Перешкоди до тої мети.
Він чекав дорогу нагороду,
А одержав плоди пустоти.
Слушний час забарився, спізнився.
Щоб до неї колись підійти,
Подолавши непевність, погорду,
Перешкоди до тої мети.
Він чекав дорогу нагороду,
А одержав плоди пустоти.
Слушний час забарився, спізнився.
2026.08.12
12:05
Серед листків обвислих,
У горах вод сухих,
У ручаях ребристих ,
Між клоунів німих
І коників з підскоком,
Яких несе в імлу
Крізь попелище світле,
У невідому гру,
У горах вод сухих,
У ручаях ребристих ,
Між клоунів німих
І коників з підскоком,
Яких несе в імлу
Крізь попелище світле,
У невідому гру,
2026.08.12
10:15
Рада у таборі єгиптян: Гірка вода Брухейона
Тим часом на іншому кінці Александрії, у розкішному наметі з єгипетського льону та леопардових шкур, полководець Ахілл проводив військову раду. Навколо низького столу з бронзовою картою міста стояли його най
2026.08.12
09:09
Живав мужичок
Старенький пеньок
Собі у Монреалі
Дружина, дитина
І дім, і машина
І донька-тінейджер
У блузці тонкій
Любила погуляти
Старенький пеньок
Собі у Монреалі
Дружина, дитина
І дім, і машина
І донька-тінейджер
У блузці тонкій
Любила погуляти
2026.08.12
07:10
Серпень маком обсипає
Обрядові короваї,
І медами він частує
Споконвіку нас не всує,
Бо до захисту готова
Наша нація бідова
В час, коли ведуть нестерпно
Москалі себе у серпні.
Обрядові короваї,
І медами він частує
Споконвіку нас не всує,
Бо до захисту готова
Наша нація бідова
В час, коли ведуть нестерпно
Москалі себе у серпні.
2026.08.11
22:41
Ось і добіг зимопис крапки.
А далі що? Нова глава.
Уже зібрались біля кладки
від сну розбуркані слова,
щоб перейти до березоля,
в дзвінкі узятись голоси,
здійнятись піснею над полем
А далі що? Нова глава.
Уже зібрались біля кладки
від сну розбуркані слова,
щоб перейти до березоля,
в дзвінкі узятись голоси,
здійнятись піснею над полем
2026.08.11
19:32
як не потрапити
на посилання на діснея
не баґ як то говорять
але фіча
через портали
чи інакші двері
метаморфічні телеологічні
ніхто нікого не запрошує
на посилання на діснея
не баґ як то говорять
але фіча
через портали
чи інакші двері
метаморфічні телеологічні
ніхто нікого не запрошує
2026.08.11
16:39
Повторюйся в моїм житті рефреном,
Карбуйся недописаним рядком!
Лишайся почуттям палким, шаленим,
Скажи, що ти - реальна, не фантом!
У вигаданім світі не боюся
Пройти крізь чергу монотонних днів.
Торкнись мене волоссям світло-русим,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Карбуйся недописаним рядком!
Лишайся почуттям палким, шаленим,
Скажи, що ти - реальна, не фантом!
У вигаданім світі не боюся
Пройти крізь чергу монотонних днів.
Торкнись мене волоссям світло-русим,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іванна Чорна (1999) /
Проза
Треба
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Треба
Як мило, коли весь світ однаковий. Коли всі йдуть кудись і роблять щось, але не мають ні бажання, ні мети. Ми ніби бачимо маршрут, але яким нікчемним він здається тим, хто сидить там, угорі. Хіба ходять там такими мілкими стежками? Ні, там дороги широкі і бруківка там червона. Ми і мету дороги трохи бачимо, але хто нас знає, може, то просто сонячний зайчик відбився, а ми прийняли його за ціль всього життя. За цим сонячним зайчиком плентаються вже покоління, навіть ті, які про того клятого зайця лише чули. І чого вони плентаються? А просто треба…
Нам так приємно вбивати в собі, таких коханих, свободу. І коли вже закінчимо, коли всі наші рішення будуть передбачені, коли кожен наш крок буде розплановано, коли кожна наша думка стане зайвою, – ми навчимо цій чудесній справі увесь світ. Бо якби ж то вони знали, яка то приємна штука – не думати.
