Цибулина у розмові:
правда й осуд – магістраль.
Проблематика любові
в номінації «Мораль».

Обговорюють повію,
ще лиш тільки почали.
Якщо є зі слів помиї,
то і бочку вже знайшли.

Спершу мало хто серйозно
про почуте склав ціну.
Де та як, коли і хто зна?
Якщо правда, то чому?

Переконував друзяка,
недовіру ґвалтував.
Наче поруч сам закляк там
і за всім спостерігав.

Що ж, нема де правди діти –
стали вірити йому.
Всі Адамові ми діти:
хочем Єву. Й не саму.

Але ж та, про кого мова,
дивовижною жила.
Не злічити тих (до слова),
в голові кого була.

Стався глум не на розвагу,
як на шкірі лишаї.
Ледь не скласти слід присягу
в спільнім осуді її.

Тут зі стільчика я звівся
й до дверей попрямував.
- Ти чому отак повівся? –
хтось із друзів запитав.

- Я не «кидатиму камінь».
Не святий судити плоть.
І не став «ганьбить» без тями.
Як і зараз вчить Господь.

11.02.2016