Ми вимальовуємо поверх сторінок наших життєписів велике «треба», та ще й курсивом. Ми кажемо собі це щодня. Ми аргументуємо ним кожну вимогу. Не тому, що «чомусь», а тому, що «треба». Це ж така важка справа – бути людиною. А ще важча – бути людиною незалежною. Це ж треба самому вирішувати, яку краватку одягнути і якою дорогою піти по життю. Кому взагалі потрібна та свобода, коли ту краватку ще й прасувати треба?!
«Треба» – це наша догма, і всі ми догматики. Треба встати о шостій ранку, треба піти на ненависну роботу, треба посміхнутися сусіду, треба сісти в маршрутку, треба зробити комплімент начальнику, треба прикинутися, що займаєшся улюбленою роботою, а може, треба буде навіть трохи нею зайнятися, щоб отримати гроші на речі, які тобі теж треба. Ми якось непомітно для себе скоротили наші словники. Там вже немає «мрію», «хочу», «волію», залишилось тільки це величезне «ТРЕБА». Воно вижерло місце, заплановане з початку наших днів для серця, мозку і душі. І сидить собі там, таке противне і небажане, ніби воно керує всім у цьому світі. А, звичайно, саме воно і керує.
Ми йдемо, як ті в’язні, щоправда, останні блаженно всміхаються. Попереду нас повзе один жирний кроляка-поводир, а з кінця підганяє величезне «треба». І всім добре, і всі щасливі. І невже дійсно жоден-жоднісінький не скаже того клятого слова? Слова, що його теж встигли забути. Невже не спиниться, не зіб’є колону? Та хай йому грець, десь це слово мало ж заховатися! У чиїхось закутках у голові. Невже в цьому війську блаженних рабів не знайдеться того, хто ще знатиме це слово і пам’ятатиме, що ж воно означало? Невже того «треба» в наших життях стало так багато, що ми вже інших слів не бачимо? А ні, я бачу його! Он у того, у чорному пір’ї… Здається, він щось каже, то, може, це ТЕ слово? Так! Я чую, як він, прихиливши голову, тихесенько шепче:
– Навіщо?
2014
Нам так приємно вбивати в собі, таких коханих, свободу. І коли вже закінчимо, коли всі наші рішення будуть передбачені, коли кожен наш крок буде розплановано, коли кожна наша думка стане зайвою, – ми навчимо цій чудесній справі увесь світ. Бо якби ж то вони знали, яка то приємна штука – не думати.
Ми вимальовуємо поверх сторінок наших життєписів велике «треба», та ще й курсивом. Ми кажемо собі це щодня. Ми аргументуємо ним кожну вимогу. Не тому, що «чомусь», а тому, що «треба». Це ж така важка справа – бути людиною. А ще важча – бути людиною незалежною. Це ж треба самому вирішувати, яку краватку одягнути і якою дорогою піти по життю. Кому взагалі потрібна та свобода, коли ту краватку ще й прасувати треба?!
«Треба» – це наша догма, і всі ми догматики. Треба встати о шостій ранку, треба піти на ненависну роботу, треба посміхнутися сусіду, треба сісти в маршрутку, треба зробити комплімент начальнику, треба прикинутися, що займаєшся улюбленою роботою, а може, треба буде навіть трохи нею зайнятися, щоб отримати гроші на речі, які тобі теж треба. Ми якось непомітно для себе скоротили наші словники. Там вже немає «мрію», «хочу», «волію», залишилось тільки це величезне «ТРЕБА». Воно вижерло місце, заплановане з початку наших днів для серця, мозку і душі. І сидить собі там, таке противне і небажане, ніби воно керує всім у цьому світі. А, звичайно, саме воно і керує.
Ми йдемо, як ті в’язні, щоправда, останні блаженно всміхаються. Попереду нас повзе один жирний кроляка-поводир, а з кінця підганяє величезне «треба». І всім добре, і всі щасливі. І невже дійсно жоден-жоднісінький не скаже того клятого слова? Слова, що його теж встигли забути. Невже не спиниться, не зіб’є колону? Та хай йому грець, десь це слово мало ж заховатися! У чиїхось закутках у голові. Невже в цьому війську блаженних рабів не знайдеться того, хто ще знатиме це слово і пам’ятатиме, що ж воно означало? Невже того «треба» в наших життях стало так багато, що ми вже інших слів не бачимо? А ні, я бачу його! Он у того, у чорному пір’ї… Здається, він щось каже, то, може, це ТЕ слово? Так! Я чую, як він, прихиливши голову, тихесенько шепче:
– Навіщо?
2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
